Поділитись:

Міські пляжі Луцька: перші купальні і водні розваги (фото)

Субота, 11 липня 2020, 19:20

В гарячі асфальтові будні, коли мешканці не мають можливості поїхати в ліс чи на водойму, вони знаходять собі альтернативу – міські пляжі. Перший пляж у Луцьку знаходився біля мосту на теперішній вулиці Шевченка.

Про це писав Олександр Котис у «Хроніках Любарта».

Пляжі з'явилися 200 років тому

Хто багато подорожує, мав можливість чути різні історії про способи купання на території Угорщини, де полюбляють це і досі, про всесвітньо відомі турецькі і римські лазні, про купальні ритуали в древній Греції. Однак відомий сьогодні більшості спосіб проведення часу на пляжах зародився на західних кордонах Європи.

Законодавцем купальної моди стала Англія початку ХІХ століття. Саме там дуже популярними були так звані «купальні» на березі моря. Чоловіки та жінки одягали спеціальні костюми і занурювалися в них у воду окремо один від одного. А що сонце не дуже гріло шкіру, то ніхто цьому не засмучувався – у той час мода на загар ще не настала.

Проводити час на пляжі не означало обов’язково купатися. Наприклад, у Франції часів Другої і Третьої республік було модно влаштовувати на пляжах пікніки. Жінки в пишних платтях з чоловіками в елегантних темних костюмах виходили на береги водойм, прогулювалися, а потім стелили покривала і влаштовували обід, неодмінно з фруктами і вином. Пляжі потрапляли і в народну творчість – їх описували письменники, змальовували художники, плітками про події на пляжі гуділи салони.

Кілька чудових новел про пляжі має Гі де Мопассан. А молодий і революційний тоді Клод Моне випробовував на тематиці пляжів новий стиль – імпресіонізм.

Клод Моне. Пляж у Трувілі, 1870. Зображення з Вікіпедії

Перші луцькі купальні

Луцьк кінця ХІХ століття був дуже колоритним. Куди не глянь – бродять містом вояки різних полків, гарно і пишно убрані, з полковою символікою. В пивницях і ресторанах розповідають історії про чергову витівку гусар.

На міських базарах тиняються бородаті євреї і продають різний крам, а ті, що багатші, походжають з циліндрами на голові і ціпком у руці з гордо піднятою головою по міському хайвею – вулиці Шосовій, яка вдень кишить людьми і переповнена галасом із прочинених віконниць маленьких крамниць, а ввечері освітлюється кіптявою старих гасових ліхтарів біля найпопулярніших готелів та ресторанів. По суботах модно ходити до скверів – там по черзі виступають полкові оркестри, а в неділю до міста частенько навідується мандрівний цирк.

Знайшлося місце серед цього усього і міським купальням. Перший луцький пляж знаходився біля мосту на теперішній вулиці Шевченка. Дорога, яка вела від Парадного майдану (зараз тут Театральний майдан) до мосту, називалася Водопійною. Як стверджує краєзнавець Вальдемар Пясецький, ця назва утворилася в першій половині ХІХ століття. Вона пов’язана з тим, що саме по цій дорозі водили коней до річки на водопій з Парадного майдану, де розташовувалися стайні і казарми на місці готелю «Україна».

Ця вулиця однією з перших в місті отримала кам’яне мощення. Цьому посприяло те, що вулиця була досить оживленою, бо вела до міських купалень. Крім того, тут проживали військові чиновники.

Як же в ті часи купалися в Луцьку? На пляжі поруч із мостом стояли дерев’яні павільйони – закриті з трьох сторін, а четвертою відкриті до води. У павільйони заходили групами, а інколи навіть по одному. Там переодягалися і далі в костюмах ішли в воду. Звичайно, чоловіки окремо від жінок. Чоловіки зазвичай використовували трико, а жінки – костюми, які закривали усе тіло. Вхід на купальні – платний.

Водні розваги не закінчувалися особистим купанням. Поруч була так звана «позичальня», де за певну плату можна було орендувати човен. Ці плавальні засоби були дуже популярні в давньому Луцьку – як транспортний засіб для вантажів, так і для пасажирських перевезень чи відпочинку.

Євреї біля Великої синагоги Луцька. Фрагмент малюнка Діаментовського 1872 року з журналу Kłosy

Міст Бена

Не обійшлося і без смачного Луцька. Старожили (серед них – Ірина Левчанівська) розповідають, що біля мосту неподалік купалень був півострів, де розташовувався популярний у той час ресторанчик єврея Бенціона. Було модно «ходити до Бена». Туди полюбляли вчащати мешканці Красного і відпочивальники з пляжу. Можливо, саме тому міст називали Бенівським.

Водні розваги міжвоєнного Луцька

В перші десятиліття ХХ століття пляжна культура стала більш демократичною. Правила щодо костюмів і роздільного купання стали не такі суворі. За Польщі пляж у Луцьку залишався біля мосту Бена, проте з’являлися й інші місця. Загалом купатися не було заборонено поза пляжем, тому кожен собі облюбовував власні улюблені місця, проте були і масові пляжі. В моді – смугасті костюми і короткі зачіски, які інколи прикривали шапками для купання.

Одним із популярних місць відпочинку був обшир берега біля іншого мосту – Красненського. Там полюбляла відпочивати молодь з Красного і прилеглих центральних вулиць. Як це було у міжвоєнний період, писав у спогадах лучанин Ришард Лисаковський.

«На околиці міста Красному біля мосту було достатньо місця по обидві сторони річки для прийняття сонячних ванн. Там часто збиралися молоді люди з усього передмістя і навіть з навколишніх сіл, щоб поплавати в чистій воді і відпочити на піщаному березі. Було також багато місця, щоб позасмагати на сонці, або влаштувати різні ігри. Ми грали в футбол, доджбол, біг, стрибки в довжину, у висоту тощо.

Разом із тим, ми організовували цілий ряд імпрез, аби урізноманітнити життя й одночасно додати до нього пригод. Однією з таких подій був туристичний сплав на човнах по Стиру. На ці поїздки ми брали тільки найнеобхідніші речі: сірники, сіль, хліб, сало або бекон, ложки, ножі і виделки, старі металеві військові тарілки, пательню, і дві каструлі для приготування їжі.

Довгий шнур (близько 30 м) також був необхідний, оскільки тягнули човен на 15-20 кілометрів. Ці тури зазвичай тривали два-три дні. Ми змінювали один одного під час буксирування човна в той час, як один з нас сидів у човні і стернував (або веслував), а в районах, де річка мала різкі повороти , інша частина компанії йшли вздовж берега».

В Луцьку на пляжі

У 1920-х роках в Луцьку з’явилося нове місце для відпочинку на воді. Все почалося з ідеї осушити річку Глушець і розпланувати на звільненій від болота території міські квартали.

У 1926 році заплаву Глушця почали осушувати. Спочатку засипали гирло річки. З часом планували на цій території збудувати магістральну дорогу. Частина нинішньої вулиці Глушець в районі «Тещиного Язика» у ті часи називалася Інженерною. На початку тридцятих років на місці осушеної річки біля Інженерної розбили сквер.

Це були перші насадження майбутнього радянського парку. Ще однією акцією з меліорації було насипання валу. Дамба, яка нині є в парку, збудована наприкінці 1920-х років. Вона починалася від вулиці Валової (тепер «Тещин Язик»). Донедавна там ще зберігалися високі тополі, посаджені у той час. Зараз від них лишилися тільки пеньки.

Після будівництва дамби на березі річки Стир влаштували веслярську пристань. Це було місце, де тренувалися молоді луцькі хлопці в спортивному веслуванні, робили сплави. На той час мода на купальні ще не минула, тож поряд із сушильнями човнів змайстрували кілька дерев’яних кімнат для купання.

Лучанин в екзилі Леопольд Пашковський, який тоді був маленьким хлопчиком, згадував про ті купальні у творі «Мій волинський день».

«Пам'ятаю, що за певну плату тато отримував ключ, з яким ми входили до довгого вузького коридору. Стіни і підлога були викладені сосновими дошками з ароматом живцю. Я запитав батька, куди ми йдемо. Зрештою, ми повинні були купатися. Тато нічого не сказав, тільки ключем відкрив одні з пронумерованих дверей, ми увійшли всередину, і перед моїми очима з'явилися річка в усій її повноті. Кімната була захищена з трьох сторін, а четверта – відкрита, була початком зручних дерев’яних сходів у воду. Ми переодягнулися в купальні костюми і… гайда у воду!»

Центральний пляж був у парку імені Гагаріна

Після Другої світової війни купальні відійшли у минуле. З’являлися нові популярні пляжі.

На лівому березі між обома мостами була невеличка затока, де швартувалися баржі з піском. Там – улюблене місце купання лучан у п’ятдесяті-шістдесяті роки. Парканом була відгороджена спеціальна неглибока ділянка для купання дітей і тих, хто не вміє плавати. А частина берега називалася дитячим пляжем.

Пляж тих часів був не менш колоритним, ніж наприкінці ХІХ століття, але вже з іншою «естетикою цінностей». Плавальні костюми давно були в минулому, натомість з’явилися купальники і плавки. З панамкою із газети на голові, в темних товстих окулярах, авоською та інколи радіоприймачем – таким був відпочинок на пляжі тих часів. Особливо багато їжа на річку тоді не брали. Правда, насіння і кавуни були чи не обов’язковим атрибутом пляжного купання.

На місці веслярської пристані польських часів після війни збудували водну станцію. Там вчили плавати, здавали човни напрокат. А поруч розвивався пляж.

У 1961 році в київському філіалі проектного інститут «Діпромісто» група архітекторів створила проект нового луцького парку. З того ж року проект почали втілювати. «Допомагали» чи не усім містом. Віддаючи данину космічним досягненням СРСР, парк назвали на честь Юрія Гагаріна.

У 1964 році центральний парк культури і відпочинку імені Юрія Гагаріна в Луцьку урочисто відкрили. З цього періоду починається відлік історії центрального луцького пляжу. Досить швидко пляж за дамбою в парку став улюбленим місцем відпочинку лучан на природі в межах міста.

Дитячий пляж

Як же тоді відпочивалося на пляжах? Річка була чистіша, та й берегова смуга не так потерпала від папірців та розбитих пляшок. Тож відпочивати було приємніше. На пляжі у вихідні завжди була маса людей. Приходили цілими сім’ями, дітлахи з навколишніх вулиць прибігали табунами. Тут також був дитячий пляж, але за відсутності батьків малі шибайголови намагалися потрапити на «дорослі» ділянки, і навіть перепливти на інший береш. На пляжі грала музика – популярними в ті часи були італійці, немало звучало і радянської музики.

Поруч була рятувальна станція зі всією необхідною інфраструктурою. На зміні працювали до 5 чоловік. У них була вежа, з якої рятувальники спостерігали за водою і берегом.

Місто майбутнього

Сьогодні багато лучан з ностальгією згадують пляж і відпочинок у парку. Ринок не так давив своєю антисанітарією і брудом, як зараз. Було багато чистих і впорядкованих місць для прогулянок, майданчики для огляду міста, робоча атракціонна інфраструктура.

Луцьк має багато, нехай і занедбаних, але ще не знищених зелених зон. Чого варта хоча б територія заплави біля Красненського мосту на Ковельській? Десятки гектарів природи в самому центрі міста, дуже перспективні для освоєння як відпочинкова зона. А «безрозмірний» центральний парк? А довга смуга річки Сапалаївки, нехай навіть вона поки що не зовсім чиста? Ці та багато інших зон містяться біля води, а ми знаємо ще з часів Античності, що будь-яка річка оживлює місто. Цим повинен скористатися Луцьк.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

 

Надрукувати
мітки:
коментарів
07 серпня 2020
06 серпня 2020
30 липня 2020
21 липня 2020
13 липня 2020
06 липня 2020
01 липня 2020
25 червня 2020
22 червня 2020
17 червня 2020
11 червня 2020
10 червня 2020
03 червня 2020
01 червня 2020
30 травня 2020