Я художник, я так бачу

Народжений повзати літати не може. Ніхто ж не очікує, що одного прекрасного ранку хробак пурхатиме в небесній блакиті.

У школі на уроках образотворчого мистецтва я заздрила тому безкрилому хробаку, адже від нього не вимагали неможливого. Натомість мені доводилося страждати над аркушами альбому, вимальовуючи каляки-маляки в стилі класицизму, бароко, романтизму… Саме каляки-маляки, бо це важко було назвати пейзажем, натюрмортом чи портретом.

А потім оцінювання роботи вчителем… І для нього, і для мене це була мало не психологічна травма. Я почувалася абсолютною нездарою, а Пензлик (так ми називали нашого педагога) мовчки ставив низьку оцінку в журнал.

Варіант «Я художник, я так бачу» зовсім не прокатував.

Я ненавиділа уроки образотворчого мистецтва. Більше ніж хімію зі всією таблицею Менделєєва! Ну немає в мене здібностей до малювання – не вродили, то й не купиш. Мій образотворчий максимум – перемалювати якогось покемона з дитячої розмальовки.

А за вміння написати уявну картину за допомогою епітетів, персоніфікації, градації, алітерації «відмінно» не отримаєш.

Зрештою, на останньому році вивчення предмету я здавала роботи більш обдарованих однокласниць. За синтаксичний розбір речення, розв’язання задачі з геометрії чи шоколадку.

В атестаті – найвищий бал. Ну просто таки Клод Моне.

Але поясніть: невже можна ставити оцінку за обдарованість, талант? Чи їх відсутність. Завжди вважала, що образотворче мистецтво, як і музика, у школі мали б оцінюватися за принципом «зарах.»/«не зарах.». Не вичавиш з лимона томатний сік.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.