Поділитись:

Дитині п'ять днів забороняли розмовляти, – луцький логопед розповіла, як лікували заїкання

Субота, 25 липня 2020, 09:00

У кабінеті логопеда дуже цікаво здоровій дитині: сила-силенна нових розвивальних іграшок та ігор. Полиці від підлоги до стелі вщент заповнені яскравими обкладинками, кришечками, коробочками. Проте така сенсорна сфера напрочуд негативно впливає на дітей з аутизмом.

Дефектолог-логопед, олігофренопедагог Наталія С’єдіна працює з дітьми, які мають порушення інтелектуального розвитку, та здоровими дітьми уже 27 років. Інколи навчити правильно вимовляти звуки вдавалося за два заняття, з іншими дітьми доводилося працювати кілька років. Проте головне її завдання, стверджує, не зупинятися на половині дороги, навчити дитину з будь-якою вадою мови говорити  так, щоб її розуміли інші.

Наталія С’єдіна працює у луцькому ліцеї №27. Логопед розповіла «Конкуренту» усе про дефекти мовлення.

– Якщо пригадати кадр з фільму «За сімейними обставинами» і знамениту фразу «Скажи риба» – «Сільодка!», то у мене запитання. На вашу думку, пані Наталіє, що плачевніше у лікуванні вад мовлення: логопед з дефектами мови чи дитина, яка не йде на співпрацю зі спеціалістом?

– Коли я складала іспити у виш,  був дуже серйозний відбір. Обов’язковою була умова: без вад мовлення. Впевнена, що все-таки логопед повинен досконало говорити. Інакше як можна навчити дитину вимовляти, якщо ти сам не вмієш цього робити?

Кожна дитина – це великий «трудівник». І головна її праця – пізнання світу. За короткий проміжок часу вона з безпорадного малюка перетворюється на маленьку людину, повноцінного співрозмовника, який не тільки має власну  думку, але й  уміє підтримати розмову, висловити свої захоплення, враження, переживання.  Та у випадку, коли дитині  нічого не цікаво, відсутній пізнавальний інтерес, а мама думає, що дитина просто лінива, це може бути першим дзвіночком, аби звернутися до спеціаліста.

– Що є причиною проблем мовлення у дітей?

Хлопчик на прийомі у логопеда

– Мова – це функція мозку, мозкові структури дозрівають у певні терміни.

Наприклад, до 1,5 року дозріває мозочок – дитина починає ходити. І якщо цього не стається, то батьки розуміють, що це не «індивідуальність», а проблема, яку потрібно негайно вирішувати. Те саме із мовленням. Мова – це певні зони в корі головного мозку, які в нормі активуються до 2 років. Бездіяльність і неправильна реабілітація часто приводять до наслідків, які важко компенсувати. Пластичність мозку найбільш активна до 6-7 років. Якщо дитину привели до спеціаліста в 3 роки, то шанс, що він вийде в норму, високий. Якщо після 6-7 років і у неї були виявлені органічні ураження мозку, як наслідок важких пологів, травм, нейроінфекцій, то можна інколи лише покращити її стан.

Іноді причиною недорозвитку мовлення є педагогічна занедбаність, коли батьки не працюють зі своєю дитиною, не цікавляться її проблемами, не сприяють її всесторонньому розвитку. Часто такі діти, володіючи хорошими компенсаторними можливостями, потрапивши в навчальне середовище, здатні вирівнятись, наздогнати однолітків.

Можуть бути й фізичні вади: коротка під’язикова вуздечка, вади в побудові щелеп, готичні піднебіння, неправильні прикуси і так далі. Але це все можна відкоригувати.

Моє завдання – знайти причину дефекту, визначити стан інтелекту, особливості сприймання та відтворення інформації, розробити реабілітаційну програму із врахуванням індивідуальних особливостей  дитини. Я завжди запрошую батьків на заняття,  залучаю їх до активної співпраці, організовую своєрідну команду, щоб дитина не відчувала себе самотньою і відчувала допомогу, підтримку, зацікавленість, надію і впевненість у її силах з боку дорослих.

– Чи всі порушення мови можна виправити?

– Не всі. Часто у  дітей з ДЦП можна лише щось покращити. Не можна виправити, якщо у дитини глибинні органічні ураження, якщо порушена інервація органів артикуляційного апарату. Багато залежить від того, яка травма, які компенсаторні можливості. Важливо вчасно потрапити до хорошого спеціаліста, пройти функціональні дослідження: МРТ, ЕЕГ, УЗДГ, КСВП. У мене була дівчинка з  важкою формою ДЦП. Вона – «вазончик», хоча народилася здоровою. Такий стан виявився наслідком неправильно поставленого діагнозу і, відповідно, такого ж лікування.

– Що є тривожним дзвіночком, коли батьки повинні звернутися до спеціаліста?

– Усі діти, незалежно від національності, у два-три місяці агукають. Але от у 6 місяців діти, які не чують, не лепечуть. Якщо нема лепету, потрібно терміново звертатися до спеціаліста. У віці одного року мають бути аморфні слова, тобто усвідомлені короткі слова – «мама», «тато», «баба», «киця». Якщо дитина не вимовляє їх, то потрібно звертати на це увагу. З півтора року формуються фрази «мама, дай», «ляля бах», «тато, па-па».  Якщо до трьох років дитина не говорить, то це вже серйозні дзвіночки, це може бути сигналом того, що дитина не розуміє зверненого до неї мовлення, відтак може мати затримку психічного розвитку або інтелектуальний недорозвиток.

Є таке поняття, як фонематичний слух. Він формується до 3-3,5 років.  Фонематичний недорозвиток об’єднує  порушення, пов’язані з недоліками вимови та мовно-слухового сприймання. Недорозвинення фонематичного слуху проявляється у замінах, змішуванні одних звуків з іншими, спотвореній вимові звуків, труднощах розрізнення звуків, подібних за звучанням,  у засвоєнні звукового аналізу та синтезу. Названі порушення виявляються не лише в усному мовленні дитини, а й можуть спричинити виникнення дисграфії (порушення письма) та дислексії (порушення читання). Якщо не проводити корекційну роботу з дитиною, у якої є прояви фонематичного недорозвитку, то і в дорослому віці ця проблема може повністю не зникнути.

Часто зустрічаються порушення у процесах планування. Я, наприклад, прошу у дитини виконати певну послідовність дій: знайди м’ячик у корзині, візьми його і поклади у коробку з іграшками. Але дитина не може такого плану відпрацювати. Такі діти ніби в хаосі: не можуть спланувати свої дії, сконцентрувати увагу на одному виді діяльності, не можуть усвідомити правил гри, виконати інструкції. Відповідно, і мовленнєва діяльність у них порушується. Тоді дитина не може правильно побудувати речення, скласти розповідь або переказати твір, казку, не може визначити послідовність звуків у слові. Часто такій ситуації сприяє надмірне перебування за комп’ютером, захоплення гаджетами, що може викликати ще й роздратованість, впертість, імпульсивність, тривожність а іноді – агресію.

– Цікаво. Мені здавалося, що саме у розвитку мовлення від гаджетів більше користі, аніж шкоди.

– Я, звісно, використовую в роботі з дітьми гаджети, як додаток до своєї корекційної роботи. Діти частіше реагують на комп’ютерну гру, ніж на картинки чи книги. Деякі  через них навіть дратуються. Це їм не цікаво, бо книжки та малюнки мають не таке яскраве та емоційне забарвлення. Такі діти часто нетерплячі, не знають понять «треба», «почекай». Часто ігри мають примітивний характер, існують у вигляді перегонів та вбивств, що в подальшому викликатиме залежність, жорстокість та агресію, адже отриманий адреналін не має належного виходу. Ще нікому не допомагало безконтрольне використання мобільних телефонів, комп'ютерів, планшетів. Навіщо дитині тренувати пам'ять, запам'ятовувати щось, уявляти, якщо вона, вся обвішана гаджетами,  потрібну інформацію за одну хвилину може знайти в інтернеті? Ось вам і ще одне джерело порушення пам’яті, відсутності уяви, розсіяності уваги сучасних дітей. Найкращий розвиток дитини відбувається під час «живого» спілкування, бо це те саме, що їжа для тіла. Тому батькам слід більше часу проводити разом з дітьми. Якщо тато і мама не знаходять час для дитини, вона швидко починає відчувати себе непотрібною та змушена тікати у свій віртуальний світ.

– Пані Наталіє, ви працюєте і з дорослими. Здавалося б, з дітьми простіше, бо, говорячи про дорослих, вважається, що вже пізно щось виправляти, такий собі «упущений» момент. Чи так це насправді?

– Мозок у дітей і молодих людей дуже пластичний: він здатний повністю «перепрограмовуватися», залежно від обставин. Із часом у мозку стає дедалі більше гальмівних факторів, які працюють, щоб запобігти надмірному перемиканню.

Щодо «упущеного» моменту, то центральна нервова система формується до 6-7 років. До цього часу у дитини розвивається мовлення, її риси характеру, психіка. Саме цей період дуже важливий для будь-якої корекційної роботи.

В основному я працюю з тими дорослими, які перенесли інсульти. І не лише як логопед, а іноді як психолог. У таких пацієнтів часто виникає постінсультна депресія. Людина не може сприйняти свій новий фізичний і психічний образ, відчуває сором через виниклу безпорадність і вимушену залежність від оточуючих, страх можливої ​​інвалідності, падає самооцінка. Загострюються характерні риси особистості: можлива апатія, плаксивість, в інших – спалахи дратівливості, злості. Більшість втрачають віру у здатність  одужання, відкидають допомогу спеціалістів та рідних. У такому разі необхідно домогтися від пацієнта прийняття свого становища, взяття відповідальності за відновлення свого здоров'я, враховуючи мовлення, сформувати прихильність до лікування та спілкування.

– Чим заїкання відрізняється від затинання?

– У медицині і педагогіці такого терміну чи діагнозу, як-от «затинання», немає. Затинання – це зупинка, спотикання, як кажуть в народі.

Заїкання – дуже складний діагноз. Один логопед з цим не впорається, потрібна комплексна робота декількох спеціалістів. Логопед знімає наслідок, звичку, м’язеву пам'ять, працює з диханням та просодикою.

Заїкання буває неврозоподібне, невротичне і змішане. Неврозоподібне виникає, як правило, в період становлення мови (3-5 років) і часто обумовлене органічним ураженням мозку. У таких діток часто відсутній страх мовлення, вони не комплексують з цього приводу. Психомоторний розвиток  у перші 4 роки у них  формується із затримкою. Локалізація судом здебільшого в артикуляційному апараті. Невротичне або логоневроз викликають психотравмуючі чинники. Для виникнення такого виду заїкання потрібен довготривалий хронічний стрес. У таких діток часто спостерігаються мимовільні супутні рухи. Заїкання часто поєднується з іншими невротичними чинниками (порушення сну, енурез, дратівливість, страхи). В обидвох випадках є ще й важливою правильно підібрана медикаментозна терапія.

Коли я  навчалася, дітей із заїканням лікували на стаціонарі. На початку лікування застосовували «режим мовчання» – дитина не розмовляла 5 днів, могла читати про себе, гратися, кивати у відповідь, але ні в якому разі не спілкуватися. Йшло повне перезавантаження мовлення. Але хто про це зараз знає?

– Чому для дітей окремі звуки такі важкі?

Робота семикласника

Робота семикласника

– Важкі тому, що дитина часто їх не чує або не розрізняє. Уже в 1-1,5 місяці у дитинки з’являється потреба в емоційному спілкуванні. Приблизно у 2-3 місяці вона починає агукати. Між 4 і 6 місяцями дитина починає лепетати, але не кожна. У глухих цей процес відсутній. Процес оволодіння звуковою стороною мовлення неможливий без достатнього рівня розвитку мовленнєвого (фонематичного) слуху, слухової уваги та пам’яті. Якщо дитина дефектно сприймає звуки на слух, не розрізняє фонем, схожих за вимовою, то вона не зможе правильно вимовляти слова, а згодом і правильно писати. Значну увагу слід приділяти і розвитку складової структури слова. Якщо дитина пропускає, переставляє букви та склади, потрібно звернутися до логопеда.

– З якими проблемами до вас найчастіше звертаються?

– Більшість батьків хвилює лише звуковимова їхніх діток. Але після детального обстеження виявляється ще ряд проблем. Потрібно не забувати, що усі сторони мовлення розвиваються, формуються і функціонують у єдності між собою. Батьки рідко звертають увагу на недорозвинення лексичної та граматичної сторін мовлення своїх дітей. Тому поряд із постановкою, розрізненням та введенням у мовлення проблемних звуків займаюся формуванням граматичних категорій (рід, число, відмінки, час, вид), збагаченням словникового запасу, зв’язним мовленням, розвитком мислення, уваги, логіки та пам’яті. Загальновідомо: чим багатшим буде у дитини словник, чим більше вона засвоїть синонімів, антонімів, порівнянь та багатозначних слів, тим цікавішим співрозмовником вона стане.

Все ж таки основна категорія діток, які відвідують мої заняття, – це діти із затримкою мовленнєвого розвитку, яка виникає на тлі органічних та неврологічних проблем у період внутрішньоутробного розвитку та післяпологовий період.

Кожна дитинка індивідуальна, в кожній – свій неповторний світ зі своїми думками, «катастрофічними» проблемами, які нам здаються незначними дрібницями. До декого можна достукатися лише через малювання, гру, до когось – через обійми, а комусь треба просто щось пояснити  чи уважно вислухати, поспівчувати і підтримати. Тому рано чи пізно настає той  час, коли мій маленький пацієнт впускає мене у свій світ, звикає, починає довіряти, слухати, радитися, запитувати.  Я насправді цим дуже тішуся і завжди ціную такі моменти.  А коли з’являються успіхи, перші перемоги, щиро радію, ніби за своє рідне дитя, завжди хвалю і надаю відчуття підтримки і впевненості в своїх силах.

Наталія С'єдіна

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

 

 

 

Надрукувати
мітки:
коментарів
13 серпня 2020
09:49
12 серпня 2020
09:00
11 серпня 2020