Білі ворони: як сім'я з Ківерців заснувала потужну велотусівку (фото)

Шість років тому на цю сім'ю з подивом дивилося невелике містечко Ківерці на Волині. Олег Вілігурський, його дружина Тетяна і їхні діти пересіли на велосипеди ще тоді, коли це не було мейнстрімом. Вони їздили у багатоденні веломандрівки, на роботу каталися великами. Незнайомі люди, і навіть найближча рідня вважали їх диваками, такими собі "білими воронами". Сьогодні під прапором "Білої ворони" гуртується ківерцівська велотусівка. 

Про те, чому Вілігурські зробили вибір на користь велосипеда, та як "Біла ворона" із сімейної традиції веломандрів виросла у потужний локальний велорух – дізнавалися журналісти ІА "Конкурент". 

"Це сімейна традиція, подорожі, які переросли в громадську організацію. Бо часто журналісти пишуть, що от сім'я Вілігурських провела подію. Нам незручно від того перед нашими членами організації, бо зараз це набагато більше, ніж просто сім'я. У нас було 12 людей в організації, але так вийшло, що деякі відійшли від цієї справи. Зараз нас тільки 9. Шестеро з Ківерців, двоє з Луцька і одна з Колок", – починає розповідь Тетяна, і одразу розставляє акценти. Каже, буде несправедливо говорити тільки про них. 

Ми сидимо у затишній альтанці, яку від вітру дбайливо затулили яскравою тканиною. На столі чашки і красивий червоний заварник у білий горошок. Олег Вілігурський заварює свій фірмовий чай. Поруч із батьками за столом сидить семирічна дівчинка Ніка. У візочку дрімає немовля Нестор. Він тільки недавно народився, і заради нього Тетяна на трохи відмовилася від своєї найбільшої пристрасті в житті – від велоподорожей. 

Для Тетяни Вілігурської велосипед є одним із найсвітліших спогадів дитинства.

"Я пам'ятаю, тоді був велосипед "Тиса". Ми його ділили з сестрою. Одного дня сестра захотіла зробити наш велосипед "кращим", і вирішила його пофарбувати. В хаті стояла банка фарби для підлоги – така негарно коричневого кольору. Сестра тією фарбою "завалила" весь велосипед – з гальмами, спицями, колесами. Їй видавалося, що так буде гарно. Потім він засох, почав лущитися, шини потріскали, велосипед став не робочим. 

Він стояв у свинячій кучі, обростав павутинням. Я ходила щодня його оплакувати. Потім побачила, що фарба злущується, і ходила лезом її здирала. Грошей у мене не було, аби щось нове купити, бо надворі були 90-ті. Зрештою, я його відновила. Залишилося десь знайти тільки гуму велосипедну. І ось баба отримує пенсію і дає нам з сестрою по 20 гривень. Сестра купує черевички, а я – покришки і шини до велосипеда. Така щаслива тоді була", – згадує жінка і широко посміхається. 

Пізніше, вже коли вона влаштувалася на роботу, змогла купити собі власний, кращий велосипед. А ще згодом Тетяна познайомилася з Олегом. Так у її житті з'явилися велоподорожі. Разом із майбутнім чоловіком Тетяна подалася у свої перші веломандрівки. Спершу на 15 кілометрів, а потім все далі і далі. Зараз сім'я без проблем їздить у кількаденні подорожі, і навіть бере з собою найменших дітей. 

Олега Тетяна спершу вважала диваком – настільки незвичним тоді здавалося їй захоплення велосипедом і велоподорожами. А згодом придивилася – і собі стала "дивачкою". Свої перші враження від коханого жінка згадує зі сміхом. 

"Він із Луцька на велосипеді поїхав на Світязь. Я з ним познайомилася, і думаю, ото жлоб – на маршрутку не має, на машину не має. Поїхав на велосипеді, бо не має грошей. Чого ж іще їхати на велосипеді стільки кілометрів? Потім вже інші нас так сприймали. Люди думали, що це економія. Воно і зараз так сприймається деким – якщо людина їде велосипедом кудись далі, то вона, напевно, скупиться на автомобіль. Хоча в багатьох велосипедистів байки навіть дорожчі за авто". 

Голова сім'ї Вілігурських – інтроверт, і велосипед для нього, в першу чергу, спосіб зібрати думки докупи. Олег старанно розливає гарячий чай у прозорі чашки, і за тим легко розповідає свою велосипедну історію. Двоколісний друг у нього з'явився вже у зрілому віці. Спершу просто як транспорт для побутових потреб, а згодом – як квиток до маленької особистої свободи. 

"Для мене велосипед – це і банальний транспорт, щоб доїхати до роботи. Як виявилося, така можливість є майже цілий рік, крім тих періодів, коли дороги сильно замітає снігом. Виходить по часу так само, як маршруткою, а часто навіть і швидше. А ще велосипед – це джерело задоволення. Мені важко описати, тут потрібно відчути оту свободу: під тобою металевий друг, навколо наша поки-що красива волинська природа. Це потрібно відчути", – захоплено розповідає чоловік, який у більшості ківерчан сьогодні асоціюється із шаленими велосипедними мандрами. 

Саме Олег стояв біля витоків "Білої ворони", і сьогодні він незмінно супроводжує усі веловилазки цієї тусівки. Разом ківерцівські велосипедисти долають чималі дистанції по бездоріжжю, їздять красивими, часом дещо "дикими" місцями. Кажуть, та Волинь, яку можна побачити з велосипеда, вражає і западає в саме серце. 

"На першу офіційно оголошену подію від "Білої ворони" не прийшов ніхто, крім нас. Було і таке у Луцьку. Ми самі поїхали до Стиру, було класно, ми собі насолодилися і не переймались, що нікого нема. Потім у всіх інших поїздках постійно хтось був. Часом зо дві людини, часом більше двадцяти – як попаде. Але ми вирішили: якщо ми робимо те, що подобається нам, можна не перейматися, чи будуть якісь супутники, чи ні. Ми це робимо не за гроші, а просто тому, що нам подобається", – каже Олег. 

У такому неформальному вигляді усе було до зустрічі з Асоціацією велосипедистів Києва U-cycle. Вони організовували літній табір у Карпатах - проводили тренінги і зустрічі на тему велоактивності. Тетяна подала заявку, і їх з Олегом відібрали для участі. Там ківерцівським велосипедистам порадили створити громадську організацію. Так клуб велолюбителів "Біла ворона" запрацював офіційно. 

На заходи, які анонсує клуб, приходить щоразу дуже різна кількість людей, бо ж і формат поїздок різний. Буває, наприклад, формат "ясельних покатеньок" – це такі нескладні виїзди, які під силу навіть початківцям. Стартують переважно у Ківерцях, однак інколи можуть виїжджати і з Луцька.  

Маршрути також дуже різноманітні. Головне – щоб по дорозі було, на що глянути. Саме тому ківерцівські веломандрівники майже не їздять трасою. Вони шукають мальовничі дороги десь посеред лісу чи вздовж річки. 

У ківерцівських велосипедистів є вже наїжджені маршрути, як от Олика, Тараканівський форт, Шацькі озера і таке інше. Але вони завжди готові відкривати для себе нові дороги. Олег має для цього спеціальний вордівський документ з ідеями. Там чоловік збирає місця, куди йому хочеться потрапити. 

"Зізнаюся чесно, улюблене товариство мені у подорожі – це я сам. Коли мені треба побути на самоті, я вириваюся в якусь подорож. Цей час стараюся використати на розвідки маршрутів, які мені ще не відомі. Чи гуглівські карти дивлюся, чи те, що люди викладають на фейсбуці зі своїх подорожей. Вибираю щось, підбираю такий маршрут, щоб побільше цікавинок за раз захопити. Вивчаю дороги, де можна проїхати. Якщо для себе – то я не дуже переймаюся: де мені хочеться – там звернув і поїхав. Але якщо вже скликаєш групу, робиш від "Білої ворони" якусь подію, виставляєш анонс у фейсбуці, це треба продумати до дрібниць. Якщо треба під'їхати електричкою – вивчаю логістику приміських поїздів, їду дивитися дорогу. Бо дорога на гугл-картах – одне діло, а наскільки вона придатна для їзди не дуже підготовленими велосипедами – зовсім інше", – говорить він. 

"Біла ворона" називається так тому, що велосипедисти – рідкість для невеликих містечок і сіл, розповідає подружжя Вілігурських. Зараз їх більше, але на той час, коли вони починали свої веломандри, то людину в шоломі навіть в Ківерцях було не зустріти. А коли так виїжджає ціла сім'я – мама, тато, діти в шоломах та іншій амуніції – люди обов'язково звертають на них увагу. 

Але це добре, впевнені Вілігурські. Бо коли ти виділяєшся чимось крутим і корисним, є шанс, що більше хороших людей про тебе дізнається, і більше хороших людей поїде за тобою. 

Сайт "Білої ворони": https://bilavorona.com.ua/

Фейсбук "Білої ворони": https://www.facebook.com/BlogBilaVorona

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Стовпи посеред нової велодоріжки у Луцьку: комунальники прокоментували ситуацію
• Зробити туризм great again: як на Волині змінюють уявлення про позашкільні мандри (фото)
• Нову велодоріжку на Ківерцівській у Луцьку перероблять (фото, відео)
• На «Велодень» у Ковелі з’їхалися майже 300 учасників (фото)
• Проїхати 114 кілометрів і вижити: як луцька журналістка подолала велосотню