Поділитись:

Луцьк у війні 100 років тому: грабежі, пожежі, боротьба з тифом (фото)

Неділя, 12 червня 2022, 11:08

На світанку прохолодного серпневого дня 1915 року в магазин Бенца біля Василіанського мосту увірвалися невідомі. Вони потрощили двері, пограбували продуктові полиці і втекли. Так почалася в Луцьку Перша світова війна. Це була перша серйозна катастрофа нового ХХ століття, в якій загинули приблизно 10 мільйонів людей і ще стільки ж було поранено.

Про це для ІА Волинські новини пише краєзнавець Олександр Котис.

На той час Волинь належала Російській імперії. Величезна держава тоді переживала суспільно-політичну кризу. Економічні негаразди, розстріл демонстрації 1905 року, хиткий царський трон, обплетений таємними змовами, аж ніяк не сприяли міцності і консолідації суспільства.

Луцьк же продовжував бути «уездным городом» Волинської губернії. Місто розвивалося економічно і потроху розбудовувалося, приєднувалися навколишні села, у 1890 році проклали з Ківерців залізницю. Луцьк на той час був переважно єврейським. Як пише дослідник Олександр Цинкаловський, за переписом населення 1911 року, в місті мешкало 28,2 тисячі людей. 92% із них – євреї. Ще один феномен – військові. Луцьк як одне з міст західних країв імперії відігравав стратегічне значення для оборони. Містом шастали гусари, а за ними – шлейф легенд про їхні витівки.

У 1909 році «потомственный дворянинъ» Альфонс Яр відкрив першу в місті електростанцію і ввів перше в Луцьку вечірнє освітлення вулиць. Розвивалися «живі картинки», тобто кінотеатри.

 

Воєнні будні окупації

Буквально через рік після того, як вибухнула війна, Луцьк був окупований австро-угорськими військами. Сталося так, що німецьке командування та союзники вирішили суттєво ударити по східному фронту, щоб завдати поразки Росії. У 1915 році війська останньої змушені були відступати. Спочатку здали територію Польщі, далі втрачали західні українські землі, Волинь у тому числі.

29 серпня австрійські війська наближалися до Луцька. Росіяни поспішили покинути місто. Аж два дні до 31 серпня Луцьк був без влади і без військових. Костянтин Тележинський – свідок тих подій. За його словами, у ці два дні місто заполонили виселенці з Холмщини. Це були голодні чоловіки й жінки, які почали нападати на луцькі магазини і грабувати їх.

Відчути це непросто, але зрозуміти можна: розгубленість від відсутності російських військ, страх перед наступом австрійських, безвладдя – і раптом до магазинчиків власників вриваються зголоднілі й озвірілі люди з Холмщини. До них, за словами Тележинського, долучилися «козацькі патрулі». Разом вони били двері луцьких магазинів, грабували. Крали продукти та інші товари.

Буквально одразу міщани стали формувати підрозділи самооборони. Бої самооборони і нападників тривали цілу ніч на 31 серпня. Уже вдень австро-угорські війська вступили в місто через нинішній проспект Волі. Під вечір австрійці прийшли з боку Красного теперішньою вулицею Ковельською.

Пошкоджений будинок на центральній вулиці (тепер Лесі Українки)Пошкоджений будинок на центральній вулиці (тепер Лесі Українки)
 

Прибульці одразу стали формувати міський магістрат. До його складу увійшли переважно поляки, але були там по одному-двоє росіян, українців, євреїв, чехів. Серед членів нового магістрату був і пивовар Вацлав Земан. Перше, що мусив зробити магістрат, – заплатити окупаційним військам 3000 крон за те, що лучани не прибрали гори трупів після битви під Луцьком. Варто розуміти, що цей магістрат був таким собі буфером між мешканцями Луцька та власне австро-угорською владою.

Після цього десь на цілий місяць усе затихло. Місто жило стишеним і зляканим життям, але без терору й великих бід.

Так було до кінця вересня, коли Луцьк спробували відбити російські війська. Бої тривали три дні, та австрійці таки вигнали росіян.

Під час вересневих боїв місто дуже постраждало. Загалом загинуло приблизно 50 осіб. Кілька десятків будинків лучан було пошкоджено. Найбільше постраждала лютеранська кірха, бо в ній розміщувалися російські військові. Під час обстрілів пошкодили фасад храму, розбили внутрішнє облаштування, кольорові вікна вівтаря та інші елементи інтер’єру. Також повністю знищили орган.

Одне з місць бою в Луцьку – вокзал, де були військові склади зі зброєю. Під ворожими кулями і під вибухами снарядів луцькі пожежники гасили склад. Завдяки організаційним здібностям начальника луцької пожежної команди Михайла Снітковського ніхто з пожежників не загинув, а пожежу локалізували і не допустили підриву усього складу.

Тепер вулиця СловацькогоТепер вулиця Словацького
 

 

 

Центральна вулиця Луцька (тепер Лесі Українки)Центральна вулиця Луцька (тепер Лесі Українки)
 

Тепер вулиця ШопенаТепер вулиця Шопена
 

Мешканців мили примусово 

У часи окупації місто переживало голод і поширення хвороб. Ситуація погіршувалася близьким розташуванням фронту. Хліб і м’ясо стали дуже дорогими, а від певного часу – малодоступними.

Найгірше – у місті почалася епідемія тифу. З нею боролися найкращі лікарі Луцька. Міський уряд був змушений із власних лав утворити Санітарний комітет. Лікарі одразу поділили місто на санітарні райони. Вони ходили будинками, стежили за чистотою в них, санстаном у дворах, реєстрували хворих.

Щоб побороти епідемію тифу, вирішили провести примусову дезінфекцію жителів Луцька. Усіх євреїв міста примусово роздягали, стригли і купали. Це було генеральне миття всього міста, адже на той час 92% лучан були євреями.

Санітарна комісія взяла під опіку всі міські криниці, стала вести нагляд за станом міського парку. Зрештою епідемію тифу побороли. 

Військові меморіали 

Ще на початку війни в Луцьку стали створювати окремі кладовища, де ховали загиблих. Як пише краєзнавець Вальдемар Пясецький, братське кладовище утворила російська влада ще до австрійської окупації біля приходського цвинтаря край Феодосіївської церкви на нинішній вулиці Володимирській. Від нього до сьогодні залишилося тільки два металеві хрести.

Після наповнення міста австрійцями поряд збудували кладовище для полеглих вояків різних національностей у складі армії Австро-Угорської імперії. А враховуючи те, що місто окупував 59-й піхотний полк Ерцгерцога Райнера, як стверджують військові історики, у складі якого більшість були німцями, то, мабуть, на австрійському кладовищі на Володимирській були поховані саме німці.

У центрі стояв обеліск. Сама територія цвинтаря була чітко поділена на зони з доріжками та однаковими хрестами. Мандрівник і географ Мєчислав Орлович писав, що на цьому цвинтарі було 530 захоронень. За словами старожилів, його ліквідували уже після Другої світової війни.

Інше місце захоронення австро-угорських воїнів було на сучасному проспекті Перемоги. Там уже діяло православне кладовище з кінця ХІХ століття. Потім поряд виділили територію для поховань протестантів, а в часи війни стали ховати військових. Після приходу австрійців військові поховання там продовжилися.

Наприкінці 1915 -го або на початку 1916 року там спорудили меморіал Pro Patria, щоб увічнити тих, хто поліг у війні. Територію впорядкували, розбили клумби, доріжки, збудували символічний обеліск. Зараз на його місці – школа №5.

Меморіал Pro PatriaМеморіал Pro Patria
 

Луцький прорив змінив хід війни 

Австрійські будні Луцька тривали до початку червня 1916 року, коли російські війська вибили австрійські на захід. Передувала цій події дуже ретельна підготовка у штабі російської армії. А цілу операцію, проведену на значній території від Волині до Буковини, славетну сторінку Першої світової війни, назвали іменем столиці Волині – Луцький прорив. Пізніша назва – Брусиловський прорив.

На літо 1916 року планували великий наступ російських військ на захід. Для цього у штабі проводили дуже серйозну підготовку – тренували війська, проводили розвідку, готували техніку та маневри тощо.

Ідея в командувача Південно-Західного фронту генерала Олексія Брусилова була така: завдати основного удару по австрійцях в напрямку Луцька, а також три допоміжні удари південніше – через Галич, Коломию і Чернівці. Ставка була на потужну Восьму армію.

3 червня почався наступ. Загальна чисельність російських вояків по всіх чотирьох напрямах – майже 600 тисяч осіб.

О восьмій ранку 6 червня австрійці почали евакуацію з Луцька штабу 4-ї армії, який розташовувався в місті, а також інші військові інституції. О 16:00 вони повністю покинули місто, а вже надвечір його зайняли російські війська. Австро-угорці ж більше в Луцьк не повернулися.

Луцький прорив був історичним переломним моментом у ході Першої світової війни, який зрештою приніс поразку австрійській армії.

З відступом австрійців пов’язаний цікавий факт – неподалік Луцька перебував останній імператор Габсбургів Карл І. На світлинах з ним зображені й інші солдати та офіцери армії Австро-Угорщини. Фото датовано 31 серпня 1916 року.

Карл І під ЛуцькомКарл І під Луцьком
 

Після австрійців 

Австрійська окупація міста – квіточки порівняно з тим, що було далі. Для простих мешканців це стало поворотним моментом світогляду, бо треба було визначатися, хто вони і в якій країні хочуть жити. Із поверненням російської влади до Луцька мир не встановився надовго. Столицю імперії дуже лихоманило, наближалася революція.

У лютому почалися революційні виступи на заводах у Петрограді, які охоплювали все більшу кількість людей. Ключовий момент був тоді, коли військові перейшли на бік мітингарів. Перед тим багато офіцерів Семенівського, Волинського та інших гвардійських полків дали присягу не протидіяти мітингарям і ставати на їхній бік. Зрештою 2 березня цар Микола ІІ зрікся престолу.

Не забарився і луцький відгомін тих подій. У місті 1 травня 1917 року відбулося масове соціалістичне дійство – святкування Дня робітників. Організатор – Російська соціал-демократична робітнича партія. Центральними вулицями міста йшли лучани, задурманені поваленням імперії і «звільненням праці від гніту».

Хода 1 травня 1917Хода 1 травня 1917
 

У грудні 1917 року Рада робітничих, селянських і солдатських депутатів проголосила радянську владу в місті. Це відбулося у приміщенні колишнього монастиря тринітарів.

Паралельно з цим у Києві утворювали Центральну раду, яка проголосила Українську народну республіку. Волинь формально було включено в межі УНР, але за фактичну належність ще треба було повоювати.

Деякий час Луцьк перебував під українською владою. Можливо, так було б і надалі, якби не більшовики і не поляки, які відроджували свою державу і мали претензії на Волинь. Історики кажуть, що в 1919 році відбулася зустріч Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського в Луцьку.

Польща погоджувалася визнати Україну на чолі з Петлюрою тільки шляхом територіальних поступок. Сам Петлюра писав міністру внутрішніх справ УНР Ісааку Мазепі: «Польща має визнати нас, але, очевидно, за дорогу ціну: п’ять повітів Волині хоче собі взяти… Про це офіційно сьогодні не говорять».

 

Далі було ще чимало подій, але для Луцька найважливішим був час травня 1919 року. Поляки наступали на Волинь і мали намір її відбити собі, щоб було так, як до 1795 року, коли відбувся Третій поділ. Оцінювати фактів не будемо, а вони такі. 16 травня українські війська майже без бою віддали Луцьк. У полон здалося багато воїнів, у тому числі генерали УНР. Луцьк став польським, почали формувати органи влади тощо.

«Радісні мешканці міста вітали вступ польських військ хлібом і сіллю і зайнялися опікою над пораненими», – писав про вступ поляків до міста Тележинський.

У 1920 році ще довелося повоювати за Луцьк з більшовиками. У пам’ять про загиблих оборонців міста згодом в 1926 році на вулиці Бернардинській (тепер Градний Узвіз) встановили пам’ятний знак.

 

Сто років тому наші предки переживали дуже складний час, в якому довелося випробувати і власний патріотизм, і питання національної та державної належності, ба навіть просто здатність виживати у голодний воєнний час. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

 

Надрукувати
мітки:
коментарів
07 грудня 2022
15:28
12:55
06 грудня 2022
16:37
15:31
14:30
05 грудня 2022