«У житті важливо навчитися казати «ні», – луцька психологиня про щастя, стосунки, дітей та коронавірус

Всеукраїнський день психолога вже традиційно відзначається 23 квітня. Напередодні ІА «Конкурент» розпитав у луцької психологині про секрети щастя та про те, як вижити на самоізоляції. Антоніна Мітлош – доцент кафедри загальної і соціальної психології та соціології СНУ імені Лесі Українки, кандидат психологічних наук.

– Антоніно, розкажіть, як психологія прийшла у ваше життя?

– Психологія прийшла у моє життя під час навчання у педколеджі. Значна частина предметів, які нам викладали, були саме психологічні. І моє занурення у психологічну літературу викликало інтерес саме до цієї дисципліни. Після педколеджу я продовжила своє навчання у Волинському державному університеті (нині –Східноєвропейський національний університет) та Інституті психології імені Григорія Костюка Національної академії педагогічних наук України. Захистила дисертацію у Києві. Загалом у психології – уже 18 років. Зараз працюю із студентами, з дорослою аудиторією, з працівниками різних сфер, проводжу соціально-психологічні тренінги та семінари. Меншою мірою займаюся консультуванням, тому що бракує на це часу. Я все-таки більше себе позиціоную як психолог-викладач і тренер.

– Якою дитиною ви були?

– У дитинстві я була дуже активною дитиною. У моєму випадку, мабуть, буде справедливою приказка: «Де не посій – там вродиться». У садочку не хотіла спати. Це була та частина з розпорядку дня, яку я не любила. Хоча насправді дітей таких було багато. І коли вихователька поверталася у спальню і починала сваритися, ми ніяк не могли зрозуміти, що ми зробили не так.

Я також любила їсти сніг. Ба більше, я вчила його їсти й інших дітей. Він асоціювався у мене з морозивом або чимось солодким. Пам’ятаю, ми ховалися позаду павільйончика і там його їли.

А от якщо говорити про шкільні роки, то я займалася бальними танцями та закінчила музичну школу за класом фортепіано. Мій день був увесь зайнятий: щодня було навчання і гуртки. І оця зайнятість, власне, і навчила мене працювати, аналізувати, планувати свій день і бути в русі.

– Чи цікавила вас у дитинстві поведінка інших людей?

– Звичайно. Мабуть, усі ми звертали увагу на те, як поводяться інші люди. Бо ж у дитячому віці певною мірою це орієнтир. Будучи дітьми ми дивилися, наслідували поведінку дорослих, дивувалися, чогось не могли зрозуміти. Дивлячись, я часто аналізувала.

– Антоніно, який він – хороший психолог? Змінилося сприйняття цього поняття під час навчання і тепер?

– Моє уявлення про психологію суттєво змінилося. У ті роки, коли я навчалася, психологія не була такою популярною. Тоді мало хто цікавився, чим займаються ці фахівці. Під час самого навчання людина починає визначатися, у якому напрямку їй йти і чим займатися: можна ж займатися консультуванням або тренінгами, а можна, зрештою, піти в академічну психологію і займатися науковими дослідженнями.

Якщо говорити про психолога, то слова «хороший» чи «поганий» я би не вживала взагалі. Ти або професійний психолог, який володіє відповідними компетенціями, або ти не психолог і в тебе цих компетенцій немає. Не можна ж бути трішки лікарем чи інженером.

Можемо говорити про стаж і досвід психолога, але це вже інше питання. Є початківці, які лиш почали свій професійний шлях у цій професії, а є психологи, які мають більший досвід. Проте стаж роботи не свідчить про «хорошість» чи «нехорошість» фахівця.

– А як знання із психології допомагають вам у повсякденному житті?

– Насправді психологи такі ж люди, як і всі решта. Вони також переживають різні емоції, потрапляють у всілякі ситуації. У психологів немає чарівної пігулки чи палички, яка одним помахом вирішує усі життєві проблеми. Водночас психолога вирізняє від інших те, що він розуміє, що відбувається. Також він володіє певними компетенціями, які можна застосувати у різних ситуаціях. Доволі часто йдеться про ставлення до проблеми і до самого себе, зрештою. А якщо відверто, то як це не дивно прозвучить, але психологу теж іноді потрібен психолог.

– Чим звичайні люди відрізняються від невротиків? Усі ж кажуть про себе, що я, мовляв, нормальна.

– Я згадую казку Льюїса Керрола «Аліса у країні чудес». Там Аліса питає у Кота, де йому знайти когось нормального. А Кіт їй приблизно так відповідає: «Ніде. Бо всі такі різні і несхожі. І це нормально». Мені ці слова дуже подобаються.

Є певні характеристики, які вирізняють здорову людину і невротика. Невротик – це людина, яка перебуває під впливом неврозу, і їй значно важче адаптуватися до навколишнього середовища. Важливо також розрізняти поняття ситуативного неврозу і неврозу характеру. Ситуативний викликає тимчасову і неефективну адаптацію до складної ситуації. Таке може трапитися з кожним. А невроз характеру – це вже деформація особистості, і коріння тут насправді потрібно шукати у дитинстві.

Невротики страждають від невирішених внутрішніх конфліктів, а також від реагування на буденні навколишні ситуації з надмірною тривогою. Вони можуть переживати через дрібниці, які не варті уваги. Невротик накопичує в собі і безперервно продукує ці хвилювання. Здорова людина також емоційно реагує, але лише на реальні проблеми, ситуації та чинники.

Відома психологиня Карен Хорні наголошує на тому, що велике значення має та культура, у якій ми живемо. Якщо говорити про нашу культуру, то вона схвалює суперництво між людьми. До прикладу, в школі, на роботі.  Бажання бути кращим, першим, вирізнятися з-поміж інших призводить до того, що в людини з часом з’являється ворожість. Також виникає тривога, яка й може призвести до зародження неврозу. Фактично невротик – це людина, яка стоїть на заваді у самої себе.

– Як може пандемія коронавірусної хвороби вплинути на психіку людини?

– Будь-які кризові ситуації та періоди невизначеності викликають у людей занепокоєння і спектр негативних емоцій. Тому варто говорити про наше ставлення до того, що відбувається.

У нашому мозку є мигдалина, яка пов’язана із швидким реагуванням на небезпеку та вираженням емоцій, особливо страху і гніву. Мигдалина є контрольним органом мозку. Коли наближається небезпека, вона покладає на себе усі керівні функції та інтенсивно реагує на загрозу. Тому спочатку ми діємо, а потім починаємо думати. І хоча це є абсолютно нормальним, саме у цьому і є вся проблема.

Варто розрізняти те, що ми можемо контролювати, і те, на що ми вплинути не можемо. Якщо ми не можемо вплинути на пандемію, то чи є сенс аж настільки перейматися? Якщо ми не маємо впливу на ситуацію, то наші хвилювання лише нашкодять. Краще зосередитися на тому, що ми можемо контролювати: на наших думках і ставленні до проблеми.

У духовних практиках часто застосовують такі слова: «Прошу смирення прийняти речі, які я не можу змінити; відвагу – змінити те, що можу; і мудрість – відрізнити одне від іншого». Отож, у цей період важливо розставити для себе акценти і зрозуміти, що людина може керувати лише тим, що їй підконтрольне. Але якщо хтось не може впоратися самостійно зі своїми тривогами, то можна звернутися за фаховою допомогою. У Східноєвропейському національному університеті, до речі, зараз створений центр психологічної та духовної допомоги. У режимі онлайн психолог може надати кваліфіковану консультацію.

– Антоніно, підкажіть, як правильно організувати роботу дистанційно, коли удома є діти?

– Насправді немає єдиного рецепту, який би допоміг кожній сім’ї. Адже у сім’ях різна кількість дітей, вони різного віку. Тут можна говорити про загальні підходи.

Важливо скласти план того, що людина хоче зробити за день, і дотримуватись його. Час від часу запитувати себе, чим я зараз займаюся? Можливо, я забагато часу проводжу у соціальних мережах, а варто займатися зовсім іншим?

Також важливо, щоб кожен у сім’ї мав свій простір. Добре, коли є певні правила відносно розподілу домашніх справ. Можливо, варто навіть встановити графік чергування. Відведіть у своєму графіку окремо час для виконання робочих питань і попросіть членів сім’ї вас не турбувати в цей період.

Пам’ятаймо і про те, що варто знаходити можливості для спільних справ. Під час карантину можна згуртуватися і пограти у якусь гру з дітьми. Все-таки потрібно знайти на це час.

І найголовніше – не картати себе, не намагатися бути ідеальними батьками. Вам потрібно працювати, а дітям потрібно вчити уроки. Можливо, варто дитині дати можливість вчитися самостійно, але за потреби допомогти їй.

– За час карантину у Китаї говорили про різке збільшення числа запитів на розлучення. І скільки мемів не було б в інтернеті про стосунки між чоловіком та дружиною на карантині, зрештою, у багатьох випадках так воно і є. Як врятувати стосунки на самоізоляції?

– Будувати стосунки не так просто. Сфера людських стосунків – одна з найважчих. Адже всі люди різні. У конфліктних ситуаціях дуже важливо чути одне одного. Ми звикли ставитися до конфліктів, як до негативного явища. Але насправді конфлікт – це добре. Адже люди чують позицію одне одного. Має значення те, як ми себе поводимо в конфлікті та як ми налаштовані щодо нашого партнера. Якщо конфлікт конструктивний, то він матиме багато позитиву. Якщо ж його учасники негативно налаштовані до партнера, неготові до взаємодії, а основна мета – знищити партнера, то такий конфлікт – деструктивний, і з ним потрібно працювати. І таких конфліктів у нас, на жаль, 80%.

Під час суперечок ми часто не чуємо себе, але добре чуємо, що каже нам інша людина. І нам здається, що партнер нас дуже ображає. Але ми самі іноді говоримо не менш образливі слова, і нам здається, що партнер їх заслужив.

Є така техніка, як я-повідомлення: замість обвинувачення, негативної оцінки партнера, його приниження можна використовувати я-повідомлення і висловлювати свою позицію та емоційний стан. Наприклад, розповісти, що відчуваю зараз я: «Я переживаю, тому так емоційно висловлююся». У такому випадку ви не будете порушувати межу партнера. А межа іншої людина починається там, де завершується наша.

Не варто також ігнорувати емоційний стан співбесідника. Можливо, варто сказати, що я бачу, що тобі неприємно і боляче. Партнер буде знати, що ви його чуєте і розумієте. Потрібно дати йому можливість висловитися, не перебивати його.

Перехід на особистості – це дуже поширена помилка. Замість переходу на особистості та обвинувачення партнера, краще перейти до обговорення проблеми та пошуку її вирішення. Загалом, якщо говорити про стосунки, то це щоденна і тяжка праця.

– У чому секрет щастя, на вашу думку?

– Дуже неоднозначне ставлення до того, що таке щастя. Питання щастя досліджують багато фахівців із різних наукових галузей. Насправді немає якогось чіткого переліку позицій, дотримуючись яких можна стати щасливим. Мене дивують публікації із заголовками, приміром, «10 запорук щастя». Важко сказати, чи виконавши оці 10 умов, ви раптом станете щасливими.

Якщо говорити загалом, то щастя – це певний психоемоційний стан цілковитого задоволення життям, коли людина відчуває глибоке задоволення і безмежну радість. Щастя суб’єктивне за своєю суттю.

На мою думку, передусім варто полюбити і прийняти себе. Насправді це дуже непросто. Розуміти, що я в цьому житті багато чого можу, якщо захочу. Розуміти, що я важлива і сповнена сил людина. Поважати свої рішення – також один з важливих компонентів. Більше дозволяти собі робити те, що хочеться, а не лише тільки те, що треба.

Важливо також у житті навчитися казати «ні». Це теж важко, особливо коли пропонують чи зобов’язують. У нашій культурі актуальним є вислів: «А що ж люди скажуть?» У результаті ми робимо справи, яких насправді не хочемо і які не є важливими для нас. Проте навіть коли незручно, потрібно уміти казати «ні, дякую», «ні, я не братиму у цьому участь». У цьому випадку людина зможе приділити більше часу важливим для неї справам. Це дасть змогу наблизитися до життя, якого вона хоче, яке дозволить бути більш щасливою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

• Під час карантину лучани можуть отримати допомогу священника чи психолога
• Складіть меню на тиждень: експерти радять, як купувати продукти
• Як волинянам боротися з осінньою депресією: поради психолога