Поділитись:

«Кожен бій має свій характер»: інтерв'ю з командиром Князівських воїнів

Вівторок, 04 жовтня 2022, 13:35

Полковник Олександр Охріменко, який рік тому був призначений на посаду командира 14-ї Окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, розповів про готовність бригади до повномасштабного вторгнення, події перших днів «Великої війни» та перші перемоги, контрнаступ та мотивацію українських воїнів.

Кореспондентка АрміяInform зустрілася з офіцером, коли підрозділ виконував завдання на Харківщині. 

– Пане Олександре, перше питання досить типове: розкажіть про свій бойовий шлях.

– Я народився на Вінниччині. У 2002 році вступив до Одеського інституту Сухопутних військ. У 2006-му закінчив із відзнакою загальновійськовий факультет цього навчального закладу. За рейтинговим розподілом для подальшого проходження служби потрапив до окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців на посаду командира взводу. У цій військовій частині служив до 2014 року.

Війну на Донбасі зустрів на посаді начальника штабу одного з механізованих батальйонів цієї ж бригади, яка у складі батальйонно-тактичної групи брала безпосередню участь у боях проти росіян поблизу кордону в районі населених пунктів Червонопартизанськ та Ізварине.

У подальшому проходив службу у складі окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха, бригади імені князя Костянтина Острозького, окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка – на посаді першого заступника – начальника штабу бригади. Після закінчення навчання в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського проходив службу в органах військового управління – в командуванні Сухопутних військ.

Торік восени був призначений на посаду командира окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

 

– Окрема механізована бригада імені князя Романа Великого пройшла дуже нелегкі 8 років війни. Ви очолили її незадовго до початку широкомасштабного вторгнення. У якому стані бригада зустрічала ворога 24 лютого 2022 року і чи була вона готова до такого характеру бойових дій?

– Мабуть, мені дуже пощастило: з жовтня 2021 до кінця лютого 2022 я мав час вивчити бригаду: підготував людей, переформував дещо, доукомплектував особовим складом і технікою, провів заходи бойової підготовки тощо. Ми пройшли всі етапи злагодження – як кожен боєць індивідуально, так і кожен батальйон та дивізіон окремо. Тож на момент 24 лютого бригада була повністю готова до ведення бойових дій.

Крім того, під час візиту Президента України Володимира Зеленського на бригадні тактичні навчання з бойовою стрільбою представниками Генштабу та апаратом Головнокомандувача ЗСУ нам була дана дуже висока оцінка — особливо це стосується танкістів. Вони показали відмінну підготовку. Зазначу, що танкові підрозділи на даний час мають найбільший потенціал у складі штурмових груп.

 

– Де бригада зустріла повномасштабне вторгнення?

– На той момент військова частина перебувала на Рівненському загальновійськовому полігоні на завершальному етапі злагодження. Звідти ми й здійснювали марш, отримавши відповідні бойові розпорядження для виконання завдань у Київській, Житомирській і частково Волинській областях щодо прикриття ділянки державного кордону.

– Якими були ваші слова до особового складу 24 лютого?

– Щоденно, об’їжджаючи підрозділи, я підкреслював у розмовах з особовим складом, що ми мусимо бути готовими до будь-якого розвитку подій – це підтверджували і розвідувальні дані. Тому всі розуміли, що нам доведеться воювати в інших умовах.

У ніч з 23 на 24 лютого говорити багато не знадобилося: коли я отримав команду підняти бригаду по бойовій тривозі, в радіомережі комбрига, на яку були зав’язані командири дивізіонів, батальйонів, окремих підрозділів, прозвучало лише одне слово: «Почалося!». Це був сигнал, за яким ми повинні були підняти особовий склад. На той момент вже був відпрацьований замисел і маршрут руху бригади. О 4-й ранку, після того як підрозділи російської армії завдали ударів по території України, ми розпочали здійснення маршу на визначених напрямках для виконання бойових завдань.

– Бригада перемістилася тоді на Київщину та Житомирщину. Наскільки це було складно? Яку тактику вам тоді довелося обрати, зважаючи на те, що противник переважав у силах та засобах?

– Кожна війна, кожне бойове завдання вимагають специфічних підходів, до всього треба підходити індивідуально. У нашому випадку складність полягала, по-перше, у ширині фронту оборони. У нас вона становила близько 300 км – замість двадцятии, вказаних у тактичних нормативах. Крім того, здійснення маршу з Рівненського полігону своїм ходом на бойових машинах на таку далеку відстань також потребувало чималої підготовки особового складу.

Щодо обраної нами тактики – ми застосовували невеликі бойові мобільні групи, які б могли працювати із засідок, завдавати ураження ворогу, що переважав нас у співвідношенні один до двадцяти, а то і до тридцяти, та наступав великими колонами, батальйонно-тактичними групами, цілими полками та дивізіями. Це була «тактика наскоку» – два-три танки разом із протитанковими засобами, зокрема «Джавелінами» та NLAW, знищували кілька одиниць ворожої техніки та відходили на інший напрямок і так далі. Це дало нам змогу розсіяти сили противника, створити панічні настрої серед його особового складу, оскільки ворог не розумів, звідки буде наступний удар. Так ми значно понизили бойовий потенціал російських підрозділів, які думали, що просто зайдуть маршем на Київ та без боїв встановлять там свою владу. Крім того, велику роль у наших успішних діях відіграла й індивідуальна підготовка кожного військовослужбовця, кожен мав своє завдання і чітко його виконував.

 

– В який момент ви зрозуміли, що ворог тікає з того напрямку?

– Переломним став момент, коли наша бригада разом з підрозділами ДШВ зайняла та утримала Макарів та Макарівський район. На тому напрямку діяли декілька передових бойових груп, які очолювали, зокрема, й мої заступники. Завдячуючи таким діям, на 51-му кілометрі траси Київ – Житомир ворог зазнав непоправних втрат у живій силі й техніці та не зміг просуватися далі. Так, наприклад, один наш підрозділ, до речі, на чолі з командиром взводу, в районі селища Ситняки за добу знищив понад 30 одиниць ворожої техніки, а скільки живої сили – навіть не рахували. Після того, як наші передові групи, головну роль в яких відігравали танкові підрозділи, відпрацювали на даному напрямку, зайшли основні сили бригади, які й завершили знищення ворога, витіснили його до самого державного кордону. У відчаї росіяни почали активно, але хаотично застосовувати авіацію, завдавати ракетних ударів по житлових районах. Це свідчило про те, що особовий склад противника, незважаючи на перевагу в силі й техніці, просто не справлявся з поставленим завданням. І це стало найбільшою мотивацією для нашої Князівської бригади! Ми на своїй землі, і знаємо, за що воюємо!

– За час широкомасштабного вторгнення ваша бригада воювала проти росіян на кількох напрямках. Можете розповісти, чим відрізняється характер боїв у тому чи іншому регіоні?

– Кожен бій має свій характер... Скрізь потрібно враховувати особливості місцевості, рельєфу, погоду, пору року. На Київському та Житомирському напрямках ми починали діяти взимку – це одна специфіка, у подальшому шлях частини проходив через південь України, потім була Харківська, Донецька і Запорізька області. Тепер – знову Харківщина. Тому тактика дій, звичайно ж, міняється. Так само як змінюється і ворог. Наразі, приміром, регулярна російська армія майже припинила існувати, а їй на зміну прийшли непідготовлені мобілізовані, які взагалі не відповідають вимогам, а тому вони неспроможні виконати завдання.

Якщо на Київщині ми використовували тактику бойових мобільних груп, то нині на Харківщині війна набула більш класичних рис – є фронт, створені відповідні угруповання, бойові порядки, які виконують завдання у складі батальйонів, дивізіонів тощо. Водночас в окремих випадках діють наші бойові групи, які на тих чи інших ділянках виконують завдання щодо прориву оборони противника. Росіяни наразі перейшли до класичної оборони – утримують першу і другу лінію. Це свідчить про те, що тактика дій ворога, як порівняти з лютим, кардинально змінилася. Крім того, ми маємо перевагу за рахунок новітнього озброєння, яке нам надають країни-партнери. У будь-якому разі перемоги ворогу не бачити!

 

– Ви завжди знаєте, з якими підрозділами росармії маєте справу?

– Звичайно, наша розвідка відмінно працює. Я вам так скажу: до того, як зайти на відповідну ділянку, прийняти смугу оборони або наступу, розвідники розкривають бойові порядки противника, зокрема, прізвища керівного складу рот, батальйонів, дивізіонів, дивізій, армій. Ми вивчаємо соціальний портрет кожної такої посадової особи та робимо певні висновки.

– А як себе проявив особовий склад вашої Князівської бригади? Що можете сказати про своїх підлеглих? Можливо, є приклади яскравої, героїчної поведінки воїнів?

– Таких прикладів дуже багато! Один із тих, який можу навести, це коли екіпаж танка за сім місяців вторгнення росії знищив 12 ворожих танків! Я сам дізнався про це лише нещодавно. Питаю: «чому не розповідали?» На що отримав відповідь: «Та що там розповідати? Я просто виконую свою роботу. Яка різниця, скільки танків я знищив – три, п’ять, вісім чи дванадцять? Я отримав завдання, вийшов, виконав його».

Наші воїни – це героїчні люди, які ризикують своїм життям, і при цьому не хизуються своїми досягненнями. Вони відмінно роблять свою роботу! А я своєю чергою буду клопотати перед вищим командуванням про нагороди, на які вони заслужили.

– У вашій бригаді є Герої України?

– Окрема механізована бригада імені князя Романа Великого за період повномасштабного вторгнення має, мабуть, найбільшу кількість Героїв України. Дванадцять наших військовослужбовців були удостоєні цього почесного звання. На превеликий жаль, посмертно...

– Давайте поговоримо про контрнаступальні дії на Харківщині. Про роль вашої бригади в цій операції.

– Якщо розглядати спільні з іншими частинами, іншими складовими Сил безпеки та оборони дії, не можна говорити про якусь специфічну роль нашої бригади в контрнаступальній операції. Всі героїчно борються та виконують завдання в неймовірно важких умовах! Я завжди намагаюся чітко, передусім для себе, усвідомити замисел старшого начальника, кінцеву мету, роль і місце кожного нашого підрозділу, а також можливість змін під час виконання бойових завдань. Докладаю максимум для того, аби передбачити дії противника в тій чи іншій ситуації. Спираюся у прийнятті рішень і на дії моїх сусідів, підрозділів, які нас підтримують.

Думаю, що особливість нашої бригади, яка впродовж останніх семи місяців воювала на шести напрямках, при цьому обороняючи лише один, а на п’яти наступаючи, полягає саме в наступальних і штурмових діях, у прориві оборони окремих ділянок противника, створенні умов для його оточення.

 

– Суто гіпотетично, як ви оцінюєте наші наступальні дії на Донбасі?

– Все залежить від противника: складу, положення, співвідношення сил. Можна виконувати завдання на будь-якому напрямку, але успішність будь-якої операції залежить від наявності озброєння та боєприпасів, підготовленості та мотивації особового складу, тактики дій ворога тощо – це системний підхід. Не беруся оцінювати стратегічну обстановку в усій операційній зоні, але, думаю, якщо створити відповідні умови і наростити бойовий потенціал з урахуванням артилерії та авіації, можна говорити і про контрнаступ на Донбасі. Можу з упевненістю сказати: у командування ця мета є. Але деталі розповідати не буду.

– Якщо заговорили про артилерію, можете розповісти про допомогу наших західних партнерів? Ваша бригада має новітнє озброєння?

– Не вдаючись до деталей, скажу: наша бригада отримала достатню кількість новітніх артилерійських засобів, які наразі успішно виконують завдання у складі бригадної артилерійської групи. Професійне використання іноземного озброєння Князівськими артилеристами дає можливість знищувати вогневі позиції ворога, вести контрбатарейну боротьбу, а нашій піхоті – просуватися вперед і звільняти українські землі.

– Яка у вас особисто мотивація продовжувати боротьбу проти російського агресора?

– Риторичне питання... Для мене це – родина... У розмові з підлеглими я кожного разу кажу: «В цьому будинку можуть жити твої батьки, твоя сім’я. Які твої дії, якщо противник почне вибивати дірку в паркані твого обійстя? Я, приміром, буду боротися!». Кожен з нас повинен битися за свої території!

 

– Що ви відчули, про що подумали в той момент, коли ворог почав вперше відступати?

– Про що я подумав?.. У той момент я вкотре переконався, що наша армія потужна! Ми, українці, дуже специфічний народ – упродовж всієї нашої історії хтось намагається нас поневолити. Але всі спроби закінчувалися провалом для ворога, тому перемога і в цій війні буде на нашому боці! Крім того, звільняючи окуповані території, ми впевнилися, що так звана друга армія світу – це просто піар! Ми переконалися самі і переконали цивілізований світ, що можемо здолати росію, і ми зробимо це! А я, зі свого боку, відчув професійне задоволення – мої підлеглі поставлені завдання успішно виконують.

– Якби у вас була можливість звернутися зараз особисто до президента росії або керівного складу росармії, що б ви їм сказали?

– Я не хочу до них звертатися. Нам немає про що говорити… З жодним з них!

– У вас є можливість зараз звернутися до українців…

– Переможемо! Вже незабаром! Тримайтеся!

– Щиро дякую вам за розмову.

Фото автора та з архіву пресслужби бригади

Оксана Іванець

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
05 грудня 2022
04 грудня 2022
16 жовтня 2022
15 жовтня 2022
09 жовтня 2022
19:20
07 жовтня 2022
24 вересня 2022
14 вересня 2022
01 вересня 2022
19 серпня 2022
09 серпня 2022
04 серпня 2022
30 липня 2022
29 липня 2022
22 липня 2022