Про Бога, Африку і служіння ближньому: відверта історія луцького волонтера (фото)

З лучанином Вадимом Шереверою ми зустрілися одного похмурого вечора п'ятниці у луцькій кав'ярні. Про нього мені розповіла наша спільна знайома. Сказала, що Вадим – один із найособливіших християнських волонтерів при реабілітаційному центрі "Агапе". Він неспішно рухається, неголосно говорить, любить торт "Наполеон" і любить світ навколо себе. 

Вадим служить людям вже більше десяти років. Каже, свого часу саме волонтерство допомогло йому вирішити свої життєві труднощі. Зараз він опікується людьми з інвалідністю. Час від часу їздить як лікар у християнські місії в Африку. Мріє колись переселитися туди і допомагати людям, які живуть у більшій скруті, аніж українці. 

Про Африку, волонтерство та те, чому люди обирають шлях служіння ближньому, Вадим розповів журналістам ІА "Конкурент".

ПРО ТЕ, ЩО ЗМІНИЛО ЙОГО ЖИТТЯ

Я їхав на зустріч із вами, і думав, що би я хотів сказати. І довго не скажеш, і коротко не скажеш, але волонтерство - воно є у кожної людини. Коли ти бачиш, що бабці сумку треба піднести, ти робиш це навіть не тому, що "так правильно". Ти відчуваєш у собі внутрішнє бажання послужити людині, яка має в цьому потребу. Воно супроводжує нас, мабуть, ще з дитинства. Коли нас вчити поступатися місцем у тролейбусі і таке інше. Щось ми змушені були робити, бо "так добре", а щось виходило глибоко з нашого єства. 

Зараз я працюю в медицині людей з інвалідністю. Це і праця, і служіння. Бо з одного боку, я застосовую медичні знання та маніпуляції, а з іншого - завжди відкритий до спілкування з людьми, які отримали травму, пережили кризу, чи живуть із нею все життя. 

В медицину людей з інвалідністю я потрапив випадково/не випадково. Я був педіатром. Потім життя перевернулося. 

Глибше у справу волонтерства я прийшов, коли мав життєву кризу. Тоді я говорив, що мені погано, і що я хочу сховатися, нікого не бачити, і щоб мене не бачив ніхто. У той час мій близький друг наполіг, щоб я поволонтерив у християнському літньому таборі для людей з інвалідністю. Я опирався, але він сказав, що я мушу там бути. Так я потрапив у служіння. 

Потім, після табору було спілкування з людьми з інвалідністю тут у Луцьку. Вони теж мене загітували: "допоможи - візочок завези в магазин, міськраду", чи щось інше, "мені треба твоя допомога". А мені не до того було, в мене ж свої внутрішні проблеми. Вони мені відповідали: нам твій настрій не дуже треба, нам треба, щоб ти був нашими руками, ногами. І з часом я зрозумів: ти потрібний людям, не зважаючи на всі свої поразки і падіння, не зважаючи на всі життєві невдачі. Фактично, завдяки волонтерству людям з  інвалідністю відродилося і моє життя. 

Потім сталося так, що я потрапив лікарем у центр для людей з інвалідністю у Нововолинську – від євангельської церкви. Коли я змушений був повернутися до Луцька, я потрапив у "Агапе". 

ПРО АФРИКУ

Рівень життя у кожній країні різний. Це не значить, що у Африці люди не щасливі, бо вони бідують. Ні. Але якщо брати загалом, вони позбавлені дуже багатьох можливостей, які маємо ми. Ідеться про базові потреби. Як от, не отримав достойної медицини – ти помер від малярії, не отримав освіти в дитинстві – ти все своє життя переносиш вантажі за копійки, за які ти купуєш шматок хліба, аби наїстися, і завтра знову мати сили носити вантажі. Людина має кризу, не має ресурсів, а отже, мусить себе занапастити у якийсь спосіб. І тут важлива роль місії – донести до людини, що вона цінна, що Бог дбає про неї через людей, яких послав, щоб допомогти.

Місіонер – це про все: ти лікуєш, фасуєш рис, глядиш дітей, вариш їсти і так далі. Мене взяли, як лікаря. Знали, що це моя мрія. Знайшлися люди, які поволонтерили і дали мені кошти. Я мав дві поїздки – одну на три, а іншу – на два місяці. Я був у Кенії. Там доволі жарко майже круглий рік. Але змінюються сезони - є сезон посухи і сезон дощів. Там ростуть екзотичні рослини таких кольорів, яких у нас тут і не знайдеш. Мені навіть не вистачає слів, щоб їх описати. Хочу туди повернутися, якщо буде на те воля Божа.  

ПРО ПОКЛИКАННЯ

У нас є людина, яка паралізована нижче грудей. Руки також не дуже слухняні, скажемо... Молодий хлопець. На останній зустрічі він висловив цікаву думку. Каже: "а ви знаєте, я практично нічого не можу робити без допомоги інших. А чим я можу комусь допомогти?" І мені так запам'яталися його слова: "я зрозумів, що є люди, яким треба себе виразити у волонтерстві, і я служу тим, що даю змогу комусь послужити для мене". Це мене так вразило. Бо людина живе не просто для того, щоб наїстися тортом, купити круті речі і обкластися ними. Всі ми хочемо матеріальних благ, але глибоко – не це ціль людського життя. 

Ми живемо для того, аби бути комусь корисними. Це ціль мого волонтерства. 

5 грудня в Україні та світі відзначають Міжнародний день волонтера

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• У Луцьку відкрили фабрику святого Миколая
• Брудний одяг – це не благодійність, – засновниця луцьких соціальних контейнерів
• Незряча луцька майстриня зв'язала рукавиці для військових (відео)