Люди бідкаються, бо «бо»

Що за зима без снігу – одні дощі. Насипало снігу по вуха, коли ж вже він розтане?

Комунальники не чистять дороги. Комунальники так почистили дороги, що не можу знайти автомобіль.

Весни хочеться. Фу, дощі. Вже швидше б літо.

Яка спека – здуріти можна. Треба впроваджувати сієсту. Що за літо? Одні зливи, Луцьк пливе й пливе.

Коли вже свята? Хоч би трохи відпочити… О, знов січень пропав – понаїдали животи.

Не поїду на море – я жирна (-ий). Ех, такий відпочинок на морі, що після нього треба ще один відпочинок.

І так безупинну. Українці просто профі зі скиглення. Не дарма наші предки навіть спеціальних голосільниць на події кликали: без них людина й вмерти не могла. Оця от традиція нарікань тече в нашій національній крові. Ярославна наридала на покоління вперед. Ну і як не старайся, а не вгодиш. Просто, бо «бо». І все.

Тим часом в тих плачах губимо сенси, цілі, шанси. А потім бац – і старість-немічність. Дав би Бог, звісно, й до неї дожити. І знову, ясна справа, треба бідкатися, бо не встиг, бо не зумів.

Зима – як зима. Зі снігом і морозом. А потім буде весна зі своїми капризами, а потім – спекотне літо й дощова осінь. Як колись, як завжди. Живіть моментами. Не відкладайте на завтра причини для радощів. Колись казала мені подруга: «Люди не люблять дощ доти, поки не куплять нову парасолю». Так воно і є. І не лише з парасолею.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

• Час кави й музики 
• Зима, яка повертає в дитинство
• Вхурделило: як соцмережі жартують про погоду
• Луцькі гори: як виглядає місце останнього спочинку міського снігу (фото)