Поділитись:

Як я став орком, або Чому я так і не полюбив армію. Part one

Четвер, 21 січня 2021, 07:40

Десь я читав, що більшості чоловіків, які відслужили срочку і щасливо пішли на дємбєль, іноді сниться, що їх знову призвали в армію. В мене такі сни були декілька разів, і кожного разу я, стривожений, просинався і розумів: це лише дурний сон, і в реалі такого бути не може. Але життя вносить свої корективи, і не так давно Збройні сили України знову спробували міцно обійняти мене своїми цупкими лапками і не відпускати, наче та тьолка, з якою ви давно розійшлися, вирішила оживити колишні відносини, нафарбувалася, напахнилася, але залишилася такою саме гнилою всередині, як і раніше...

Що ж, почнемо цю історію. Заберіть від екранів чутливих жінок, дітей і вагітних тварин.

Строкову службу я закінчив у званні сержанта мільярд років тому, за епохи динозаврів, у 2000-у році. І продовжувати служити не збирався, хоч і кликали, і заманювали, і зваблювали смачними офіцерськими погонами. «Ніт!», – незмінно рішуче відповідав я.

І ось у 2018-у (в доковідлову епоху, тисячу років тому) знадобився мені якийсь дрібний, але потрібний папірець у ЦНАПі. Прийшов, отримав електронний номерок (все культурно), сів за стіл потрібного консультанта і почув неочікуване: спочатку принесіть довідку з військкомату, що у вас усі борги перед Ненькою погашені.

Військкомат, як з'ясувалося, приймав таких бідолаг, як я, двічі, здається, на тиждень. Не очікуючи пастки, я прийшов годин в 11 у призначений день і зрозумів: «Йой!». Черга людей з п'ятдесяти тягнулася змією через увесь двір комісаріату. Я тупо втік.

Сорян, фоткав на тапок. Частина людей – у приміщенні

Наступного разу я завбачливо прийшов о 8.00. Черга вже була, людей двадцять. До обіду (вони ще й обідають, куррррва) моя черга не дійшла, але після обіду я потрапив до потрібного мені (ну, не мені особисто, а ЦНАПу і всім тим чортам) кабінету.

Короткий опис того кабінету: меблі, певно, залишилися з 70-х років минулого століття, а от комп'ютери майже нові – якщо ви бачили нові монітори-кубіки, наприклад.

Так і так, пояснив я військкоматській тьоті ситуацію про ЦНАП. Ноу проблем, відповіла вона, тільки пройдіть-но медкомісію у третій лікарні – так, про всяк випадок. Там аж пів дня на тиждень спеціальна комісія таких оглядає.

Ну, ок, взяв ще один відгул на роботі й поперся у цей Луцький центр первинної медичної допомоги №3, а він на Кічкарівці, якщо хто не знає. Добре, що маршрутка якась туди їде.

І от – картіна маслом: штук двадцять моїх братів (і сестер) по розуму хотіли пройти таке саме обстеження. Треба було зібрати штук п'ятнадцять підписів спеціалістів-медиків, а лікарів навіть усіх немає на  місці – кінець липня був, ну, ви розумієте. Тоді вийшов голова медкомісії і промовив, як Господь: хто хоче пройти обстеження за годину, заходить у кабінет і каже, що скарг на здоров'я не має, а хто не хоче, хай бігає по кабінетах тижні зо два. Ну, ви зрозуміли, як вчинили люди, яким іноді треба з'являтися на роботі, наприклад.

Коротше, у мене в картці написано, що я абсолютно здоровий, а що зір поганий  – то взагалі дрібниця: он, аж два ока маю.

Що ж, ще один відгул, ще один похід до військкомату, цього разу навіть поза чергою – тільки бамажку віддати. 

О, як вони зраділи! Як вони послали мене ще в один кабінет! І як там мені зраділи!

«Сержант! – вигукнула ще одна військкоматська жіночка. – Здоровий, як бик! Ще й водій!».

Тут я їй пояснив трохи про армійську бюрократію, бо я зовсім не водій, а написали мені це у військовому квитку помилково. Буває, хулі, українська армія... Тьотя мене, здається, цілком зрозуміла.

Але її ентузіазм не згас. Якщо ви вже тут, каже, то давайте я вам випишу припис на участь у військових зборах, які почнуться післязавтра! Від неочікуваності такої непристойної пропозиції я трохи засумував і збрехав їй, що вже взяв путівку на море, в Грецію: «Ну нікак, зрозумійте! Ви ж мені гроші не повернете?». Вона заглянула в мої чесні очі і сказала, щоб я не впадав у відчай, адже є ще збори, які починаються 15 вересня. Моїм показним радощам просто не було меж.

Таким чином я отримав припис на те, щоби з'явитися у пункту призову о 7.00 15 вересня, взяти з собою «мильно-рильне» (мило, зубну щітку, пасту тощо, якщо здивовані жінки, діти і вагітні тварини все ще читають це), одяг, кружки-ложки і все, що я вважаю необхідним. Після цього мене зовсім безкоштовно завезуть у дивну і цікаву локацію, яку обрали для мене у їхній нескінченій мудрості чиновники військкомату – до місця постійної дислокації 39-го зенітного ракетного полку у Володимирі-Волинському (строкову я служив у ВПС, хто зрозумів – той зрозумів іронію ситуації).

Про те, чому, власне, «орк», про Яворівський полігон, куди я потрапив випадково, про купу зброї, «гнутіє ствола», офіцерів-незнайок, бухло, лайно, щурів, Порошенка, викрадені кулемети і сонних щенят я напишу у наступній частині цього лонґріду. Може.

Продовження – тут.

Матьорий я з двома АК-74 звісив ноги у протитанковий окоп. Круто, еге ж?

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.

 

Надрукувати
мітки:
коментарів
10 травня 2022
09 травня 2022
22 квітня 2022
19 квітня 2022
13:45
15 квітня 2022
12 квітня 2022
02 квітня 2022
01 квітня 2022
30 березня 2022
20 березня 2022
08 березня 2022
05 березня 2022
04 березня 2022
01 березня 2022