Як і для кого будували столітні казарми у Луцьку (фото)

На вулиці Стрілецькій у Луцьку стоять казарми, яким понад сотня років. Вони розповідають нам про Луцьк як одне зі стратегічних прикордонних міст у складі різних держав.

Про це пише ІА «Волинські новини».

Як військові зумовили розвиток Луцька

Немала частина сьогоднішнього Луцька – умовно від «Променя» до вокзалу і від проспекту Перемоги до вулиці Гулака-Артемовського – має військову історію. Усе почалося з 1830-х років, коли з Парадного майдану (нині це Театральний майдан) перенесли місце польових тренувань військ Луцького гарнізону на поля поблизу села Яровиця. Це приміське село розташовувалося на сучасних вулицях Івана Франка, Яровиця, Набережна.

Військовий полігон зайняв значну частину території на місці нинішнього майдану Грушевського, стадіону «Авангард» і навіть далі вздовж проспекту Перемоги. Спочатку це була просто територія без будь-якого особливого інфраструктурного розділення, та ситуація стала змінюватися в другій половині ХІХ століття.

На території сучасного майдану Грушевського почали будувати лазарет – лікарню для військових. Проте будівельники наткнулися на невідомі поховання. Вирішили, що це забуті холерні могильники і засипали вириті рови. Тоді на цьому місці зробили кінний ринок. Коні – основна ходова сила тих часів. Більше того, в місті базувався гусарський, тобто кінний полк. Багато вояків підшуковували собі коней саме на ринку біля теперішнього пам’ятника Грушевського.

Гусари увійшли в історію Луцька не тільки своїми витівками. Поруч із кінним ринком наприкінці ХІХ століття влаштували іподром із дерев’яними трибунами. Тут гусари влаштовували показові виступи, змагання, перегони. А поруч з іподромом була відведена ділянка для зимової ковзанки. На військовий каток вхідний квиток коштував менше, ніж на приватні катки луцьких підприємців Кронштейнів та Глікліхів.

Ще далі вздовж сучасного проспекту Перемоги розташувався військовий стадіон. На його місці вже після Першої світової війни збудували міський стадіон, який зберігся до нашого часу. Це «Авангард», тут зараз грає футбольний клуб «Волинь».

Таким чином територія яровицького поля поволі перетворювалася в активне приміське середовище з різними розвагами та військовими навчаннями. Вже на початку ХХ століття у глибині сучасної забудови проспекту Грушевського та вулиці Гулака-Артемовського почали влаштовувати летовище. Це був перший луцький аеродром. Тут дислокувався 8 повітряний загін армії Російської імперії. Над Луцьком літали аси війни: Олександр Козаков, Едуард Пульпе, Костянтин Арцеулов. Останній провів у боях над Луцьком 18 годин і першим у Російській імперії виконав повітряний штопор.

Вже у часи війни, коли гинуло багато літунів, вирішили зробити окреме кладовище для них. Оскільки край Теремнівської дороги (зараз це проспект Перемоги) було православне кладовище, то військове зробили поруч. У часи австрійської окупації міста в 1915-1916 роках тут збудували меморіал Pro Patria (За Батьківщину). Тут поруч ховали українців, австрійців, німців, росіян різних віросповідань.

На споруді був напис зі словами: «Зупинись, перехожий! В цих могилах поховано тих відважних, гідних подиву, які радо віддали життя у Великій війні за Батьківщину... Тут разом у пошані спочивають і колишні вороги. Хай будуть благословенні їхні душі». На місці цього кладовища з меморіалом зараз розташована школа №5.

У своїй розповіді ми наблизилися до того, що можна не тільки побачити на власні очі, а й торкнутися руками. Іподром, перший стадіон, військове летовище, ковзанка, навіть кладовище з меморіальним комплексом відійшли в минуле і про них залишається тільки писемна та фотографічна пам’ять. Проте є на вулицях сучасного Луцька живі свідки тих колоритних військових часів.

Церква як пам'ять про імператора

Ще наприкінці століття для військових Луцького гарнізону поставили тимчасовий польовий вівтар. Яким він був, немає свідчень. Проте довго він не простояв. У 1890-х роках навпроти тодішнього вокзалу почали будувати так звану бригадну церкву для військових 2 бригади 11 дивізії, куди входили Охотський та Камчатський піхотні полки. У 1898 році церкву урочисто освятили на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Цікаво, що її збудували як пам’ять про відвідини Луцька російським імператором Олександром ІІІ.

Священик К. Максимович так писав про нову церкву у часописі «Волинські єпархіальні відомості»:

«Храмъ отъ руки русской, въ древнеправославномъ стилѣ поставленъ среди казармъ для полковъ 2-й бригады, а вмѣстѣ съ тѣмъ онъ стоитъ и на рубежѣ города Луцка, бывшаго колыбелью православія на Волыни. Могучая русская душа сказалась въ этомъ святомъ дѣлѣ... Величіе, благолѣпіе, обиліе воздуха многихъ не только удивляетъ, но изумляетъ въ этомъ храмѣ. Храмъ вмѣщаетъ въ себя около 1000 душъ, каменный-трехпрестольный, съ деревяннымъ куполомъ надъ церковью и тремя каменными куполами надъ колокольней, колокольня въ одной связи съ церковью».

Відтепер кожен, хто приїжджав у Луцьк залізницею, при виході з приміщення вокзалу в місто бачив головний фасад церкви.

Вулиця, на якій стоїть цей храм, зараз називається Стрілецька. Це має історичну підставу. У 1895 році Державна Рада імперії ухвалила рішення, що військові на літній період мають їхати навчатися в інше місце, далеке від цивілізації. В Луцьку це не задовільняло нікого. Військові не хотіли покидати насиджених місць, невигідно це було і для місцевих підприємців, та й для міської казни. Тим більше, що на літні місяці в Луцьк з’їжджалося вище командування з родинами. А це вигода для орендаторів, власників магазинчиків та фотосалонів, виробників продуктів, перевізників, сфери розваг. Втрачати цих клієнтів місто не хотіло.

Правдами і неправдами добилися того, щоб місце для навчань не переносили з Луцька. Для цього Луцька міська управа стала за власний рахунок орендувати частину яровицьких земель. Це місце називали стрільбище, бо основне навчання військових полягало у тренуваннях зі стрільби. Щоб якось покрити видатки, місто запровадило спеціальний податок із підприємців, який покривав 2000 рублів на сезон для оренди стрільбища. Всі розуміли цю схему, і суперечок не виникало. Стрільбище розташовувалося на ділянці навпроти вокзалу, саме там, де збудували бригадну церкву, і тягнулося далі, займаючи велику площу. Інше стрільбище було біля Гірки Полонки.

Казарми цегляного стилю

Перші казарми в Луцьку з’явилися на початку ХІХ століття на місці сучасного готелю «Україна». Поруч були стайні, службові приміщення, садиби офіцерів. А на території теперішнього Театрального майдану відбувалися навчання військ, муштрування. Частенько саме тут організовувалися паради, огляди військ, під час яких солдати марширували під оркестрові марші. Звідси перша назва Театрального майдану – Парадная площадь. На паради в Луцьк іноді прибували російські царі. Наприклад, імператор Олександр І бував тут двічі.

Але особливо пишним був останній прощальний парад 1857 року. Тоді в Луцьк прибув імператор Олександр ІІ. Солдати довго готували поле нинішнього майдану для приїзду. Ремонтували трибуни, де зазвичай збиралися лучани для огляду військ. Приїхало командування інших полків, які перебували на Волині на маневрах. Під урочисті марші гуляло чи не все місто.

Луцьк поступово розширювався саме в напрямку казарм, тому їх, а також полігон, перенесли далі на північ – на Яровицю.

Наприкінці ХІХ століття почали будувати казарми для військових на колишніх яровицьких полях. Генеральний штаб забезпечив фінансування. Розплановані казарми мали розташуватися обіруч нової бригадної церкви напроти вокзалу вздовж вулиці Вокзальної. За кілька років збудували близько десяти будівель. По-багатому декоровані орнаментом з цегли двох кольорів – червоної та жовтої – ці будівлі стали чи не найкращим прикладом архітектури цегляного стилю в місті.

Більшість будинків тогочасного міста були збудовані в такому стилі. Проте саме військові казарми збереглися до сьогодні без особливих зовнішніх змін.

100-річчя війни: як солдати з цивільними гуляли

Життя солдатів Луцького гарнізону не обмежувалося тільки воєнними справами чи нічними походеньками і міськими розвагами. Вони часто брали участь в офіційних заходах із відзначення різних дат. Наприклад, у 1913 в Луцьку святкували 300-ліття дому Романових (династії російських царів з 1613 року). Але набагато пишнішим було святкування 100-ліття франко-російської війни 1812 року. Тоді вона називалася просто «Отечественная война», ця ж назва збереглася в російській історіографії до нашого часу.

Основна частина святкування відбулася 26 серпня 1912 року. З самого ранку казарми в Луцьку прикрасили прапорами імперії та різних полків. В усіх церквах міста розпочалися молебні за полеглими та за імператором Олександром І, який царював під час війни 1812 року. В кожну церкву військові відрядили своїх представників. Після закінчення церковних служб від храмів ішли ходою священники, військові та прихожани до собору Святої Трійці. Там об’єднувалися у велику колону і рухалися по вулиці Староволодимирській (тепер Винниченка) до військового полігону біля казарм.

Там відбувся військовий парад, під час якого стріляли з артилерійської зброї у якості салюту. З другої половини дня починалася більш розважальна частина. Для офіцерів міста вище командування організувало «покращений обід». А під вечір в різних ділянках міста були народні гуляння. Частина гулянь з музикою полкових оркестрів була в парку «Ельдорадо», що розташовувався між мостами на Красне (міст на Ковельській) та Кічкарівку (міст на Шевченка). Були гуляння і в міському сквері поряд із собором (на теперішньому Театральному майдані).

Ввечері в чайній товариства «Попечительства и народной трезвости» відбулися «читання з туманними картинками на тему події». Туманними картинками у той час називалися перші німі кінотеатри.

Для гулянь міська влада влаштувала «ілюмінацію». Місцевий ремісник Лейзор Лернер виготовив щити 3х3,5 м з якимись написами (імовірно, «1812»), а Луцьке електротехнічне товариство забезпечило їхнє освітлення. Один зі щитів з написами і лампочками розмістили в саду «Ельдорадо», інший – на пожежній каланчі. Електричне освітлення в той час не було звичним. Це швидше сприймалося, як щось надзвичайне і розважальне. Крім того, пізно ввечері міська управа організувала феєрверк. Вхід на гуляння був безкоштовний. В документах архіву Волинської області зберігся кошторис з назвами типів використовуваних феєрверків: «ракети», «римські свічки», «золотий дощ» та інші.

У Луцьку є ще чимало місць, які розкривають маловідому історію міста. Але необов’язково гуглити літературу, аби щось дізнатися. Закликаю просто мандрувати вулицями Луцька. Приємна вечірня прогулянка відкриває багато таємниць.

Олександр Котис

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Як у луцькому парку Свято Зими відзначали: ретрофото
• Які вистави в Луцьку можна буде побачити за «ковідну тисячу» у театрі «Гармидер»
• Мінкульт звернеться до Netflix через образ українки в серіалі «Емілі в Парижі»
• Ретрофото: як на Волині відзначали новорічні свята десятки років тому (фото)