Я не гомофоб, але цінності ЛГБТ – це антиприродно

Тема ЛГБТ у серії публікацій «Що думає Бог»  – чи не найбільш провокативна. Адже сьогодні в Україні дійсно відбувається роздвоєння моралі: з точки зору світського закону, ЛГБТ-спільнота захищена від будь-яких посягань, в той час, як найбільші конфесії категорично засуджують такі «цінності», визнаючи їх гріхами. Тож сьогодні давати відповіді на такі запитання священникам, не зачіпаючи при цьому нічиїх прав і почуттів, досить складно.

Особисто мені також важко давати однозначну відповідь на озвучені запитання. Логічно я розумію, що бути такими, як вони є, – це непорушне право цих людей. А ось емоційно, внутрішньо, я цього прийняти не можу, адже це щось неприродне, навіть протиприродне, антиприродне. Адже якщо природа створила чоловіка і жінку і визначила, що дві статі потрібно, аби продовжити рід, то, мабуть, так воно і має бути, а все решта – це відхилення від норми, якийсь збій. Генетичний чи ментальний…  Я не знаю… Але щось в природі пішло не так. Втім, це моя переконлива консервативна думка, яка наштовхнеться на масу критики з боку толерантних читачів з більш прогресивним мисленням у цьому напрямку. Але жодні аргументи мене в протилежному не переконають.

Так, ці люди мають право бути такими, якими вони є. Я категорично проти, щоб їх переслідували, примусово лікували, чи будь-яким чином обмежували їхні права через їхню інакшість. Серед моїх знайомих є представники ЛГБТ-спільноти й загалом це досить позитивні, світлі, життєрадісні люди з активною життєвою позицією. Тому навіть не можу сказати, що я гомофоб. Я не готовий сприйняти їхню інакшість як належне, але я цілком адекватно сприймаю їх самих.

З цим ніби зрозуміло. Грубо кажучи, те, що відбувається у ліжку між двома (або більше) людьми – їхня приватна справа, яка більше нікого не повинна стосуватися. Але куди складніше, коли деякі з цих людей намагаються нав’язати свою інакшість як норму. До зворотної дискримінації нам ще далеко, але воно до того йде.

У Європі у гей-парадах беруть участь й натурали, це там щось на зразок бразильського карнавалу, веселе костюмоване дійство. Та, знову ж таки, ніщо мене не переконає, що мужик солідного віку в мініспідниці, панчохах і на високих підборах з нафарбованими губами – естетично привабливе явище. Ще одна непопулярна думка, але гей-парад – це огидне видовище, якого я волів би не бачити. Не хотів би я бачити у шкільних бібліотеках і книжки на зразок «Принцеса + принцеса», які депутати Волинської обласної ради одноголосно вирішили вилучити від гріха якомога далі.

Сексуальне виховання однозначно повинне бути у школах, і, в міру віку дитини й рівня її розуміння, повинно починатися із молодших класів. Але саме здорове виховання, а не ЛГБТ-пропаганда. В першу чергу, ми повинні навчити дітей толерантності. Дитина має маму і тата, і вона має розуміти, що так – нормально. Але разом з тим вона має розуміти, що іноді буває й не так. Що іноді хлопчику може подобатися інший хлопчик, а дівчинці – інша дівчинка. Як на мене, то не лише у сім’ї, а й у школі повинні навчати будувати здорові соціальні взаємини. А здорові соціальні взаємини – це, в тому числі вміння ставитися з повагою і толерантністю до не таких, як ми. До людей іншої національності, іншого віросповідання, до людей з інвалідністю чи нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Це, як на мене, і є допустима межа толерантності – навчити ставитися з повагою до інших, навіть якщо ми цю інакшість категорично засуджуємо, аби не допускати дискримінації й цькувань. Але в жодному разі не можна стирати кордони терпимості до тієї точки, коли меншість йтиме у «монастир» до більшості зі своїм «статутом».

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій.Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.