Луцька бібліотекарка 12 років фотографує місто з вікна (фото)
Історію про цю лучанку часто доводиться чути від різних людей, які бували у обласній юнацькій бібліотеці в центрі міста. Головна бібліотекарка відділу читальних залів Марина Місюк працює тут вже чверть століття. У її обов'язки, крім роботи з читачами, входить ще й організація масових заходів, фото- та відеозйомка, а також "креативна" частина життя бібліотеки.
Директорка Алла Єфремова не втомлюється нахвалювати неймовірні витинанки, які робить для бібліотеки Марина. За цим заняттям ми її і зустрічаємо. Говоримо, однак, про інше захоплення творчої жінки – фотографію.
Мало хто у Луцьку може похизуватися такою колекцією світлин, яку має Марина Місюк. Вже 12 років жінка фотографує Театральний майдан із вікна поруч зі своїм робочим столом. Колись вони навіть запустили проект, який називався "Бібліовіндовс". І це були історії, розказані кількома вдалими кадрами.
Про своє захоплення жінка говорить дуже емоційно. Каже, з 2008 року, коли придбала цифровий фотоапарат, ледь не щодня робить знімки. Особливо любить фотографувати людей. Тільки от такі фото не опублікуєш, бо ж люди не завжди люблять, коли за ними непомітно спостерігають.
"Вони мене не бачать. Але вони такі гарні у своїх емоціях! Я зробила відеопідбірку з фото "Люди і птахи". Там такі обличчя у людей яскраві. Коли люди не бачать фотографа, то вони поводяться так природньо", – розповідає Марина.
Між тим показує світлини, які робила з одного вікна протягом тривалого часу.
Вікно над її робочим столом виходить просто на Театральний майдан. Тут видно Лесю Українку, ялинки, драмтеатр, а якщо трохи висунутися назовні - можна захопити в об'єктив навіть частину ЦУМу. Ракурси і плани обирає різні. Але все у її об'єктиві відбувається "навколо Лесі".
Змінюються кольори політичних наметів, змінюються сезони, змінюється одяг людей. Навіть голубів, розповідає бібліотекарка, за цей час стало більше.
Історія з голубами на її фотографіях з'являється не раз. Марина має цілу серію фото старенької монахині, яка час від часу підгодовує у центрі птахів. Цю жінку вона особливо любить знімати.
"Я, мабуть, одна з перших почала її фотографувати. Голубів тоді було дуже мало. Вона приходить завжди. І я для себе зрозуміла, що війна війною, але доброта має залишатися незалежно від подій, які відбуваються навколо. Тут якісь мітинги, демонстрації, а поруч тихенько бабуська з пакетиком кормить своїх голубів...
Інколи я сиджу тут – вирізаю собі, а вікно відкрите – і чути, як голуби раптом зашелестять крилами. То я вже знаю, що вона прийшла їх годувати"
Деякі сюжети повторюються, і з року в рік фотографувати їх стає нецікаво. Але є і такі, які щоразу наповнюють серце тихою радістю. Закохані, що чекають одне на одного. Заклопотані емоційні люди. Діти. Ці світлини Марина не публікує. Каже, що то надто особисте.
Останнім часом, за словами бібліотекарки, фото багато не виходить. На час карантину у бібліотеці позаклеювали вікна, і якось ще не було нагоди їх знову "вивільнити". З іншого боку, такий стан речей дає їй змогу переглянути свої архіви. Деякі фото нині вже історія. Як і люди, які назавжди залишаться живими на її світлинах.
Вона знімок за знімком дістає із схованки Луцьк 12-річної давності. Робить тематичні підбірки, публікує спогади. Бо з цього вікна у центрі міста дуже зручно спостерігати історію. А Марині Місюк подобається бути спостерігачкою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: