Іздрик розповів, як став поетом і чому не хотів їхати до Луцька

фото із фейсбук-сторінки "Фронтери" 

У Луцьку відбулися меланхолійні читання з Юрієм Іздриком. 

Зустріч організували у межах ІІ Міжнародного літературного фестивалю "Фронтера" у неділю, 6 жовтня. 

Послухати Іздрика зібралася повна зала Луцької музичної школи №1 імені Фридерика Шопена. Перед тим, як зачитувати вірші, Юрій Іздрик вибачився перед вчителями української мови за матюки, які будуть присутніми у його поезії. Між віршами він розповідав про те, чому не любив Луцьк, як почав писати і як з прозаїка став поетом. 

Про стосунки з Луцьком 

"Справа в тім, що Луцьк був у переліку тих міст, куди я не їздив, не приймав запрошення. І причин тому було кілька. Доїхати до Луцька з мого рідного Калуша можна було тільки автобусами, і то була дуже втомлива процедура: добиратися 5-6 годин із пересадками. Мені вже 57 років, і оце їхати 6 годин на ту Волинь, аби виступити 45 хвилин і потім знову 6 годин їхати назад? Тепер з'явився нічний поїзд, правда, він їде до Луцька так само, як до Києва. Але тут хоч ввечері сів і зранку приїхав. Друга причина, чому я не хотів їхати до Луцька, – це мої дитячі травми. Справа в тім, що моя мама з Луцька. І коли мене малого вивозили сюди до родини, то я запам'ятав звідти дві речі: що тут була дуже класна троюрідна сестричка і що після трьох годин перебування в Луцьку мені регулярно ставало зле, я починав блювати і батьки мене забирали додому. Отож, транспортний зв'язок і ці травми з дитинства мене до Луцька знеохочували. Але ніколи не знаєш, як повернеться доля. І сталося так, що цього року я вже втретє в Луцьку. Перший візит був до Музею сучасного мистецтва, другий – на Бандерштат. І оце – третій. Але сьогодні я вперше для себе Луцьк відкриваю. І скажу, що він не найгірший". 

Автор фото:фото із фейсбук-сторінки "Фронтери"

Про початок 

"Зазвичай починають писати в юності. І якщо ці вірші, умовно кажучи, добрі, а автор потенційно талановитий, то він продовжує це робити й надалі. Він входить у літературу і відбувається у ній першим ділом як поет. Зазвичай у віці 27 років люди переходять у прозу, ну і хто як: до 45 ще пишуть художню прозу, потім переходять на есеїстику, колоністику, публіцистку, а потім живуть на лаврах слави. А в мене було так, що я дебютував прозою і в літературу увійшов як прозаїк. Мій хресний батько в літературі – це Дмитро Павличко. У 1991 році він балотувався у народні депутати і я показав йому свої вірші. Він взяв, почитав, він зранку віддав мені папку і сказав: "Вам треба кидати інженерну діяльність і займатися літературою". І я це зробив".

Про поезію 

"Я ніколи особливо не любив поезію. Вважав, що поезія – це не література, це сувенірна продукція. От проза – це серйозно. Але за ті роки, коли я займався журналом, писав прозу, еволюціонував, я ще й бухав. Десь на 13 чи 15 році постійного споживання алкоголю я вже був на стадії, коли постійно перебував в дурці: епілепсія, біла гарячка. Тобто треба було вирішувати: жити або вмирати. І я вибрав вмирати, але Бог не дав. І якось так вийшло, що мені з тим всім вдалося зав'язати, бо з 15 людей, з якими я був на терапії, живими залишилося троє. І це було трудно. Почати нове життя – ще трудніше. До того ж я нове життя починав із невдалої поїздки до Польщі, повернувся із закордонним паспортом, 10 євро в кишені – і все. Я пів року жив десь у Львові на книжкових складах. І мені довелося починати нове життя з нуля – зі свідоцтва про народження. От і почав я нове життя у 48. У 50 я вже оклигав. Десь за три роки я досяг своєї другої юності і закохався. Закохався по-дитячому, в капєц. І абсолютно безнадійно, адже то була успішна і заміжня жінка. Єдине, чим я міг цю любов зреалізувати, – це писати вірші. І я щодня писав по віршу, щоб знала, що я отак тебе любив. Ну, звісно, я ту жінку не добив, але на мене тоді звернули увагу спершу психіатри, а потім видавці. І першим був Микола Шейко. Так і вийшла друком перша моя збірка". 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

• Фронтерівці обрали назву другої частини "Айхо" Орести Осійчук
• "Поезія різна, як і люди", – Іван Малкович дарував фронтерівцям вірші
• Кідрук писатиме історичний роман про майбутнє
• Реальність – це не те, чим здається: Кідрук презентував у Луцьку роман
• "Хочемо підкласти книгу під смартфон", – Кідрук про додаток до роману
• Люто вірю в літературу: у луцькому "Промені" Жадан читав вірші