Неспокійна ніч, або Чому я викликав поліцію

На вихідних, в першу чергу, хочеться поспати довше. Однак, у неділю мені цього зробити не вдалося. Я прокинувся від крику. Було ще темно. Прислухався – кричить жінка. Спочатку подумав, що комусь у молодій компанії дуже весело. Але швидко зрозумів, що крики зовсім не веселі, очевидно, щось сталося. Не було ще й 5 ранку. Я виглянув у вікно і побачив наступну картину.

Під вікном сиділи чоловік і жінка. Освітлення у дворі немає, тож роздивитися їх добре не вдалося, та, здається, це були люди немолодого віку. Між ними явно були якісь «розбірки». Раптом  вони підхопилися і чоловік почав наносити жінці удари руками у різні частини тіла: голову, груди, плечі. Перша думка, яка в мене промайнула: потрібно викликати поліцію. Допоки я відволікся на розмову з диспетчером – жінка вже валялася на траві. Тож на запитання «Чи потрібна «швидка»? я відповів, що, мабуть, так.

Поліція приїхала дуже швидко, за хвилини 2-3. Поліцейські вгамували конфлікт. Мені не було чути, про що спілкуються внизу, я тільки почув фразу, сказану побитою жінкою: «Я писати заяви не буду». В результаті поліцейський провів пару, я так розумію, додому.

В чому жахіття цієї ситуації? В тому, що кількість жертв домашнього насильства на Волині просто шокує. І коли побутовий конфлікт  – левова частка від усіх викликів поліції – завершується трагедією, різні «розумні експерти» починають зі щирим обуренням дізнаватися: а де раніше були сусіди, а де були соціальні служби, а де була поліція? Лише в цьому році Луцьк шокували дві такі історії. На Конякіна після побоїв померла молода жінка, а на Соборності домашній тиран жорсткого вбив дружину та доньку.  

В обох випадках про проблеми у цих родинах знали всі, але… Корінь проблеми домашнього насилля значно глибший. Патрульна поліція – це вже остання ланка, запобіжник, який спрацьовує тоді, коли всі інші превентивні заходи дали збій. А коли поліція не втручається вчасно – часто все завершується трагедією.

У Луцьку діє програма протидії домашньому насиллю: працює «лінія довіри», облаштована соціальна кімната, діють громадські правозахисні організації. Та правовий і соціальний захист жертв домашнього насильства – це не головний пріоритет. Це як намагатися притупити біль замість того, що усунути його причину. А причина цього «болю» лежить в психологічній площині.

Патрульні дуже не люблять їздити на виклики щодо домашнього насильства . Адже, зазвичай, в сімейних драмах цим «миротворцям» «прилітає» як з одного боку, так і з іншого, а в очах жертви вони не довго виступають «доблесними лицарями». Дуже часто у сімейних «розбірах» винними залишаються… поліцейські, які приїхали на виклик, і ті, хто їх викликав.  Парам, які живуть по принципу «Б’є, значить, любить», часто дуже не подобається, коли хтось втручається у процес їхнього з’ясування стосунків, навіть коли справа доходить до рукоприкладства.  

Психологи пояснюють, що існує трикутник «агресор»-«жертва»-«рятівник». І поліцейські чи небайдужі громадяни, захищаючи «жертву», перетворюються на «агресора» по відношенню до її кривдника. Тоді «жертва» сама стає «рятівником» для свого колишнього «агресора», який в цій ситуації вже перетворюється на «жертву». Звідси і фрази накштал: «Я не буду писати заяву», «Не затримуйте його», «Все одно люблю» і тому подібне. Тобто, відбувається обмін ролями у цьому трикутнику. І, увійшовши у нього «рятівником», звісно, потім неприємно виявитися винним, «агресором». Але це не означає, що потрібно бути байдужим і не втручатися у такі конфлікти.

Фізичне насильство – це лише вершина айсбергу нездорових стосунків, у яких перебувають тисячі волинських жінок, і, мабуть, сотні тисяч в Україні, якщо не мільйони. І це лише один із проявів домашнього насильства, це наслідок. А справжня причина у тому, що жертва дозволяє до себе так ставитись. Дозволяє ображати, принижувати, бити…

Молода жінка, яку до смерті побили у Луцьку на Конякіна, казала: «Він подарує букет квітів, попросить вибачення, і я вибачаю». Це класичний приклад емоційних гойдалок у стосунках, на жаль, смертельних гойдалок. У яких жінка готова терпіти страх, біль і приниження заради тих рідкісних моментів, коли чоловік все ж спроможний іноді дарувати короткотривале щастя.

Тому, на мою думку, в першу чергу, жертвам домашнього насильства необхідна психологічна допомога. Такі жінки мають зрозуміти, що не повинні нікому дозволяти так до себе ставитися. Матеріальної і фінансової залежності від домашнього тирана позбутися можна. Значно важче позбутися психологічної залежності. Однак, коли жінки, які потерпають від домашнього насильства, навчаться вибудовувати внутрішні «червоні лінії», коли навчаться не дозволяти агресорам їх порушувати, коли заборонять до себе ставлення, як до жертви (а поведінка жертви провокує поведінку агресора), лише тоді проблема домашнього насильства може почати вирішуватися. Допоки ж жертва не навчиться цього робити – біди не уникнути, навіть якщо поліцейський патруль ночуватиме під вікнами кожної неблагополучної сім’ї.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій.Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.