Пари без спідниці, хабарі й вечірки: викладачі ВНУ зізналися у своїх студентських "грішках"

Викладачі факультету філології та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки розповіли найяскравіші моменти свого студентського життя.

Про це повідомляє студентський журнал “Нівроку” у фейсбуці.

Грати в команді КВК, прогулювати пари, влаштувати вечірку для всієї групи, прийти на навчання в домашніх капцях чи спізнитися на першу лекцію – це все спогади викладачів факультету. Дізнавайтеся, як вони вчилися та розважалися в студентські роки.

ОЛЕНА КОШЕЛЮК, кандидатка філологічних наук, доцентка

Ми першокурсники, ще саме початок-початок вересня і в нас після фізкультури стоїть лекція в пана Віктора Давидюка. Перша в житті. Викладача, звісно, не знаємо. Поки авдиторію знайшли – пройшов якийсь час. Словом, приходимо ми (ще тоді двері скляні були в авдиторіях), а там – концерт, вусатий дядько у вишиванці танцює навприсядки й співає. Думали, що не туди втрапили, а ні! То таки була лекція.

МАКСИМ ЯБЛОНСЬКИЙ, кандидат наук із соціальних комунікацій

В нас група була дуже маленька і дружня. Ще й до того всі були немісцеві. Звичайно, святкували. Як і всі. Та для нас святом року був день видавця. Нам було це цікавіше, ніж день студента. Хоча для студентів свято завжди є свято. Відпочивати цей народ вмів завжди. Надіюсь, і теперішні вміють.

ІРИНА ЛЕВЧУК, кандидатка філологічних наук, доцентка

Насправді мені пощастило, адже я не розлучилася зі своєю альма-матер досі. 20 років тому на факультеті філології та журналістики (тоді ще україністики) була КВК-команда, звісно, жіноча (адже «гендерна нерівність» і тоді відчувалася), з дещо незвичною назвою-варваризмом «SOS». Мабуть, Ви вже вигадуєте мотивацію? Я пам’ятаю чимало спроб суперників дешифрувати фантазію нашого колективу. Однак це на сцені доводилося тримати удар від потужних КВК-команд юридичного, історичного факультетів, навіть від збірної політехнічного університету, а поза грою ми дружили й весело святкували перемоги та поразки.

До речі, більшість змагань відбувалися символічно напередодні Дня студента. І хоча з нашої КВК-команди президентом ніхто не став (поки що), але незабутніх споминів залишилося чимало.

СЕРГІЙ РОМАНОВ, доктор філологічних наук, доцент

Пора мого студентства випала на другу половину 1990-х років. Часи були не те щоб геть безрадісні, але й не особливо яскраві. Країна й ми, її молодь, тільки вчилися жити вільним, якщо хочете, європейським життям.

Відповідно й традиційне вже свято Дня студента хотілося також відзначати по-новому. Тим-то, як нам показували в голівудських фільмах, ми намагалися зорганізовувати студентські вечірки. Ясна річ, далеко не все нам ішло, як в американськім кіно, однак тематичні розіграші, жарти, конкурси й дискотеки нам (тепер мені точно в це віриться) вдавалися.

Особливо завжди чекалося вітань від наших викладачів, адже студентами передовсім ми були для них, власне їхніми студентами ми й були (такий, даруйте, каламбур).

СВІТЛАНА КРАВЧЕНКО, докторка наук із соціальних комунікацій, професорка

Я навчалася на початку 1980-х років. Це були доволі тоталітарні часи, тому цікавих святкувань не пам’ятаю. Все було офіційне. Ініціативу студенти не могли проявляти. Я любила вчитися, тому на університетські дискотеки в Луцьку майже не ходила.

Група складалася майже з дівчат, з якими ми, звісно, прогулювали лекції. Наприклад, у нас була стара викладачка-психолог, замість нудних розповідей якої ми ходили пити каву чи просто гуляти.

Напередодні іспиту я перечитала весь підручник, як художню книжку. Виявилося, що це надзвичайно цікавий предмет.

Досі шкодую, що пропускала ті пари. Так вже на першому курсі я зрозуміла, що від будь-якого викладача можна чомусь навчитися і треба все вчити, бо потім буде запізно.

ВІКТОР ЯРУЧИК, кандидат філологічних наук, доцент

Якихось кілька десятиліть тому і я був студентом. Святкування у колі друзів-студентів завжди були бажаними. Один із днів студента, 17 листопада, вирішили святкувати помпезно: весело і незабутньо.

Напередодні свята одногрупниці, які в нас кількісно переважали, попросили організувати якісне свято, а головне – щоб і хлопців не бракувало. «Тільки не фізкультурники», – чомусь з натяком на дискримінацію заявили найбільш голосисті.

Запросто, адже разом зі студентами Індустріального інституту якраз знімали пів старенької хатини на окраїні міста. Так дешевше, та й простору чимало.

Хлопці організували своїх одногрупників зі шампанським, а я мав забезпечити своїх одногрупниць. Дівчата наготували салатів та пиріжків. 17 листопада, як на диво, випало неймовірно багато снігу: ледь не по коліна намело. Заняття ледве відсиділи, бо кортіло чимдуж вирушити на свято. Ледве дочекалися завершення занять і вперед до мого житла. Від тролейбусної зупинки я ішов перший, «прокладаючи лижню» півтора десятка дівчатам.

Святкування тоді вдалося на славу: і танцювали, і співали. А найвеселіше було, коли проводили дівчат до гуртожитку засніженими темними вулицями міста. Хотілося, щоб тоді склалися пари, які б і мене на весілля запрошували. На жаль, жодного подружжя так і не склалося з нашого філологічно-технологічного Дня студента. Так що сват з мене, мабуть, нікудишній.

Сподіваюся, що нинішнім студентам жодні карантинні обмеження не стануть на заваді якісному та веселому святкуванню.

ОКСАНА КОСЮК, кандидатка філологічних наук, доцентка

Пригадую, як жила у третьому гуртожитку ВНУ і так поспішала на пари, що забула вдягти спідницю (добре – пізньої осені), іншого разу – прийшла до лабораторного корпусу в капцях.

Ще якось ходила з подругою давати хабар, щоби їй поставили іспит. Це було справді кумедно: вона підійшла і з ангельською усмішкою каже: “Візьміть, будь ласка, бо я не знаю, як це робиться". Викладач отетерів. Прийняв “дари” – вклонився і вже хотів йти, а тут я: “Але я Вам нічого не даю. Я прийшла складати іспит!”. З переляку поставив найвищий бал. І, здається, навіть не слухав...

Коли написала першу публікацію й віднесла у “Високий замок”, Дмитро Синюк (я зараз дуже перепрошую цього пана – він таки мав рацію!) – вимітав мене звідтіля віником.

Після того я ще тиждень була переконана в геніальності навіки втрачених для ЗМІ матеріалів... Але швидко переформатувалася – і вже наступного року солідно заробляла у "Львівській газеті", та виданні "Україна і час". Спогади фантастичні! Зараз я часто бачу себе у студентах і щиро радію за них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

• Ніколи не прогулюють пар: як на Волині навчаються студенти-пенсіонери (відео)
• Іноземні студенти вступатимуть до українських ВНЗ онлайн
• Луцькі виші продовжують дистанційне навчання до грудня
• ТЕСТ: Який ти студент?