Поділитись:

Нічне шампанське на «Авангарді» і марш фанатів: 30 років тому «Волинь» виграла чемпіонат України (ФОТО, ВІДЕО)

Неділя, 20 жовтня 2019, 13:20

…Арбітр свиснув і показав на центр поля — традиційний жест рефері викликав того жовтневого вечора рев 15-тисячного «Авангарду». Здавалося, що люди от-от вибіжать на поле. Міліція стримувала натовп, хоча частині вболівальників вдалося вибігти на доріжки поблизу лав запасних.

Футболісти впали на траву, не вірячи у те, що щойно здійснили. Люди кинулися підкидати догори Кварцяного, згодом під «Волинь моя» футболісти пробігли коло пошани.

Якщо говорити сухою статистикою, то «Волинь» 30 років тому здійснила найістотніший в своїй історії успіх: 20 жовтня 1989 року лучани за переповнених трибун «Авангарду» розбили миколаївський «Суднобудівник» (3:0) і здобули золоті медалі в українській зоні союзного чемпіонату другої ліги. У ній тоді змагалися 27 команд — стільки, скільки сьогодні разом грає у першому і другому дивізіоні чемпіонату України. Щоб виграти золото, треба було зіграти 52 матчі.

Голи у тому матчі забивали Андрій Федецький, Володимир Мозолюк та Володимир Дикий. Андрій Стефанович  — луцький Марадона — помер цього року, а Мозолюк з Диким розповіли нам про найлегендарніший матч в історії луцького футболу.

Марафон у 52 матчі

Команда у «Волині» тоді була легендарна і перевірена. Ще у 1988 році було зрозуміло, що лучани можуть «вистрелити». Кварцяний збирав виконавців: і відомих, і місцевих, а у 1989 році клуб став госпрозрахунковим, сучасною мовою кажучи, міг заробляти на премії для гравців за допомогою госпрозрахунку.

Не випадково, що у Луцьку  з’явилися виконавці, які пограли у вищій та першій лігах СРСР. Воротар-латиш Лайзан, хавбек Зейберліньш (обидва номінально і напівжартома — перші легіонери лучан), півзахисник Раденко з Донеччини (згодом — головний тренер «Волині» у 1990-х та священик УПЦ МП, згадки про якого губляться після початку російсько-української війни). Ще раніше до Луцька приїхали Федецький та Дикий — зірки №1 тогочасної команди (дотепер — кращі бомбардири у клубній історії).

У тому «золотому» сезоні поразка або нічия вдома розглядалася як катастрофа чи просто непоправна помилка з втратою очок. Жодної команди в другій лізі не було прохідної. Єдиний раз «Волинь» у Луцьку програла в 1989 році івано-франківському «Прикарпаттю» (1:2).

І ось що було після того матчу…

— Поразка для нас була трагедією. І коли команда пішла в душову, я почув крики, зрозумів, що там почалася бійка. Тривав розбір гри. Я зайшов через годину. Футболісти закінчували витиратися. Дивлюся — дехто з синцями, інші — подряпані, рушники у крові лежать. Потім я дізнався, хто прибирав ногу, хто був винен у голах. Тренеру навіть не треба було втручатися. Не треба було ніяких слів, — пригадував тренер «Волині» Віталій Кварцяний.

Коли ж настав час останнього туру, між «Волинню» і «Буковиною», яка виграла чемпіонат у 1988 році, було одне очко.

— Налаштовувати нас не треба було. 15 тисяч на стадіоні та реальна нагода стати чемпіонами. Що ще можна сказати? Ми у тому матчі могли порвати будь-кого, навіть «Динамо» — пригадує Володимир Мозолюк.

Йому у тому матчі також вдалося запустити вболівальницьку «хвилю» — Володимир Данилович забив у середині першого тайму другий гол «Волині». Мозолюк вийшов на заміну вже на 17 хвилині замість травмованого Павла Філонюка. А пас йому віддав Андрій Федецький, який прямим ударом зі штрафного відкрив рахунок на 7 хвилині.

Фанати і їхня «хабіда»

«Хвиля», яку вряди-годи пускали вболівальники, стала модною після чемпіонату світу-1986 та чемпіонату Європи-1988. Але не нею єдиною жив переповнений «Аванград».

Раритетне відео з матчу перемоги-1989 засвідчує: вже тоді «Волинь» мала своїх ультрас — саме вони кидали перші фаєри на ще прорезинені доріжки «Авангарду» і стрічки із бабінових магнітофонів. Піро міняли на дефіцитну горілку на вишківському аеродромі. Ці вогні військові застосовували для підсвічування посадки літаків. Там-таки діставали димові шашки, які несамовито смерділи.

Фанатський сектор розташовувався напроти центральної трибуни. Але не тільки там співали найпопулярнішу фанатську пісню тих часів про таємничу «хабіду».

— На заводі є пружинка. Хабіда, хабіда. Хай живе радянська жінка. Хабіда, хабіда...

Одна з версій про «пружинку і завод» – це, мовляв, натяк на те, що клуб колись був автозаводською командою.

Кольорами «Волині» в ті часи були чорно-білі (відлуння «Торпедо») та зелено-білі. На атрибутиці фанати переважно малювали геральдику Луцька й Волині, а ще наприкінці 1980-х на стадіоні часто можна було побачити українські національні прапори.

Прикметно, що осиковий кіл у звитягу над «Суднобудівником» (непростою командою, яка, як і «Буковина», завжди була зверху в турнірній таблиці української зон другої ліги) вбив Володимир Дикий — один з улюбленців луцької торсиди і рекордсмен за кількістю забитих м’ячів у сезоні — 22.

Наприкінці матчу лівий хавбек Геннадій Шухман вирізав подачу і Петрович в падінні головою з 15 метрів влучив у верхній кут воріт.

Дикий (згодом також і старший і в.о. головного тренера «Волині») називає це взяття воріт найкращим у його кар’єрі, яка завершилася аж в середині 1990-х.

— Після матчу я мусив іти до воріт, через які на матчі пожежні приїжджають. Біля головного входу нас чекали декілька тисяч людей, — пригадує Дикий, — Усіх піднімали на руки і несли. А ми домовилися з хлопцями після гри піти до ресторану випити шампанського  за успіх. Потім фанати вибудувалися в колону і з запаленими газетами пішли маршем по місту. Наскільки пригадую, то в районі Паркової міліція трохи розігнала людей, але частина таки продовжила рух по Леніна і по Радянській (проспекти Волі та вулиця Лесі Українки відповідно — «Конкурент»).

Футболісти «Волині» таки відсвяткували перемогу у ресторані. Але «козу» водили до ранку — чому б ні?!  Уночі команда приїхала ще раз на …«Авангард». У центрі поля, на якому кілька годин тому вони офіційно отримали статус футбольних «божил» області, чемпіони СРСР досвяткували з «шампанським».

***

У жовтні «Волинь» виграла чемпіонат, а в грудні у кінотеатрі «Промінь» (тоді  – «Москва») відбулося віншування переможців. Золоті медалі отримали капітан «Волині» Володимир Антонюк, футболісти Раймонд Лайзан, Михайло Бурч, Олег Федюков, Іван Польний, Геннадій Шухман, Арманд Зейберліньш, Анатолій Раденко, Микола Слука, Володимир Дикий, Павло Філонюк, Андрій Федецький, Володимир Мозолюк, Сергій Ковальов, Володимир Гащин, Володимир Мартинюк, Роман Крищишин, а також наставники Віталій Кварцяний, Анатолій Барабасевич та Олексій Єщенко.

Нині «Волинь» знову намагається поборотися за підвищення класі. І хоча ветерани часто кажуть, що перша ліга українського футболу — не зрівняється з другою лігою СРСР 30-літньої давнини, але нагадувати нинішнім «зіркам» про легендарний 1989 рік варто чи не щоматчу.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

 

 

 

Надрукувати
мітки:
коментарів
03 червня 2020
02 червня 2020
17:09
01 червня 2020
31 травня 2020