Поділитись:

Сімейна справа: сім зворушливих історій про волинський ліс (фото)

Четвер, 16 вересня 2021, 19:00

Ці люди не уявляють свого життя у місті. А робота у комфортному офісі з кондиціонером здається їм в'язницею. Щоранку, виходячи на своє робоче місце, вони набирають повні груди чистого і свіжого повітря, вітаються з лісом і заходять углиб – досліджувати найсокровенніші його таємниці. 

19 вересня в Україні відзначають День лісу. З цього приводу журналісти ІА "Конкурент" зібрали для наших читачів сім коротких і зворушливих сімейних історій. Про ліс і людей, які його охороняють. 

 

Історія перша. "Ми фотографуємо ліс"

Руслан і Яна обоє працюють у лісовому господарстві. Він – інженер охорони лісу, а вона – прессекретарка лісництва. Познайомилося подружжя не у лісі, а проте вже кілька років разом працює тут. 

"Я вийшла на цю роботу з декрету, бо мені захотілося спробувати щось нове. Ця робота здалася мені дуже цікавою, і ось я тут. Ми разом з чоловіком їздимо лісом і шукаємо там гарні історії", – розповідає Яна. 

Вона виросла у Колках, поруч із лісом, і він завжди був частиною її життя. В дитинстві ходила по гриби, по ягоди, знала всі стежки. І зараз сім'я з маленьким сином Дмитром постійно ходить до лісу – не тільки по роботі. 

"Ми любимо фотографувати ліс. Пейзажі, монументальні фото... Звіра ж не завжди сфотографуєш – він тікає. А от сина у лісі фотографувати люблю. Тільки часу не завжди вистачає. Це треба, щоб душа до цього лежала, а коли думками ти в інших справах – набагато важче помічати красу", – каже Руслан. 

 

Історія друга. "Я люблю дикий ліс"

Дмитро – майстер лісу, а його дружина Ангеліна – прессекретарка лісгоспу. І хоч працюють у цій галузі вони тільки пів року, історія їх сім'ї вже не одне покоління пов'язана з лісом. Дмитро пішов по стопах батька – Віталія Ігнатовича Пащука. Той змалечку водив сина до лісу, і не зчувся, як започаткував лісівничу династію. 

Віталій Ігнатович – чоловік щирий та усміхнений. Коли говорить про свою роботу – у нього сяють очі. 

 

"Вперше взяв сина з собою до лісу, коли він ще не вмів ходити. А потім постійно брав його з собою – на полювання, відводи ділянок. Я працюю в лісі 37 років. З дитинства – до лісу, виріс в лісі. Ніколи в житті не перейшов би працювати в офіс. Я в лісі морально відпочиваю, він мене заспокоює. Хтось шукає матеріальну вигоду, а для мене після стількох років роботи тут матеріальне – це точно не головне. І безгрошів'я було, і зарплати не було, і чорницю брав і на базарі продавав – все рівно лісу не покинув. 

Зараз ліси більш цивілізовані. Раніше бесідок і рекреаційних пунктів було не так багато. Але я люблю дикий ліс. У лісництві, де я працював, було багато заказників. Я туди заходжу – і мені дійсно приємно", – розповідає Віталій Ігнатович. 

 

Поруч бігає його внучка Настя. Дівчинка не соромиться говорити з журналістами, і щиро розповідає, що теж любить ліс. Каже, у лісі живуть зайчики і вовчики, і вони завжди передають їй гостинці через дідуся.

 

Історія третя. Три покоління лісівників

Батько Василь Бойко привів на роботу до лісу своїх синів Володю і Павла. Привів так, як свого часу його привів батько. 

"Мій батько був лісником, а я прийшов до лісу у 1971 році. Це була моя перша робота, і там я пропрацював усе життя аж до пенсії. Я любив садити ліс. Зараз і не підрахуєш, скільки дерев я за життя посадив", – розповідає Василь Бойко. 

Його син Володимир каже, що і собі не уявляв іншого життя, крім як у лісі. 

"Мені подобається дивитися на плоди своєї праці – як ліс росте, змінюється. Коли я був малий, то ми з батьком підбирали поранених тварин, і вдома виходжували їх, щоб потім знову відпустити до лісу", – ділиться світлими спогадами Володимир. 

Пригадує, як одного разу батько приніс додому дике козеня, яке залишилося без мами. Козеня було мале, і його всією сім'єю вигодовували і доглядали два місяці. Потім воно саме до лісу втекло. 

 

Внук Василя Антон захоплено дивиться на діда, коли той розповідає історії з лісу. Хлопчик і собі вже ходить до лісу з батьком – допомагає робити роботу, вивчає і досліджує все на світі. Антон теж хоче стати лісівником, і продовжити сімейну традицію, яка тягнеться через три покоління. 

 

Історія четверта. Їх поєднав ліс

Роман і Наталія Марчуки познайомилися в лісі. Він працював майстром на розсаднику, а вона прийшла туди робітницею 18 років тому. 

"Ми пізнали одне одного на розсаднику. Там і одружилися, там і дітки з'явилися. Пам'ятаю, довго до мене залицявся, допомагав робити роботу. Це не була любов з першого погляду. Я спочатку придивлялася. Всю фізично важчу роботу він робив за мене. Коли була викопка посадкового матеріалу, він брав лопату в мене з рук і копав за мене. А жінки старші казали: "Придивися, хороший хлопець, он як тобі допомагає". Це мене підкорило", – розповідає Наталія і посміхається. 

"Вона була незаміжня, і я нежонатий. Ми постійно були разом – то й якось склалося", – просто додає її чоловік. Побралися вони також на території лісового господарства. 

 

Зараз подружжя менше часу працює разом. Він лісничий, а вона продовжує роботу у розсаднику. У щасливому шлюбі в них народилися двоє доньок. Дівчата не планують наслідувати батьків і працювати у лісі, а проте до лісу ставляться з любов'ю і великою шаною. 

Історія п'ята. Батько майбутнього лісівника

Микола Конон ліс полюбив з дитинства. Лісівником був його дядько. Маленький Микола любив говорити з дядьком про ліс. А потім розказував про ліс своєму сину Миколі, і внукові Артему. 

"Я дивився на роботу лісівників, і мені сподобалося. Щодня ходити на природу, збирати гриби... Вивчився у Шацьку, здобув професію "технік лісового господарства", після армії заочно пішов вчитися у Львівський лісотехнікум. Працюю у Павлівському лісництві", – коротко підсумовує професійний шлях чоловік. 

Сина почав брати з собою на роботу з чотирьох років. Каже, малюк ходив з ним на великі дистанції, збирав гриби. 

 

"Якось пішли зимою на прогулянку у лісі, і він вперше побачив козлика. Спитав у мене, що то таке. І я розповів, що це такий лісовий звір. Так йому це запам'яталося, що він потім щоразу просив іти в ліс, бо ж раптом ще когось такого побачимо", – розповідає батько Микола. 

Його син каже, що дитинство у лісі зробило свою справу, і тепер він теж лісівник. Каже, що у лісі кожного дня відбувається щось цікаве. 

Артемові зараз чотири роки, і вже два роки він з батьком їздить до лісу. Ліс любить і завжди хоче туди їхати. Збирає шишки і жолуді, гриби і ягоди, з цікавих гілок робить собі пістолети. Батько хотів би, щоб Артем також пішов його шляхом і став лісничим. 

 

Історія шоста. Брати-лісівники

Анатолій і Михайло Русило небагатослівні. Вони – перші лісівники в родині. Брати кажуть, що прийшли до лісу, бо це робота на природі. 

"Жили в селі, завжди біля озера і лісу – куди ще було йти?", – просто каже Анатолій. 

Брати люблять порядок і чистий та доглянутий ліс. Їм подобається спостерігати за тим, як дерева ростуть, як від їх праці ліс стає кращим. 

 

Історія сьома. Ліс і бджоли

"У нашій родині я прокладав лісівничу стежину. Далі по моїх стопах пішов син Іван", – просто і невимушено починає розмову Василь Дуда. Він пропрацював у лісі все життя. 

Каже, що народився ледь не в лісі – ліс підступав до села, в якому він виріс. Потім чоловік вивчився – спершу у Шацьку, потім – у Брянську. З 1981 року працює у Ратнівському лісгоспі. Жартує, що за прогулянки на чистому повітрі з чудовими краєвидами йому ще й платять гроші. 

Коли тільки зробили рубку, дуже сумно дивитися на це. Інша справа – коли підростають саджанці.

"Разом з лісом я звик і до бджілок, хоч у родині і кажуть, що прапрадід був пасічником. Я був лісничим і мав спочатку три вулики, потім п'ять. А потім і сам почав хї конструювати у період відпуску. Дружина дуже сердилася через те, що я займався цією справою – бо вільний час я витрачав на комах. Моя пасіка стоїть посеред великого лісу. До найближчого села там кілометрів сім. Я вже так "захворів", бджолами, що маю 30 сімей, спеціальний майданчик. У планах є зробити вагончик з апітерапією", – ділиться Василь Дуда. 

Його син Іван почав ходити з батьком до лісу, ще коли був зовсім малим. Тоді у лісах закладали силосні ями для биків, які стояли на відгодівлі. Івана ще не було видно за кермом, коли він почав їздити бульдозером і утрамбовувати силос. 

"Напевно, так мало скластися, щоб я став лісівником. Люблю дивитися, як росте ліс, як міцнішають дерева. Слухати, як ліс шумить. Я коли вчився, то жив трохи і в Києві, і в Рівному. Але життя в місті не для мене. Мені треба жити ближче до лісу", – каже Іван.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
10 вересня 2022
03 вересня 2022
25 серпня 2022
22 серпня 2022
11 серпня 2022
08 серпня 2022
11 липня 2022
01 липня 2022
16 червня 2022
09 травня 2022
16 квітня 2022
14 квітня 2022
13 квітня 2022
09 лютого 2022