Поділитись:

Проїхати 114 кілометрів і вижити: як луцька журналістка подолала велосотню

Автор: Міла Роспопа |
Неділя, 11 квітня 2021, 19:25

Посилання на "Весняну сотню" (велосипедний заїзд на дистанцію 100 кілометрів) одного дня прилетіло у наш редакційний чатик від моєї колеги. "Чи не хочеш ти пошукати пригод на свою велодупу?" – спитала в мене луцька журналістка Тетяна Грішина. На вулиці тоді було холодно і сіро, і на пригоди якось зовсім не тягнуло. Я обіцяла подумати. 

Зранку у суботу, 10 квітня, коли на Київській площі активно гуртувалися луцькі велосипедисти і велогонщики, я терла гарбуз і збиралася робити гарбузові деруни. О 8:15 навпроти ресторану "Каша" стартувала реєстрація учасників велозаїзду, а на моїй сковорідці саме розтопилася кокосова олія. О 8:20 на підігріту сковорідку впала перша ложка дерунячої суміші. О 8:50 я стояла на Київській площі навпроти ресторану "Каша" і реєструвалася на найдовший і найтриваліший у своєму житті велозаїзд. Без підготовки, без спеціальних велоштанів із піддупником. Навіть колеса мого вєліка були здуті. Все, що в мене було з собою, – це лоток дерунів, запасні шкарпетки, слабоумство і відвага. Шкарпетки мені так і не знадобилися. 

Дерунчики - не такі швидкі вуглеводи, як хотілося б><span class=Дерунчики - не такі швидкі вуглеводи, як хотілося б

Я обіцяла розказати цю історію на ІА "Конкурент", щоб всі, хто мене знає, зрозуміли, чого я, всупереч здоровому глузду, поперлася на велосотню. А всі, хто не знає, одного чудового ранку зібрали волю в кулак і наважилися на велоподорож за межею зони комфорту. Бо там, де зона закінчується, починається дуже і дуже цікаве життя. 

Старт на Київському майдані><span class=Старт на Київському майдані

Про "Весняну сотню"

Масштабний велосипедний заїзд "Велосотня" у Луцьку організовують вже вп'яте. Це тусівка велосипедистів і велосипедисток, які одного дня збираються і їдуть із обласного центру Волині на дистанцію 100 кілометрів. Цього року маршрут пролягав через курортне містечко Хрінники на Рівненщині – містечко із велетенською водоймою і красивими пейзажами. 

На старті організатор заїзду – керівник аматорського спортивного клубу "ВелоВершники" Микола Ворон – швиденько привітав усіх 140 учасників із тим, що вони прийшли. Потім він розіграв серед 40 щасливчиків приємні дрібниці, як от світловідбивачі, замки, абонемент у спортзал, подарункові заняття йогою та знижки на солодощі. Далі розказав, як, власне, відбуватиметься мандрівка. За задумом організаторів, попереду колони велосипедистів мало рухатися перше технічне авто з номером телефону, на який можна було дзвонити у разі НП. Позаду мав рухатися ще один технічний бус, завданням якого було  ̶п̶і̶д̶б̶и̶р̶а̶т̶и̶ ̶т̶і̶л̶а̶  допомагати тим, хто відстав, втратив сили, колеса чи віру у людство. У межах міста колону супроводжував екіпаж патрульних та підбадьорливі автомобільні гудки. 

Ми виїхали з Луцька близько 9:30. Хтось – на добре укомплектованих велосипедах з амортизаторами, зручними сидіннями і запасними гумами, а дехто (я) – на чистому ентузіазмі. І покрутили педалі назустріч сонцю, поривистому вітру і гіркам, які я ще тут згадаю. 

Про відносність кілометрів і вєліків

Дещо про мене: я не належу до тих людей, яких можна назвати велоспортсменами чи веломандрівниками. Я навіть велосипедистка хіба з великою натяжкою. Минулого року велосипед в моєму житті активізувався завдяки карантину. Цього року я не виїжджала далі офісу чи спортзалу. Можна було б сказати, що участь у "Весняній сотні" – неабиякий прояв сміливості з мого боку. Але це не так. 

Насправді я просто не можу собі уявити, що таке 100 кілометрів. 

Окей. Я проїжджала за добу максимум 50. По рівній дорозі, до берега річки чи до лісу, де чілила кілька годин перед тим, як поїхати назад. Але скільки це – сотня кілометрів – у часі, у зусиллях і у відстані – я, на щастя, не можу собі уявити. Якби уявляла, мені б забракло сміливості навіть спробувати.

Перші підозри і сумніви закралися вже на старті, коли мене оточували добре споряджені велосипедисти, в яких на підкачаних ногах було написано, скільки таких сотень вони вже відкатали. Вагань додали і повідомлення друзів на кшталт "ти серйозно пішла на велосотню?", "ти справді думаєш, що витримаєш?", чи улюблене "та я здивувалась, що ти взагалі подалася". Дякую, гайз. Це безмежно мотивує і додає віри в себе, ага)). 

Велосипед мій також не з прокачаних підкорювачів шляхів, на яких їхали інші учасники. Так собі, простий жизнєнний вєлік без болотників, світла, тримача води, і зі спущеними колесами. Попри все це, я стартувала (останньою), і проїхала найдовшу у своєму житті велосипедну дистанцію. 

Про те, що справді було найважче

Велосипедний маршрут пролягав трасою. Ми виїхали з Дубнівської, і рухалися у напрямку Млинова на Рівненщині. Чесно кажучи, перші кількадесят кілометрів були неприємними і нецікавими. І справа не у шаленому вітрі, з яким доводилося боротися весь шлях, і навіть не у мільйоні височенних гірок, на які ми заїжджали, всупереч вітру. Пейзажі, що відкривалися навколо, були сірими і одноманітними. А ще в якийсь момент велозаїзду я залишилася сама. 

Найгірше і найважче у цій велосотні – не мати компанії. Підніматися на височенні гірки, знаючи, що ніхто на тебе не зачекає. Крутити педалі з останніх сил і сподіватися, що твоє бездиханне тіло на асфальті помітить хоча б технічне авто. Я вже думала про те, щоб здатися і повернутись, коли мене наздогнав луцький журналіст Іван Савич. Решту мандрівки я провела з ним і його прошареними у велоподорожах друзями. 

Іван Савич, його прошарені друзі Костя і Андрій, і Степан, який не хотів бути самотнім><span class=Іван Савич, його прошарені друзі Костя і Андрій, і Степан, який не хотів бути самотнім

Ми разом крутили педалі на найвищі гірки, зупинялися у затишних сільських магазинчиках, де усміхнені жіночки продають холодне пиво та ритуальні послуги, разом звернули на інший, набагато цікавіший маршрут через залиті призахідним сонцем волинські і рівненські села. 

По дорозі до нас приєднався дивний хлопець Степан. Він вперше за дев'ять років велокатання вирішив знайти собі компанію. І боже мій, як я його розумію. 

Про головні уроки цієї веломандрівки

Цією розповіддю я ділюся тому, що вірю: когось із мільйона читачів ІА "Конкурент" вона надихне покрутити педалі і подивитися світ. І якщо ви вже зважитеся, ось вам свіжа мудрість із моєї відчайдушної поїздки. 

Мудрість перша: ніколи не їдьте наодинці (здається, є навіть така книжка, але вона чогось про їжу). Набагато краще, коли хтось відволікає вас від суїцидальних думок розповідями про Словаччину на стрімких підйомах. 

Мудрість друга: майте з собою багато швидких вуглеводів. Один Олег навіть каже, що легкі перекуси треба робити кожні п'ять кілометрів. Моя тренерка зі спортзалу з ним би не погодилася. І не пробачила би мені всієї кількості пепсі, яку я випила за ці 114 кілометрів. 

Неймовірно гарно, правда?><span class=Неймовірно гарно, правда?

Мудрість третя: пиво розріджує кров, і крутити педалі легше. Взагалі, не знаю, чи це правда, але зупинки у сільських магазинчиках, щоб попити пиво, і розмови про пиво як допінг для велосипедистів якось дуже додавали снаги і піднімали настрій. 

А це Родріго><span class=А це Родріго

Мудрість четверта: будьте готові, що болітиме дупа. Серйозно. Краще знати це наперед. 

Я паркуюсь, як велоандонка><span class=Я паркуюсь, як велоандонка

Мудрість п'ята: візьміть із собою щось сонцезахисне і зволожуючий крем, щоб врятувати своє обличчя від сумних наслідків. 

А ось і наслідки><span class=А ось і наслідки

 

Про те, чого варто їхати

Ця розповідь може вам здатися сумбурною і надто іронічною. Але, озираючись, кажу, що це найкраща моя мандрівка цього року. Навколо прокидається світ. Біля хат пораються працьовиті люди, стовбури дерев білішають, господарі розкидають на переорану землю перегній, щоб за кілька місяців земля віддячила їм щедрим врожаєм. Гуси і кури щипають перші зелені травинки. Пес-зірвиголова Родріго біжить за моїм велосипедом через кілька сіл, і втомлений, але щасливий вертається додому, поки сонце не сіло. 

Ідеально дружній пес><span class=Ідеально дружній пес

Сонце сідає і віддає твоєму обвітреному обличчю останнє тепло цього дня. І ти знаєш, що наступного дня не прокинешся так рано, аби його зустріти. 

Все це можна побачити за межами міста і за межами зони комфорту. Якщо достатньо наполегливо крутити педалі. 

Хрінницьке водосховище><span class=Хрінницьке водосховище

Сонце сідає><span class=Сонце сідає

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
10 травня 2021
09 травня 2021
12:05
08 травня 2021
11:40