Зима, яка повертає в дитинство

Сніг усе падав і падав, повертаючи в спогадах у далеке дитинство.

Довго не могла заснути, перебираючи ті приємні спомини, – височенні кучугури снігу, височенна гірка і чиїсь величезні металеві сани, на які сідали мало не всім селом. Допоки доїжджали до фінішу, півсела, звичайно, губили. Я теж не завжди доїждала. Було, що зламала руку, коли сани вдарилися в дерево і мене невдало викинуло у кучугуру снігу. Дівчата й хлопці також ламали руки-ноги, проте, коли одужували, знову сідали ті сани. То була така собі гра на виживання.

Тієї гори уже давно нема. Себто вона є, проте давно не така крута. Адже люди порозтягували пісок з неї на свої потреби. Якою була та гірка, я лише пам'ятаю. Бо світлин, звичайно, не маю.

Такого снігу, як цієї зими, давно не було. Казково, сніжно, класно. Діти врешті покинули гаджети і сповна насолоджуються снігом. І хто б що не казав, що йому комфортно без снігу, коли на вулиці +2, проте то не зима, а скоріше – затяжна осінь. А зима повинна бути саме такою. Імхо.

...На вулиці довго лаяла сусідська собака. Мабуть, теж як і я, не могла натішитися тим снігом.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.