Поділитись:

Пари без спідниці, хабарі й вечірки: викладачі ВНУ зізналися у своїх студентських "грішках"

Четвер, 19 листопада 2020, 06:58

Викладачі факультету філології та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки розповіли найяскравіші моменти свого студентського життя.

Про це повідомляє студентський журнал “Нівроку” у фейсбуці.

Грати в команді КВК, прогулювати пари, влаштувати вечірку для всієї групи, прийти на навчання в домашніх капцях чи спізнитися на першу лекцію – це все спогади викладачів факультету. Дізнавайтеся, як вони вчилися та розважалися в студентські роки.

ОЛЕНА КОШЕЛЮК, кандидатка філологічних наук, доцентка

Ми першокурсники, ще саме початок-початок вересня і в нас після фізкультури стоїть лекція в пана Віктора Давидюка. Перша в житті. Викладача, звісно, не знаємо. Поки авдиторію знайшли – пройшов якийсь час. Словом, приходимо ми (ще тоді двері скляні були в авдиторіях), а там – концерт, вусатий дядько у вишиванці танцює навприсядки й співає. Думали, що не туди втрапили, а ні! То таки була лекція.

МАКСИМ ЯБЛОНСЬКИЙ, кандидат наук із соціальних комунікацій

В нас група була дуже маленька і дружня. Ще й до того всі були немісцеві. Звичайно, святкували. Як і всі. Та для нас святом року був день видавця. Нам було це цікавіше, ніж день студента. Хоча для студентів свято завжди є свято. Відпочивати цей народ вмів завжди. Надіюсь, і теперішні вміють.

ІРИНА ЛЕВЧУК, кандидатка філологічних наук, доцентка

Насправді мені пощастило, адже я не розлучилася зі своєю альма-матер досі. 20 років тому на факультеті філології та журналістики (тоді ще україністики) була КВК-команда, звісно, жіноча (адже «гендерна нерівність» і тоді відчувалася), з дещо незвичною назвою-варваризмом «SOS». Мабуть, Ви вже вигадуєте мотивацію? Я пам’ятаю чимало спроб суперників дешифрувати фантазію нашого колективу. Однак це на сцені доводилося тримати удар від потужних КВК-команд юридичного, історичного факультетів, навіть від збірної політехнічного університету, а поза грою ми дружили й весело святкували перемоги та поразки.

До речі, більшість змагань відбувалися символічно напередодні Дня студента. І хоча з нашої КВК-команди президентом ніхто не став (поки що), але незабутніх споминів залишилося чимало.

СЕРГІЙ РОМАНОВ, доктор філологічних наук, доцент

Пора мого студентства випала на другу половину 1990-х років. Часи були не те щоб геть безрадісні, але й не особливо яскраві. Країна й ми, її молодь, тільки вчилися жити вільним, якщо хочете, європейським життям.

Відповідно й традиційне вже свято Дня студента хотілося також відзначати по-новому. Тим-то, як нам показували в голівудських фільмах, ми намагалися зорганізовувати студентські вечірки. Ясна річ, далеко не все нам ішло, як в американськім кіно, однак тематичні розіграші, жарти, конкурси й дискотеки нам (тепер мені точно в це віриться) вдавалися.

Особливо завжди чекалося вітань від наших викладачів, адже студентами передовсім ми були для них, власне їхніми студентами ми й були (такий, даруйте, каламбур).

СВІТЛАНА КРАВЧЕНКО, докторка наук із соціальних комунікацій, професорка

Я навчалася на початку 1980-х років. Це були доволі тоталітарні часи, тому цікавих святкувань не пам’ятаю. Все було офіційне. Ініціативу студенти не могли проявляти. Я любила вчитися, тому на університетські дискотеки в Луцьку майже не ходила.

Група складалася майже з дівчат, з якими ми, звісно, прогулювали лекції. Наприклад, у нас була стара викладачка-психолог, замість нудних розповідей якої ми ходили пити каву чи просто гуляти.

Напередодні іспиту я перечитала весь підручник, як художню книжку. Виявилося, що це надзвичайно цікавий предмет.

Досі шкодую, що пропускала ті пари. Так вже на першому курсі я зрозуміла, що від будь-якого викладача можна чомусь навчитися і треба все вчити, бо потім буде запізно.

ВІКТОР ЯРУЧИК, кандидат філологічних наук, доцент

Якихось кілька десятиліть тому і я був студентом. Святкування у колі друзів-студентів завжди були бажаними. Один із днів студента, 17 листопада, вирішили святкувати помпезно: весело і незабутньо.

Напередодні свята одногрупниці, які в нас кількісно переважали, попросили організувати якісне свято, а головне – щоб і хлопців не бракувало. «Тільки не фізкультурники», – чомусь з натяком на дискримінацію заявили найбільш голосисті.

Запросто, адже разом зі студентами Індустріального інституту якраз знімали пів старенької хатини на окраїні міста. Так дешевше, та й простору чимало.

Хлопці організували своїх одногрупників зі шампанським, а я мав забезпечити своїх одногрупниць. Дівчата наготували салатів та пиріжків. 17 листопада, як на диво, випало неймовірно багато снігу: ледь не по коліна намело. Заняття ледве відсиділи, бо кортіло чимдуж вирушити на свято. Ледве дочекалися завершення занять і вперед до мого житла. Від тролейбусної зупинки я ішов перший, «прокладаючи лижню» півтора десятка дівчатам.

Святкування тоді вдалося на славу: і танцювали, і співали. А найвеселіше було, коли проводили дівчат до гуртожитку засніженими темними вулицями міста. Хотілося, щоб тоді склалися пари, які б і мене на весілля запрошували. На жаль, жодного подружжя так і не склалося з нашого філологічно-технологічного Дня студента. Так що сват з мене, мабуть, нікудишній.

Сподіваюся, що нинішнім студентам жодні карантинні обмеження не стануть на заваді якісному та веселому святкуванню.

ОКСАНА КОСЮК, кандидатка філологічних наук, доцентка

Пригадую, як жила у третьому гуртожитку ВНУ і так поспішала на пари, що забула вдягти спідницю (добре – пізньої осені), іншого разу – прийшла до лабораторного корпусу в капцях.

Ще якось ходила з подругою давати хабар, щоби їй поставили іспит. Це було справді кумедно: вона підійшла і з ангельською усмішкою каже: “Візьміть, будь ласка, бо я не знаю, як це робиться". Викладач отетерів. Прийняв “дари” – вклонився і вже хотів йти, а тут я: “Але я Вам нічого не даю. Я прийшла складати іспит!”. З переляку поставив найвищий бал. І, здається, навіть не слухав...

Коли написала першу публікацію й віднесла у “Високий замок”, Дмитро Синюк (я зараз дуже перепрошую цього пана – він таки мав рацію!) – вимітав мене звідтіля віником.

Після того я ще тиждень була переконана в геніальності навіки втрачених для ЗМІ матеріалів... Але швидко переформатувалася – і вже наступного року солідно заробляла у "Львівській газеті", та виданні "Україна і час". Спогади фантастичні! Зараз я часто бачу себе у студентах і щиро радію за них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

Надрукувати
мітки:
коментарів
06 травня 2021
26 квітня 2021
08 квітня 2021
31 березня 2021
03 березня 2021
10 лютого 2021
04 лютого 2021
20 січня 2021
12 січня 2021
31 грудня 2020
21 грудня 2020
09 грудня 2020
05 грудня 2020