Поділитись:

Алла НАДТОЧІЙ: "Кажу жінкам: ви маєте бути, як ті вовчиці в лісі"

Автор: Андрій Лучик |
Середа, 17 червня 2020, 10:00

Вперше я почув про Аллу Надточій у 2015 році, коли виникло питання забудови парку у 40-му мікрорайоні. Тоді вона активно відстоювала інтереси мешканців, які жили поруч. Вже пізніше вона стала депутатом Луцької міської ради від "Самопомочі". Попри чисельну меншість фракції, Надточій разом з Вусенко можна вважати чи не найяскравішими персонажами цього скликання.

Постійні сесійні перепалки Надточій із секретарем міської ради Григорієм Пустовітом вже стали приводом для смажених жартів. 

У березні 2020 року Алла Надточій приєдналася до команди Громадянського Руху "СВІДОМІ". А в травні Центр політичного аналізу та виборчого консалтингу визнав її діяльність в Луцькій міській раді однією з найкращих.

Сьогодні ж ми говоримо з Аллою Володимирівною про те, чи легко бути жінкою-депутатом.

 Алло, розкажіть, як минув ваш карантин. Ви заскучили за людьми?

– Так. Через те, що карантин я провела у квартирі, я скучила за спілкуванням. Коли постійно з людьми, постійно є якісь обговорення, дії, події, які ти відвідуєш, – а тут раптом ти сідаєш вдома, то стіни квартири тебе обмежують. Спочатку багато чого хотілося зробити вдома, а вже через деякий час домівки було мені замало, та й набридло. І хотілось вже десь більше виходити в люди.

 Але ж ви не виходили, звісно? Не порушували умови карантину?

– Ні. У нашій сім'ї мій чоловік виходив і продукти приносив. Ми сміялися: кого найменше шкода вдома, того і відправляємо за продуктами. У нього робота була, тож він змушений був їздити.

 Нещодавно ви заявили, що братимете участь у місцевих виборах від “Свідомих”. А чи говорили ви про це з Юлією Вусенко, вашою соратницею по партії “Самопоміч”? Чи не образилась вона на вас за це?

– Ні, не образилась. Ми це обговорювали. З Юлею ми прийшли разом і почали працювати майже вже 5 років тому… І ці всі 5 років ми були вірні одна одній. Через те, що партія («Самопоміч», - ред.) більше не така активна, як була раніше, кожен йде своїм шляхом. Ми це обговорили – і образ ніяких немає.

 Брати участь у виборах ви будете як кандидат в яку раду? І на яку посаду? Чи не плануєте позмагатися за крісло мера, наприклад?

– По-перше, точно буду брати у виборах участь як кандидат у депутати. Так як і люди останнім часом все більше і більше говорять про те, що все-таки вони хочуть бачити мене і в подальшому депутаткою Луцької міської ради, їм комфортно зі мною працювати, вирішувати проблеми, якщо такі є. А в нас вони є – і немало! Це важливо для людей. Я завжди говорила, що депутат – це такий місточок між громадою і владою, який розказує, що потрібно зробити в тій чи іншій частині міста. Так само чи це комунальні підприємства, чи це, можливо, якісь організації, чи це бізнес. Вони доносять точку зору громади – і тоді вже з владою вирішують проблеми, як їх можна врегулювати.

В якості мера чи буду брати? Сьогодні я не готова сказати через те, що це важливе, рішення. І я не боюсь відповідальності. Але потрібно знати, хто буде поруч, яка буде йти команда і чи ти зможеш набрати достойних людей, з ким можеш йти далі по шляху. Адже це не лише просто ти один – ти маєш знайти спільну мову з тими людьми, які вже сьогодні є при владі. Через те, що неможливо прийти і поміняти всіх керівників, з якими ти маєш працювати, які мають чути проблематику і разом вирішувати, а не ставити, як то кажуть, палки в колеса по дорозі, і не казатимуть: “Бачиш? Ми знали, що тут так є, але ми тобі ніколи не підкажем, бо ми не з тобою”.

Але в мене така позиція. Будемо бачити ближче до виборів потенціали кандидатів.

 Про палки в колеса. Секретар Луцької ради Григорій Пустовіт, напевне, встромив у вашу уявну ляльку вуду чимало шпильок. Загалом вам це подобається? Чи ви по-філософськи до цього ставитесь? Чи, можливо, тут взагалі ситуація, як в дитячій приказці: “Хто чубиться  той любиться”?

– Ні, про любов тут мови немає. Через те, що я впевнена у собі людина і, мабуть, все-таки оцей період попереднього мого життя, досвід давав взнаки те, що мене не так легко зламати. Я багато навчилась за своє життя. На різних посадах була і працювала все-таки на результат. Це дуже важливо. Я не люблю, коли мною командують і розказують, що я маю робити, через те, що в мене є власні думки, власне бачення. Якщо, можливо, воно неправильне, хибне, я готова про це говорити і знаходити правильні шляхи виходу.

Можливо, тут і проявлялось, знову ж, що я – жінка. Я розумію, що багатьом чоловікам важко бачити сильних жінок, які можуть давати опір. Не кожна може сказати так, як говорила я.

До речі, ви і Юлія Вусенко, напевно, одні з найбільш активних і найбільш помітних жінок у Луцькій міській раді. Чи легко бути жінкою-депутатом?

– Нелегко. Я це неодноразово говорила. І я хочу підтримати усіх жінок. Через те, що, ще раз хочу повторитися, не кожна жінка має в собі стільки сили, щоб сказати свою думку. Через те, що дуже часто вміють збивати (з думки, ред.) неприємними речами. Неодноразово хотіли показати, що жінки – лише скандалістки, що жінки лише можуть істерики проводити, що жінки лише можуть на кухні працювати. А ми змогли працювати в раді, хоча жінкам там нелегко.

Поговорімо трішки про роль і місце жінки в суспільстві. Ви є активним депутатом міської ради. Але існує популярний стереотип про три німецьких “к”: Kinder, Küche, Kirche. Тобто жінка повинна займатися дітьми, відвідувати церкву, а її місце – на кухні. Чи відповідає ваш світогляд цьому усталеному стереотипу?

– Ні. Сьогодні суспільство змінюється, є запит на активних жінок, на жінок, які не йдуть до влади, аби збагатитися… Бо дуже часто у нас так і є: чоловіки приходять до влади, аби своє “я”, своє его чимось заповнити і довести всьому світу, що “я це можу”. А жінки йдуть з іншим. У них трішки інше бачення, трішки інші думки й інші погляди на життя. Ви знаєте, я завжди слабшим жінкам кажу: “Ви маєте бути, як ті вовчиці в лісі. У вас є дитина - і ви її маєте опікувати від усіх, захищати”. Так само і в державних справах жінка відноситься по-іншому. Жінка спочатку аналізує - що воно буде, до чого воно призведе, які будуть наслідки. Кажуть, є жінки розумні, а є мудрі. І от саме ця мудрість жіноча проявляється в дипломатії. Як сказати, як не образити інших людей, але зробити так, як ти хочеш. От є в нас ця мудрість.

Ви себе вважаєте феміністкою?

– Ні, я не феміністка. Я просто захищаю жінок, яких дуже часто люблять ображати. Це, мабуть, з дитинства у мене було, зі школи. У мене є старша сестра, яку я завжди захищала у школі, бо її ображали. Мене не ображали в школі, бо я… Мабуть, такий характер все-таки. Я просто не люблю, коли ображають слабших. Ми всі різні. Так само є фізично сильніші люди, є слабші. Але це не означає, що вони, можливо, не дружать зі своєю головою чи з мізками і гірше думають чи не можуть справитися з якимись державницьким справами. У нас президент невисокого росту, але ж він вважає, що він досить потужна людина, яка може справитися із цілою державою і вести її вперед.

Якщо перевести розмову з теорії гендерної рівності в практику, скажіть, хто у вас вдома готує їсти?

– У нас такого немає. У нас хто прийшов, у кого є час, хто перший, той стає і готує їсти. А якщо приходимо разом з роботи, стаємо разом і готуємо. Приготували, помили… Черговості такої теж немає.

А інші хатні обов'язки? Прибирання, наприклад.

– Все так само ми ділимо. Тобто в кого є час. Я так само, як і чоловік, втомлююсь на роботі. Є десь емоційна, є десь фізична втома. І коли ти приходиш додому, вважати, що чоловік більше втомився, ніж ти, – ну так неправильно! Через те я зразу сказала: “Ти працював – і я працювала. Ти заробляєш – і я заробляю. Хтось більше, хтось менше – це вже інше питання. Але давай і далі працювати разом”. Прийшли, стали, зробили все. Так само і коли вже дитина – точно так само.

Протягом своєї кар'єри ви були під управлінням і чоловіків, і жінок, так само ви очолювали в якості керівника різні колективи. На вашу думку, хто кращий керівник: чоловік чи жінка?

– Тут не можна так говорити однозначно через те, що є різні і чоловіки, і жінки. Якщо жінка дійсно вже бере на себе відповідальність керувати людьми, то вже вона є сильною, вже вона є активною і рішення так само може приймати по-різному. Так і чоловік. Тут я не можу сказати, що хтось є кращим. Колись, коли мені було 20 років і я прийшла вперше на роботу, я точно знала, що я хочу бути керівником. Було таке внутрішнє бажання, мабуть, стремління до цього. Можливо, те, що це був відділ збуту – і я спілкувалась з директорами постійно, з самого початку. Це було нелегко. Я багатьом теж даю якісь уроки свої, через що я пройшла. Я їх боялась через те, що, мені здавалось, це люди, які можуть тебе швиденько якось присадити – і ти не будеш знати, що зробити. Але є періоди, коли ти кажеш: “Ні, я буду теж така сильна, як вони. Я це зможу, бо я цього хочу”. Якщо цього жінка чи чоловік хоче, вони обов'язково цього досягнуть. Головне – бажання. І розуміння до чого ти йдеш і для чого воно тобі потрібно. Чи це для особистого Его – щоб його заповнити і сказати: “Я цього досяг”, – чи просто “бо я цього хочу”. А якщо десь заставляють… Є такі моменти. У нас сьогодні студенти - дуже часто батьки працюють за кордоном, отримують великі кошти і хочуть, щоб діти мали вищу освіту. А діти тут не хочуть її мати. А він (студент, ред.), можливо, хоче займатись чимось звичайним. Якщо це дівчата – робити манікюр. Якщо хлопці – розробляти комп'ютерні ігри. Різні речі. А батьки бачать по-іншому.

– Чи пропонували вам просування кар'єрними сходами через ліжко?

– Ні. Слава богу, такого не було. Я скрізь проходила конкурси на відповідні посади.

Нещодавно Центр політичного аналізу та виборчого консалтингу провів аналіз діяльності депутатів Луцької міської ради. І ваша персона виявилась в топі. Тобто вашу роботу визнано однією з найкращих у міській раді цього скликання. Скажіть, ви вважаєте себе хорошим депутатом? Чи не соромно вам дивитись людям в очі, своїм виборцям?

– Не соромно. Всі дивуються, коли бачать мене у маршрутках чи в тролейбусах навіть зараз. Я кажу: а що мало змінитись? Я прийшла працювати для громади і служити людям, які мене обрали. В моєму житті нічого не змінилось. Я де жила, там і живу. Я на яких авто і яким транспортом добиралась, їздила раніше, так і їжджу зараз. Головне, я казала людям, у мене є совість. Якщо я втрачу свою совість, я перестану дивитись вам у вічі, мені треба буде виїжджати звідси. Бо я така людина. Це моя натура. Я така є. Я тут народилась, працювала. Тут росте моя дитина. І мені не хочеться, щоб моїй дитині говорили, що мама не така, не так чинила чи діяла. І все ж таки я протрималась всі ті п'ять років. Я знаю, що є мої друзі навіть в сім'ях сперечались, чи мене зламає ця система, чи ні, чи я залишусь такою впертою: якщо я не брала гроші раніше, то й зараз не буду брати. На що я жила, на те я і буду жити. Я по принципу своєму в житті навчилась заробляти гроші. Саме заробляти. Не отримувати, а заробляти гроші. Звичайно, мені дуже приємно, що мене визнали найкращим депутатом, але я себе таким не вважаю, тому що не все вдалося зробити.

 Що конкретно не вдалось вирішити за вашу каденцію?

– Не вдалось вирішити питання з футбольним полем, яке в нас на 40-му кварталі. Є підписаний меморандум, згідно якого вже мав би бути футбольний майданчик там збудований, але не вдалось до кінця довести цю справу. Проблема у забудовнику, який зводить неподалік будинки: обіцяв зробити майданчик і не виконав. На жаль, є певні юридичні прогалини, тож зобов'язати його це зробити ми не можемо. Все-таки я хотіла врятувати це футбольне поле, цей парк, цю зону зелену, щоб вона була повноцінна. А ми сьогодні бачимо, як там ростуть будинки.

Знаєте, ви займаєтесь проблемою середньої освіти. Скажіть, будь ласка, хто в цьому переліку найслабша ланка: учні, вчителі, директори шкіл чи влада?

–  Як керівник буде вести свій напрям чи свою діяльність, так воно і працюватиме. Сьогодні директори шкіл, на мою думку, дуже сильно принижені нашою владою. Вони не відчувають підтримки і розуміння через те, що влада з ними сьогодні не радиться, а просто диктує умови, в яких вони мають жити.

 Скажіть, які виклики перед освітою міста постали у зв'язку із приєднанням навколишніх сіл? Ми зараз маємо об'єднання із Прилуцьким і водночас йде мова про те, що ще чотири ОТГ до нас мають приєднатися. Відповідно, шкільна мережа, зрозуміло, має зрости. На що потрібно звертати увагу?

– Не скажу, що тут є якісь виклики. Навпаки, мені здається, ці села, які до нас приєднаються, матимуть доступ до кращої, якіснішої освіті. Наприклад, комп'ютерні класи у нас вже є в усіх школах. Ми швидко реагуємо, якщо з ними виникають якісь негаразди: щось потрібно замінити чи докупити. Були у нас проєкти з облаштування комп'ютерних класів. Так само і в наших навколишніх ОТГ. Якщо у них недостатньо такого технічного оснащення, то якраз із приєднанням до Луцька ми будемо на це звертати більшу увагу, як і до міських шкіл. Як в місті, так і до них. І так само в подальшому.

Знаємо, що до 2024 року має змінитись наша освітня система: будуть школи не так, як сьогодні, I-III ступенів, а окремо початкові, середні та старші класи. Тож діти з навколишніх сіл зможуть обирати вже школи, наприклад, у місті Луцьку. І мені здається, тут буде тільки якість покращуватися, а не погіршуватися.

 І наостанок. Наше видання має рубрику “Історії з вулиць міста”, де ми в героїв інтерв'ю запитуємо про місця у Луцьку, які вони рекомендують відвідати гостям. Які місця чи заклади міста ви б порекомендували відвідувати туристам?

– Саме туристам? Не лучанам?

 Можна і лучанам.

– В першу чергу, мені приємно, що в нас Луцьк змінюється. Ми розвиваємося, ми робимо нові відпочинкові зони. Вони покращуються – і це приємно. Одним із таких нових місць у нашому місті є “Сіті парк”. Але мені хочеться, щоб саме таких зон було у нас в місті найбільше. Щоб і на 40-му, де ми боремося із цією забудовою, – щоб там теж могли люди точно так само відпочивати, як і тут. Тобто якраз тут показують рівень забудовників, можна сказати, як хто до цього відноситься – до своєї роботи. Так само у нас є дуже гарні зони відпочинку в Центральному парку. Це і оновлений наш зоопарк – ще при Миколі Ярославовичу почались оці всі зміни. І вони показали, що такий напрямок розвитку правильний. Можливо, не весь парк такий гарний, яким його хотілося б бачити. Але з часом будуть зміни. І звичайно, родзинка нашого Луцька - це Замок. Хочеться покращувати територію біля нього, щоб нашим туристам було комфортно там прогулюватися, було цікавіше, ніж є сьогодні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ЧИТАЙТЕ РЕПОРТАЖІ ПРО СЕСІЇ МІСЬКОЇ РАДИ:

Надрукувати
мітки:
коментарів
07 липня 2020
17 червня 2020
02 червня 2020
16 квітня 2020
06 квітня 2020
25 лютого 2020
07 лютого 2020
30 жовтня 2019
23 жовтня 2019
17 липня 2019
12 травня 2019
29 квітня 2019
17:30
28 березня 2019