Деокупована Харківщина: емоції, враження та подяки

Після чергової нашої поїздки з гуманітарною місією захотілося написати трохи більше, ніж звичайний пост-звіт, тому вибачайте кому «забагато букв».

Як тільки з'явилася перша інформація, що наші Збройні Сили почали гнати ворога з міст і сіл Харківщини, жодного сумніву не було, куди ми колегами з Громадянського Руху "CВІДОМІ" повеземо чергову партію сімейних пакунків. Оперативно зв'язалися з нашими харківськими друзями щодо потреб місцевих мешканців та маршруту і разом з Тарасом Шкітером та Дмитром Камцем вирушили в дорогу. 

Але цього разу наша гуманітарна місія була значно масштабнішою. Ми вперше повезли допомогу в компанії наших партнерів з Global Empowerment Mission та організацією "Якість життя" з Київщини. Таким чином, разом ми завезли у звільнені громади Харківщини втричі більше пакунків та допомогли значно більшій кількості родин.

Приємною несподіванкою в дорозі стало те, що на АЗС біля Полтави я зустрів військовослужбовця-земляка Володю Находа, який воює у нашій 14-й ОМБР. Він якраз їхав у відрядження після успішно виконаних бойових завдань на Харківщині. Позитивний настрій Володі, його віра в перемогу та скромна відмова від запропонованої нами допомоги з продуктами та медикаментами для його підрозділу, зі словами «у нас все є, завезіть краще людям», у мене викликала ще більшу повагу до наших військових, які думають і воюють точно не заради себе, а заради усіх нас, заради України.

Дорогою мене особисто найбільше хвилював один момент: чи нас там чекають, чи дійсно ми зможемо роздати допомогу саме проукраїнськи налаштованим мешканцям, а не тим, хто чекав «руzzкого мира». Як виявилося, мої хвилювання були даремні. Мешканці деокупованих територій чекали визволення своїх міст та сіл і зі сльозами на очах нам про це розповідали, щиро дякуючи за нашу допомогу, за те що ми проїхали тисячу кілометрів і заїхали саме до них.

Спочатку ми планували їхати у селище Шевченкове та місто Куп'янськ. Але дісталися лише Шевченкового та селища Борівське, не доїхавши до кінцевої нашої точки лише якихось 10-15 км. У Куп'янську ще здійснювали зачистку наші військові, а на протилежному боці річки Оскіл ще чинили спротив рашисти. Повністю місто звільнили лише на наступний день після нашої поїздки. А ще ми передали продукти і ліки військовим у раніше звільненому Чугуєві. Наші колеги по поїздці завезли допомогу в звільнену Балаклію.

Попри дощову погоду та нашу суттєву затримку в дорозі, люди швидко зібралися, щоб отримати сімейні пакунки. Вони радісно ділилися інформацією про звільнення їхніх населених пунктів, розповідали труднощі життя в окупації та випромінювали впевненість в перемозі. Тих поодиноких колаборантів, які були там і ще не втекли разом з окупантами, вони самі швидко виявили і передали "куди треба".

Побачене вздовж доріг на Харківщині - це окрема сумна історія. Воронки від снарядів, зірвані мости, купа підбитої і згорілої ворожої техніки, родючі поля, на яких не вдалося виростити врожай, переламані дерева. Щеміло серце, коли бачили багато машин «швидкої допомоги» з мигалками, що рухалися назустріч і переповнювала гордість від колон нашої військової техніки з нашими мужніми воїнами на броні, які рухалися, щоб далі звільняти Харківщину.

Поверталися додому з відчуттям виконаного обов'язку, що зробили свій маленький внесок у нашу спільну перемогу. 

Це була перша моя поїздка у Харківську область і дуже приємно, що вона співпала з її звільненням від рашистської нечисті. Я переконався, що Україна єдина у своєму прагненні до волі, а рашистів однаково ненавидять як на заході, так і на сході.

Дуже дякуємо усім друзям і партнерам нашої організації, які допомагають здійснювати такі гуманітарні місії! 

Все буде Україна! Переможемо разом!