Поділитись:

Чому ми не віримо у власні сили і як із цим боротися

Неділя, 22 листопада 2020, 12:03

“Я постійно ставлю під сумнів свої знання і досвід. Десять років в інтернет-маркетингу, але досі здається, що цього недостатньо для впевнених консультацій, навчання інших, управлінських посад і старту власного бізнесу. Сотні курсів, десятки клієнтів, більшість з яких зі мною по три-чотири роки (а у сфері онлайн-реклами це вважається довгостроковою співпрацею), не додають впевненості. Початок кожного проєкту – це сумніви”, – розповідає Катерина. 

Те, що відчуває дівчина, називають синдромом самозванця, який змушує людину не вірити у власні успіхи, відчувати себе “не на своєму місці” та боятися того, що обман розкриють, – пише на своїй сторінці у фейсбуці ексміністерка охорони здоров'я Уляна Супрун. 

Цей феномен не є офіційно визнаним психічним розладом, його не зазначено в Міжнародному класифікаторі хвороб, проте з ним певною мірою стикається майже кожна людина й не лише в робочому середовищі. 

Людина, що має синдром самозванця, постійно сумнівається, наскільки вона гідна того, що має, або вважає, що не заслуговує на це. Тож через цей синдром може боятися брати на себе нові обов’язки, бо вважає, що не впорається, часто не готова просити про допомогу, бо боїться, що таким чином вона проявляє слабкість, не просить підвищення зарплатні та не розповідає про свої нові ідеї.

Хоча більшість людей страждає від браку впевненості в собі в певний момент свого життя, при синдромі самозванця це почуття є постійним і дуже важким. До того ж ці люди, ні з ким не обговорюють свої переживання, чим тільки поглиблюють психологічні проблеми.

До поширених ознак цього синдрому належать:

  • невпевненість у собі та власних здібностях
  • нездатність реально оцінити свою компетентність і навички
  • приписування свого успіху зовнішнім чинникам
  • зневажання власної продуктивності
  • страх, що ви не виправдали очікування
  • саботування власного успіху
  • постановка складних цілей і розчарування, якщо не вдається їх досягти.

Якими бувають типи синдрому самозванця, які фактори впливають на його розвиток, та як перемогти цей синдром та повірити у власні сили — про це в новому випуску

 

Як формується синдром самозванця 

Передумови для розвитку синдрому самозванця закладаються ще в дитинстві. Надалі ж вони розкриваються і проявляються під дією зовнішніх стресових факторів, пояснює психотерапевка, йдеться в новому випуску Спецпроєкт "Психея"

Таким фактором може бути набуття нової соціальної ролі, наприклад, після вступу до університету, зміни роботи чи й узагалі сфери діяльності, появи важливих стосунків тощо. У людини може з’явитися відчуття, що вона не належить до цієї спільноти, що її знань недостатньо, що вона не здатна впоратися з викликами, які перед нею постають.

Психологиня Наталія Раїник наводить кілька можливих схем виховання, які можуть закласти у дитини синдром самозванця:

  • батьки постійно порівнюють її з іншими і визнають лише чужі успіхи;
  • батьки не хвалять, а лише критикують і осуджують;
  • батьки зневажливо ставляться до дитини, не слухають її і дають зрозуміти, що вона не має прав на самовираження;
  • батьки, навпаки, винятково хвалять дитину, навіть коли це недоречно, і постійно кажуть, що вона досягне нечуваних висот;
  • батьки кидаються в крайнощі щодо своєї дитини: спочатку хвалять непропорційно до здобутих дитиною результатів, а потім бурхливо критикують, хоча ситуація є дріб’язковою.

Чимало сигналів такої поведінки зчитується не лише з того, що безпосередньо говорить дитині старше оточення, але й також із невербальної комунікації. Наприклад, з невдоволеної міміки, несхвальних поглядів, жестів, які закликають припинити щось робити, незручного мовчання, доторків, що здаються неприємними. Дитина відчуває, що щось іде не так.

"Якщо мама каже, що любить, а дитина цього не відчуває, то виростає з думкою про те, що з нею щось не так, і що мабуть в глибині душі вона погана, і треба робити все можливо й не можливе, аби ніхто цього не дізнався", – пояснює психотерапевтка.

Власне, це впливає на те, що людина, яка має синдром самозванця, не дозволяє собі припускатися помилок або не знати якоїсь інформації. Відповідно, людина намагається зробити все якнайкраще, а потім – вигорає. 

І попри те, що переважно синдром самозванця згадують в контексті роботи і професійних досягнень, він може проявлятися і в особистому житті людини, як зазначає психотерапевтка:

"Наприклад, жінка має в собі глибоке уявлення про себе як про погану людину. І в стосунках вона боятиметься, що її можуть “розкусити”. Через це старатиметься надто догоджати чоловікові, аби в нього не було шансів запідозрити її “поганість”. 

Але водночас чоловік навіть не підозрює про цей страх жінки — для нього вона “хороша”. Парадокс також у тому, що зазвичай жінка й сама не усвідомлює механізму, яким керується. Адже це щось інстальоване в неї ще в дитинстві і попри те, що завдає багато проблем, на жаль, не є очевидним".

Прагнення людини стати кращою в чомусь є цілком здоровим бажанням. Однак варто знайти той граничний стан, коли життя перетворюється на нескінченний моніторинг власних досягнень та іміджу. Вони ніколи не сприймаються як достатньо ідеальні, а сама людина зовсім не відчуває від того задоволення.

Самоорієнтований перфекціонізм — це досить токсична риса, адже змушує людину зосереджувати на цілковитому уникненні невдач. Нездатність прийняти нічого, крім ідеального, особливо притаманна людям, які мають синдром самозванця. Власне, у цьому полягає різниця між прагненням до досконалості та вимогою бути досконалим.

"Перфекціоністи часто потрапляють у патерн поведінки, коли вони ставлять перед собою надзвичайно високі завдання. І якщо вони роблять хоча б одну найменшу помилку, що не дозволяє їм досягти цієї мети, то одразу ж ставлять під сумнів свої навички та здібності", — пояснює Наталя Раїник.

Навіть якщо перфекціоністам вдасться досягти всього задуманого, вони все одно сваритимуть себе за те, що не можуть зробити більше. Вони часто порівнюють свої досягнення з досягненнями інших людей, які, на їхню думку, змогли домогтися більшого, і ненавидять себе за те, що їм далеко до них.

Перфекціоністи дуже швидко знаходять проблеми і надмірно критикують помилки, зволікають братися за певні завдання, адже бояться зазнати невдачі в них. Перфекціоністи не схильні розглядати власні успіхи як такі, що варті визнання. Натомість вони звертаються до інших людей, аби ті це підтвердили та схвалили.

Якими можуть бути «самозванці»

Синдром самозванця може проявлятися по-різному. Докторка Валері Янг, яка також досліджувала цей феномен, виділяє кілька типів його проявів.

1. Перфекціоніст (The Perfectionist)

Перфекціонізм і синдром самозванця часто йдуть обіруч. Перфекціоністи ставлять перед собою надмірно високі цілі, і коли їм не вдається досягти мети, вони відчувають сильну невпевненість в собі і непокояться тим, аби відповідати власному статусу. 

Вони є фанатами тотального контролю. Для того, аби щось було зроблено правильно, вони повинні зробити це самі. Але все одно ніколи не бувають задоволеними й завжди думають, що їхня робота могла би бути кращою. 

Замість того, щоб зосередитися на своїх сильних сторонах, вони схильні зациклюватися на недоліках або помилках. Це призводить до постійного неспокою та сильного тиску на себе.

2. Суперлюдина (The Superwoman/Superman/Super Student)

Оскільки люди, які зіткнулися з синдромом самозванця, переконані, що серед справжніх колег є «фальшивками», вони часто змушують себе працювати все більше і більше, аби відповідати статусу цих колег. 

Але це всього лише помилкове прикриття їхньої невпевненості. Перевантаження на роботі може зашкодити не лише ментальному здоров’ю, а й стосункам з іншими людьми. 

3. Природний геній (The Natural Genius)

Природні генії, як і перфекціоністи, ставлять перед собою неймовірно високу внутрішню планку. Але потім почуваються пригніченими, коли їм не вдається досягти успіху з першої ж спроби.

4. Соліст (The Soloist)

Такі люди є індивідуалістами і вважають за краще працювати поjдинці. Рівень самоповаги соліста безпосередньо залежить від того, наскільки продуктивним він є. Схильний розглядати прохання про допомогу як ознаку слабкості або некомпетентності, тому часто відкидає пропозиції про допомогу з боку інших.

5. Експерт (The Expert)

Ці люди завжди намагаються дізнатися більше і ніколи не задовольняються рівнем своїх знань. Попри те, що часто мають високу кваліфікацію, вони недооцінюють свої можливості.

Що робити, якщо ви підозрюєте у себе синдром самозванця

Поставте собі такі питання:

  • Ви переживаєте навіть за найменші помилки або недоліки в своїй роботі?
  • Ви пояснюєте свій успіх власними зусиллями або зовнішніми факторами?
  • Ви дуже чутливі навіть до конструктивної критики?
  • Ви відчуваєте, що про вас неминуче дізнаються як про «фальшивку»?
  • Ви применшуєте власний досвід навіть у тих сферах, в яких ви дійсно більш кваліфіковані, ніж інші?

Скільки "так" ви нарахували? 

І що робити, якщо прояви синдрому самозванця аж надто співпадають із тим, що ви помічаєте за собою? 

Спершу – зрозуміти, чи ви справді почуваєтеся саме так. Синдром самозванця доволі ефемерний і не має чітких меж, а тому і його симптоми базуються лише на тому, як ви почуваєтеся морально (а не, як у випадку з психічними розладами, також і фізично). 

Наступний (та найголовніший) етап – визнання проблеми. Лише після того, як ви усвідомили, чого саме боїтеся та в чому саме сумніваєтеся, ви можете почати змінюватися. 

Відокремлюйте почуття від фактів. Умовно кажучи, якщо ви почуваєтеся по-дурному, це не означає, що ви дурні. Якщо ви розгубилися у стресовій ситуації, це не означає, що ви недбайливі по життю.

Сприймайте свої досягнення прагматично, а не емоційно. Об’єктивно оцініть власні вміння та навички, які допомогли вам досягти кар’єрних вершин. Варто розуміти, що все це робили суто ви, і дякувати за ці досягнення ви маєте лише собі. 

Подумайте, чому у вас виникає відчуття, ніби ви не заслуговуєте на цю роботу тощо. Ця думка може бути дискримінаційною, але вона важлива. Якщо ви людина з інвалідністю, жінка в чоловічому колективі, молода людина серед старших колег, афроамериканець серед представників європеоїдної раси, гей або лесбійка серед гетеросексуальних людей, ваші почуття щодо «не-заслуговування-на-роботу» можна пояснити соціальною нерівністю, упередженістю, дискримінацією чи стигматизацією щодо людей, які відрізняються. Але ж ці характеристики не впливають на вас як на професіонала, пам’ятайте про це. 

Зосередьтеся на своїх сильних якостях. Спробуйте виписати свої позитивні риси — з професійної сфери та особистого життя. Ви швидко заходите спільну мову з людьми та справляєтеся зі стресами? Вмієте опрацьовувати та аналізувати великі об’єми інформації? Це саме те, завдяки чому побудувалася ваша кар’єра або особисте життя. 

Реагуйте на негатив, стрес або невдачі екологічно. Кожна помилка є можливістю наступного разу вдосконалити продукт, над яким ви працюєте. Зробіть висновки та продовжуйте свій шлях: це аж ніяк не є причиною зупинятися.

Дозвольте собі помилятися. Просто дайте собі право не знати чогось, не встигнути до дедлайну завершити проєкт, не мати сил вмикати комп’ютер у суботу о 21:00 тощо. Просіть про допомогу, якщо ви потребуєте підтримки. Ви передусім людина, а вже потім успішний працівник.

Говоріть про свої почуття. Якщо ви сумніваєтеся в собі, спробуйте цим поділитися з близькою людиною. Якщо ви були успішними в роботі, але не відчуваєте навіть найлегшої ейфорії через завершений проєкт — поділіться і цим також. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

 

Надрукувати
мітки:
коментарів