Поділитись:

«Сподіваюсь і чекаю»: як лучанка переживає полон сина, який боронив Маріуполь

Вівторок, 01 листопада 2022, 21:00

Дмитро Селютін — 25-річний оборонець Маріуполя з Луцька, який вже 7 місяців знаходиться у полоні.  Він — бойовий медик 36-ї окремої бригади морської піхоти. 

Центр журналістських розслідувань «Сила правди» поспілкувався з матір’ю Дмитра Наталією Ніколаєвою

Після навчання у Ківерцівському медичному коледжі Дмитро Селютін пройшов строкову службу, а згодом вирішив підписати контракт. Матері сказав: «Або ти підтримуєш моє рішення, або ми не спілкуємось». Наталія підтримувала, допомагала, хвилювалася.

24 лютого Дмитро вже був у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти. Їх позиції у селі Широкине Донецької області російські військові обстріляли першими – залпом і з моря. Бригада за наказом відійшла у Маріуполь. А далі – розуміння повного оточення і 48 діб роботи медиком у надскладних умовах на заводі Ілліча. 12 квітня Дмитро Селютін потрапив у полон, коли разом із бригадою намагалися прорватися до бійців полку «Азов», які перебували на «Азовсталі».

З того часу мати втратила зв’язок із сином, єдине, що вселяє надію і досі – лист, написаний сином від руки і датований тридцятим травня. Де Дмитро зараз – невідомо. Далі – розповідь Наталії від першої особи.

Наталія не змінює заставку на телефоні. ЧекаєНаталія не змінює заставку на телефоні. Чекає
 

«Я прийняла вибір своєї дитини» 

Він у нас був дуже бажаною дитиною. Я коли завагітніла, то була впевнена, що у нас буде хлопчик. Відчувала, що буде захисник. Усе дитинство він був активний і творчий: працював і діджеєм, і барменом, і ведучим дискотек. Але я наполягла на тому, щоб вступив у Ківерцівський медичний коледж, адже я сама медик. Він не хотів і на другому курсі заявив, що піде з коледжу. Вдалося переконати.

А далі – строкова служба і за тиждень до закінчення він пішов на контракт, бо у війську катастрофічно не вистачало медиків. Дмитро нікому нічого не сказав. Просто написав мені повідомлення: «Я тобі зараз зателефоную, але ти не кричи, а просто вислухай мене». Телефоном він мені сказав, що вже за тиждень буде на полігоні, а далі – АТО. У мене був і крик, і плач, і сльози, і сварки, але все життя я буду пам’ятати його фразу: або ти приймаєш моє рішення і ми разом, або ми не спілкуємось. Я прийняла вибір своєї дитини. 

Деколи він аж дуже рвався допомогти і віз по 9 поранених за один раз: комусь кінцівку відірвало, у когось легеня пробита. За таке могли дати й догану, але це були правильні вчинки, він завжди хотів допомагати і в нього це добре виходило. Його хвалили викладачі коледжу, казали, що бути лікарем – його покликання. Мені розповідали, що коли розбомбили шпиталь у Маріуполі і усі переїхали на завод Ілліча, то Дмитро проявляв себе як справжній лікар: організовано допомагав, надавав допомогу, кому міг.

Дмитро Селютін. Фото з особистого архіву матеріДмитро Селютін. Фото з особистого архіву матері
 

«Мамо, вітаю тебе зі святом. Я живий»

24 лютого він мені зателефонував по відео, зібрав ще двох моїх молодших дітей і провів інструктаж щодо правил життя під час війни: як ховатися, як відрізняти обстріли, як діяти і т.д. Далі ми зідзвонились 26 лютого і потім до 8 березня я його не чула взагалі. Це був шок, істерики, паніка, я не знала, що з моїм сином. 

8 березня він написав мені повідомлення: «Мамо, вітаю тебе зі святом. Я живий». Ще було кілька дзвінків або коротких повідомлень: «Я живий». 28 березня він сказав, що дуже застудив нирки, а ліків на заводі майже не було. І все. Зв’язку в них теж не було ніякого. На «Азовсталь» ще час від часу могли довезти провізію, а от на заводі Ілліча було все дуже плачевно. Вони пили воду з батарей, топили сніг, – хіба це умови?

Відколи він потрапив у полон, то інформацію про нього я дізнавалась від тих, кого вже обміняли. Він у листі мені писав, що знаходиться на території РФ, але я думаю, що може бути й таке, що їх тримають у якихось СІЗО і в Білорусі.

«Мамо, я в полоні. Знайди Афіну»

Я часто чую від людей, що Дмитро западає в душу. Всі кажуть про його очі і посмішку, це справді його вирізняє серед інших. Він дуже душевна і позитивна дитина, без лицемірства і брехні. Добряк такий і побратими казали, що його єдина проблема – це невміння включати холодну голову. Він переймався кожним пораненням, кожною загибеллю.

З Дімою поруч завжди була його собака – Афіна. Коли його брали в полон, то сказали: або ти її відпускаєш, або ми зараз її застрелимо. Він випустив і потім написав мені повідомлення: «Мама, я в полоні, знайди Афіну і забери її». Я до цього дня шукаю цю собаку в усіх спільнотах Маріуполя. Не можу знайти. Увесь завод Ілліча знав Афіну і Діма з нею був як з дитиною. 

Собака Дмитра – Афіна. Наталія досі її шукає.Собака Дмитра – Афіна. Наталія досі її шукає.
 

Дмитро розказував, що коли вони були в облозі, то директор місцевого магазину METRO дозволив військовим за потреби брати провізію у маркеті. Діма вийшов з пакетами корму, а не з їжею. Коли директор це побачив, то набрав цілий кошик червоної ікри, червоної риби і інших делікатесів. Дав його Дімі і сказав: це тобі треба, хлопче, бо це білок.

«Очень за вами скучаю и люблю вас всех сильно»

Лист мені від нього передав Центр розбудови миру. Я змогла написати ще й відповідь йому, але чітко за інструкціями: до листа докладають бланк, у якому розповідають, що можна писати у відповідь, а що – ні.

Лист від Дмитра з полонуЛист від Дмитра з полону
 

Я носила цей лист військовому психологу. Були моменти, які я не могла зрозуміти, але психолог розшифрував його від «А» до «Я». Він знаками нам намагався підкреслити, що деяким речам можна не вірити.

«Привет мамуля, дорогая моя. Я жив, у меня все очень хорошо не смотря на все обстоятельства. У меня все хорошо со здоровьем. Нас тут очень хорошо и вкусно кормят. Мы спим по 8 часов в сутки, нас одели, обули, моют, отношение гуманное. В общем – почти курорт (тут Дмитро ставить смайлик, який на думку психолога сигналізує про те, що він сам сміється з того, що пише).
Нас пускают гулять. Я даже бросил курить и каждое утро делаю зарядку, чувствую себя очень хорошо. Каждый день очень много молюсь, по возвращению буду ходить в церковь. Очень за вами скучаю и верю, что очень скоро мы встретимся. Я очень много за это молюсь (Дмитро не був церковною людиною, перед від’їздом навіть не хотів брати з собою маленьку ікону у кишеню).
У меня здесь очень много времени для размышлений. Прости, что был таким плохим сыном, прости, что так редко говорил тебе, что люблю тебя, точнее – вообще не говорил. Ты у меня самая лучшая мама в мире, спасибо тебе за жизнь. Я очень тебя люблю. Мамулечка, прошу не плачь и не грусти, я очень скоро вернусь к вам. Главное молитесь и верьте. Пишу все это и плачу. Очень за вами скучаю и люблю вас всех сильно», – фрагмент написаного Дмитром листа матері. 

Я впевнена, що це він писав, бо напередодні була сварка із батьком і тут він пише: «передай отцу, что мне очень стыдно за свои слова. Я его очень сильно люблю».

Наталія Ніколаєва вкотре перечитує лист від сина><span class=Наталія Ніколаєва вкотре перечитує лист від сина
 

У травні його ще бачили в Оленівці, але коли туди привезли бійців «Азову», то Діми вже там не було. Це я знаю зі слів військових, яких вже обміняли. 

«З місцевої влади ніхто не допоміг мені»

З першого дня, коли я взнала, що він у полоні, я побігла у військкомат. Там мене, грубо кажучи, розвернули. Це було дуже боляче, бо я прийшла вся в сльозах, а мені сказали, мовляв, ми тут до чого? Якийсь чоловік у черзі сказав, щоб йшла у поліцію. Там мене протримали години 4, брали ДНК, збирали усю інформацію. Згодом я пішла в прокуратуру, тоді вже в СБУ. Прокуратура відправила справу в інше місто. Також зверталась у Червоний хрест, ООН, Координаційний штаб, до Уповноваженого з питань зниклих безвісти Олега Котенка, до Уповноваженого з прав людини Дмитра Лубінця, до міністерки з питань реінтеграції Ірини Верещук. Я все передала, що мала. Сподіваюсь і чекаю. 

З місцевої влади ніхто не допоміг мені. У нас на Волині не так багато захисників Маріуполя, це біль усього світу, але ані психологічної, ані інформаційної допомоги для рідних немає. 

Це жахливі відчуття, коли ти б’єшся лобом в одну стіну, в другу, лише для того, аби врятувати свою дитину, а тебе ніхто ніде не чекає. А от уявімо, що приїхала матір полоненого з Каменя-Каширського і взагалі не знає Луцька, а тим паче, як тут функціонують структури, – от що їй, згорьованій, робити? 

Психологічний стан у родичів полонених нульовий, тому має бути якийсь організований центр, де буде психолог, юрист, консультант, адвокат. Створіть людям умови, щоб вони не лишались один на один зі своєю бідою. Деколи питання «як ви?» і теплий чай – допомагає. А скільки у нас безвісти зниклих? Має бути таке місце, де люди з тобою розділять твою біду, а спеціалісти – допоможуть. Волинь не стоїть осторонь війни, як думає хтось, у нас тут дуже багато горя: і загиблі, і зниклі, і полонені. Але мені здається, що місцева влада не докладає зусиль, щоб допомогти родичам справитися із цим горем. Я писала голові ОВА Юрію Погуляйку, але відповіді не отримала. Втім, коли Дмитра обміняють, він буде писати пост на сторінці зі словами «обміняли ще одного захисника». Це неправильно. 

Наталія Ніколаєва усіма можливими способами наближує повернення сина><span class=Наталія Ніколаєва усіма можливими способами наближує повернення сина
 

«Будь-яка темрява минає»

«Мені допомагає триматися лише віра в те, що будь-яка темрява минає. Я здатися не можу, бо у мене троє дітей. Я розумію в якому стані Діма приїде, його може шокувати і звістка про мою хворобу, але у мене має бути багато сил, коли він повернеться. Сподіваюсь, що з реабілітацією допоможуть. Бо я вважаю, що це має бути напрацьовано: усім, хто повертається – реабілітація і фізична, і психологічна», – завершує пані Наталія. 

Наталія не знає, де її син зараз, але зверталась уже в усі можливі інстанції, відповідь одна: чекайте і вірте. У жінки виявили онкологію, ймовірно, через стрес, але вона не перестає боротися та сподіватися.

Надрукувати
мітки:
коментарів
06 грудня 2022
01 грудня 2022
28 листопада 2022
26 листопада 2022
25 листопада 2022
12:17
23 листопада 2022
20 листопада 2022
18 листопада 2022
13 листопада 2022
12 листопада 2022
07 листопада 2022