Поділитись:

Слабоумство і відвага: як луцька журналістка не пробігла півмарафон (фото)

Автор: Міла Роспопа |
Понеділок, 13 вересня 2021, 19:00

Я готувалася з травня. Цілеспрямовано відвідувала тренування на стадіоні "Авангард", наповнила літо різними активностями, щоб 12 вересня з високо піднятою головою, легко і граційно, як лань пробігти свій перший в житті півмарафон.

Що ж, моя голова справді була задерта догори, язик дещо висолоплений, а в колінцях відчувався кожен вигин зігрітої ще теплим осіннім сонцем луцької бруківки, коли я вибігала на фінішну пряму "Дмитрук Лучеськ півмарафон-2021". Пробігла тільки 10 кілометрів у темпі, яким хтось інший точно не став би хизуватися. І все ж неймовірно собою пишаюся. Бо моя історія – це історія про спорт для ̶з̶д̶и̶х̶л̶я̶к̶і̶в̶  аматорів. Доступний при мінімальних зусиллях і приємний при посильних навантаженнях. 

Учасники тренувань від Дмитрук Лучеськ півмарафонуУчасники тренувань від Дмитрук Лучеськ півмарафону
 

Про півмарафон

Заняття бігом в останні роки стали шалено популярними серед не-спортсменів. На цьому ґрунті все масовішими стають півмарафони – спортивні змагання із забігом на відносно невеликі дистанції. У Луцьку такі змагання вже шостий рік поспіль організовує компанія "Дмитрук" – родинне підприємство, яке робить ковбаси. 

Самі змагання відбуваються в один день у вересні. Тоді у місті на кілька годин перекривають рух за маршрутом забігу, учасники реєструються та біжать 5, 10 та 21 кілометр. Підготовку аматорів також спонсорує компанія. Безкоштовні тренування для всіх охочих починаються у травні, і закінчуються власне перед змаганнями. Щороку у забігові беруть участь більше тисячі учасників. Багатьох із них не назвеш ані бігунами, ані спортсменами. Люди кидають собі виклик і вчаться на півмарафоні перемагати свої слабкості. Цього року серед тисячі людей була і я. 

Я після тренуванняЯ після тренування
 

Як все було

Привіт, мене звуть Міла, і я здихлячка, яка пробігла 10 км. 

Ще в школі на уроках фізкультури я звикла ловити на собі співчутливі погляди оточуючих, коли намагалася пробігти стометрівку чи крос. У дорослому житті щось знову пішло не так, бо заняття спортом, замість регулярної посильної активності, стали для мене чимось на кшталт авантюри. Я на них необдумано підписуюся, і потім намагаюся вигребти, загартовуючи стражданнями своє тіло і дух. Так було з велосотнею у квітні цього року, і так сталося із забігом "Дмитрук Лучеськ півмарафон 2021". 

Цього разу на пропозицію колеги Тетяни Гришиної спробувати побігати я погодилася одразу. Як трушна авантюристка, вирішила за літо навчитися бігати 21 км. Як трушна спортсменка, скачала собі додаток "Strava", який рахує активність, купила бігові кросівки, і одного весняного ранку 6 травня вийшла на пробіжку у своєму райончику. 

Пробіжка тривала 9 ганебних хвилин, які того ранку здалися мені вічністю. Я мужньо подолала півтора кілометра, і впала на лавку під своїм під'їздом. Ранкову тишу Привокзального розірвало гучне передсмертне дихання і шалений стук серця, який відлунював мені у скронях і кінчиках пальців. Всі інші самостійні спроби побігати завжди завершувалися таким станом, після якого продовжувати цей біг, цей день і це життя якось не дуже хотілося. 

 

Так тривало до 25 травня. Тоді я пішла на своє перше тренування від "Дмитрук Лучеськ півмарафон", яке вів тренер Роман Гаврилюк. Бігла разом з усіма на іподромі у Центральному парку, не зупинялася і не вмирала. За те тренування я набігала 5,6 кілометра. Це був мій перший серйозний результат. 

 

Тренування

Мета була амбітною і шаленою. І хоч тренер каже, що сьогодні півмарафоном вже нікого не здивуєш, для мене ця цифра здавалася недосяжною. Тренування відбувалися тричі на тиждень. Бігали ми на стадіоні "Авангард", або в Центральному парку. 

На кожне тренування Роман Гаврилюк заздалегідь писав програму. Кидав її зранку у вайберівський чат, де гуртувалися бігуни. Зазвичай починалося все із розминки – 15-30 хвилин легкого бігу. Далі ішло розтягування, спеціальні бігові вправи, прискорення чи біг під гірку. В кінці обов'язково була заминка – 5 хвилин легкого бігу.

Навантаження для тих, хто збирався бігти 5-10 кілометрів, і для тих, хто підписався на 21, відрізнялися. Спершу мені не вдавалося виконати всі вправи. Тому кожного разу мотивувала себе пробігти трошки більше, ніж можу. Таким чином вже на третьому тренуванні я не зупинялася, і повільно, але впевнено бігла все, що написав тренер. 

 

Біль 

Найбільше я боялася не фізичних викликів і навантажень. Мені було страшно втратити запал і мотивацію. Бо коли ти здихлячка, що біжить на чистому ентузіазмі, дуже небезпечно в якусь мить залишитися без ентузіазму. Десь тоді я серйозно вирішила прокачати швидкість і витривалість. Притусила до компанії бігунів, які бігали значно швидше за мене. А що вони при цьому могли ще й розмовляти – я намагалася бігти з ними якомога довше. Розмовляла я спершу небагато, і відкривала рот хіба для того, щоб вхопити ним якнайбільше повітря. Але з часом прокачалася настільки, що могла бігти і співати "Червону руту". 

 

У серпні в мене почали боліти ноги, і біг приносив все менше задоволення. Я пересилювала себе і бігла, не зважаючи на біль і виснаження, наче героїня якогось дуже мотиваційного фільму. Спойлер: так робити не треба. Коли я зараз намагаюся проаналізувати, чому не навчилася бігати 21 кілометр, то завжди повертаюся до цього моменту. Моменту, коли це все перестало бути "в кайф". 

Мудрість

І хоча за це бігове літо я стала майстринею спорту хіба з самоіронії, все ж місяці тренувань і підготовки до забігу не минули марно. Ось моя свіженька мудрість, яка може допомогти тим, хто ще сумнівається, наважитися на цю спортивну авантюру. 

Мудрість перша: біг – для всіх, і навіть для здихляків

Я починала свої тренування із дистанції 1,4 кілометра. Зараз без проблем можу пробігти десятку, а наступного року збираюся бігти 21. Я вірю: якщо людина вже навчилася ходити, то без проблем опануєте біг. А швидкість і витривалість – це просто наслідок регулярних чи не дуже тренувань. 

Мудрість друга: краще бігати в компанії

Однією з найбільших переваг "Дмитрук Лучеськ півмарафону" є його масовість. Коли поруч інші бігуни, вам завжди є, до кого тягнутися. І кого обігнати на крутому повороті. Тут всі одне одного підтримують і підбадьорюють, сприймають, як друга, а не суперника, тому й рости і розвиватися тут легше, ніж деінде. 

Тут збираються добрі і чуйні люди, які підтримають, коли важкоТут збираються добрі і чуйні люди, які підтримають, коли важко
 

Мудрість третя: їсти краще після тренування

Навіть не стану нічого пояснювати. Просто прийміть це, як належне.

Мудрість четверта: все має бути в задоволення

Якби тренер не нагадував мені час від часу бігти повільніше, я би закинула все ще в липні чи серпні. Мені здається, важливо інколи забувати про свої амбітні цілі, і просто отримувати насолоду від процесу. Бо коли твої ноги легко злітають догори, у волоссі грає вітер, а на спітніле, але усміхнене обличчя падає сонечко, добре бути у цьому моменті. І якщо після бігу хочеться жити і прийти на наступне тренування – це означає, що зусилля не марні і в кінці точно приведуть до успіху.

*** 

Зрештою, у неділю, 12 вересня я пробігла свої перші змагання. Із 304 учасників на дистанції 10 кілометрів прибігла 199-ю. Втомлена, мокра і нефотогенічна. І хоч це не та перемога над собою, яку я хотіла здобути, все ж мені вдалося подолати багато власних слабкостей та упереджень. І вдасться ще більше, бо тепер я знаю напевно, як і куди бігти. 

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
28 вересня 2021
27 вересня 2021
09:00
26 вересня 2021
24 вересня 2021