Щоб сховати від ворога: як у Володимирі переселенки плетуть «кікімори» для військових (фото)

Жінки жартують, що для того, аби потрапити у цю кімнату, треба пройти всі щаблі еволюції у плетінні маскувальних сіток. Бо зрештою, до виробництва «примар» – у народі «кікімор» – допускають не всіх. Тут працюють найстійкіші.

У світлій кімнаті на другому поверсі колишнього будинку культури у Володимирі доволі просторо. Нечисленні меблі розсунули під стіни, а посеред кімнати розташували кілька підставок для сіток і стільці біля них. Це так звані станки, за якими працюють півдесятка переселенок. Вони щодня по кілька годин поспіль плетуть захист для наших військових. Працюють без вихідних, бо ж «у хлопців на передовій вихідних також нема». Працюють, бо так треба, бо кожен зараз має щось робити для перемоги. 

Журналісти сайту новин Луцька та Волині «Конкурент» дізнавалися, як володимирчани захищають тих, хто захищає Україну. 

 

Громадська організація «Крила матері» працює у Володимирі з 2015 року. Тут волонтерять багато переселенців і мешканці міста, яким не байдуже. У 15-му володимирчани почали робити перші маскувальні сітки, а сьогодні тут виготовляють костюми-«примари».

Очільниця ГО Діана Шевчук показує місце, куди вони переїхали з початку повномасштабного вторгнення. Це кілька кімнат у тому ж старому будинку культури. Кімнати без ремонту, але зараз це не головне, каже жінка. 

 

Її робочий стіл розташований на складі. Тут тканини, з яких волонтери плестимуть сітки. Дитячі малюнки, які разом із сітками і «примарами» відправлять хлопцям на передову, і великі мішки – розмальовані і підписані. В них із Володимира на лінію фронту їде те, що захищатиме наших захисників. 

«Тут чого тільки нема. І мішки, і сітки. Все потрібне, все важливе. Ми плетемо, маскуємо. Ці станки в нас із 15 року. На них сітки виходять більш якісними. Розмір сітки має бути той, який замовили військові. А клітинка має бути розміром 4х4 чи 5х5 сантиметрів. Якщо більше – сітки виходять неякісними», – пояснює пані Діана і ділиться досвідом. 

 

 

З початку повномасштабного вторгнення вони відправили військовим більше чотирьох квадратних кілометрів сіток, та 191 костюм. У організації завжди є потреби у сітках і в робочих руках. 

 

 

Сітки плетуть всі охочі. Володимирчани передають одне одному інформацію про те, де саме плетуть сітки для військових, і мешканці міста активно долучаються. Пані Діана розповідає: є ті, хто приходить постійно, а є ситуативні помічники. Однак, у приміщенні не буває порожньо. 

 

З «примарами» все значно серйозніше. Ця праця кропітка і вимагає багато часу та терпіння. Не всі його мають, і тим паче не всі готові ним жертвувати заради волонтерства. «Примар» плетуть у окремій кімнаті, про яку ми вже згадували на початку тексту. Цим займаються волонтерки із числа внутрішньо переміщених осіб. У перші дні весни вони оселилися на Волині, і не могли залишатися осторонь. 

 

 

Вікторія Петренко із Чернігова легко і швидко нанизує нитку за ниткою на сітку, що натягнена на її станку. Жінка працює тут із березня. Раніше вона працювала у страховій компанії, але через війну виконує свою роботу дистанційно. Каже, після інтелектуальної праці робота руками розслабляє і дозволяє трошки відволіктися. Хоча у перший місяць у Вікторії від сіток були мозолі. 

«Ми 16 березня приїхали, і наступного дня я прийшла сюди. Це не важко. По життю мені не подобається ні шити, ні в'язати, але коли я звернулася по якусь роботу, аби не з'їхати з глузду від постійного читання новин, мені показали це. Я вивчила, руки звикли і я працюю. Ми працюємо щодня з 10:00 до 17:00. Вихідні були тільки на Паску і Трійцю. У хлопців же нема вихідних! Я вважаю, що всі, хто не там, не на передовій, має щось робити на своєму місці. Ця думка, і розуміння, що наша робота береже життя хлопцям, дуже мене заспокоюють», – каже пані Вікторія. 

 

В кімнаті панує легка і невимушена атмосфера. Жінки, на долю яких випало чимало, жартують і підбадьорюють одна одну. 

 

У дальньому кінці кімнати тихо працює тендітна дівчина Валерія. Вона – із Ворзеля на Київщині. Селища, яке постраждало від росіян на початку повномасштабного вторгнення. Валерія грала в театрі, а коли у квітні приїхала на Волинь, стала плести сітки. Дівчина тішиться, що може допомагати. А також потрохи повертається до улюбленої справи та їздить зі своїм театром грати вистави у Києві. 

 

Плести примар важко, до того ж тут їх роблять не звичним балахоном, а у вигляді костюма. Частини цього костюма можна вдягати на ноги і тулуб. Його зручно носити поверх амуніції, адже майстрині роблять костюми під певний розмір. Нитки і стрічки тут максимально дрібні. Для плетіння використовують навіть мішки, в яких в Україну привозили спеції. Їх рвуть на дрібні частини і нитка за ниткою вплітають. 

 

«Крила матері» у Володимирі працюють щодня. Громадська організація по-своєму наближає перемогу і тішиться, що справа їх рук захищає чиїхось чоловіків, синів і батьків від ворожих очей. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Ми дуже розраховуємо на надійність, – волинські військові закликали не передавати неякісні турнікети
• Волинські діти зібрали 185 тисяч гривень на антидронну рушницю
• Боротьба зі стресом та травмами: у волинському виші організували тренінги для переселенців (відео)