Папороть шукали та боялися відьом: як колись зустрічали Івана Купала на Волині

Знайти папороть на Івана Купала вважалося великою удачею. Мало хто зізнається, що таки бачив заповітний цвіт. А ось у те, що відьми існують і перетворюються на тварин – майже ніхто не сумнівається.

Такі спогади записані у шостому томі «Етнографічний образ сучасної України», що підготовлений Національною академією наук України, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. Їх робили у селах в тому числі Волинської області зі слів старших людей.

Старші кажуть, що нині у селах Івана Купала так не святкують як колись. Та і більшість традицій все ж були пов’язані із древніми віруваннями та забобонами.

Наприклад, родини у цей день збиралися дивитися на сонце. Особливо на схід та захід, адже тоді воно мерехлитіло незвичними фарбами та було по-особливому красиве. Збирали у цей день зілля. Вважалося, що це найкращий час для лікарських трав. Іванові ягідки мали лікувати шлунок.

Зілля напередодні Івана Купала вішали на хліб, аби відьма не забрала у молоко корови, чи не попсувала його. Окрім цього деякі перепускали молокого через ніж перед Купалом.  У те, що відьми є і вони капризують саме на Івана Купала, схоже, волиняни вірили більше, аніж в те, що цвіт папороті таки можна відшукати. До слова, шукали його після заходу сонця. Вважалося, що його видно після опівночі. Лякали, ніби на того, хто піде шукати, буде нападати нечисть. Тому треба було бути безстрашним і тоді папороть зацвіте. А якщо натрапиш на бажану знахідку – це буде справжнім щастям.

А ще вважалося, що зібрана у той день роса, здатна лікувати очі. Або ж росою вмивали обличчя, щоб лікувати різний висип.

Традиційно це був час для молоді, щоб розважитися та завести знайомства. Вони співали пісні, дівчата водили хороводи. Часто збиралися увечері поруч із водоймою, розпалювали багаття та стрибали через вогонь.

А ще – плели вінки та пускали їх на воду. Вважалося, якщо вінок дівчини довго буде плисти – то і довго вона буде у дівках ходити. А якщо швидко потоне – то незабаром вийде заміж.

«Козаче, хороший, на вроду.

Ой візьму мене на човен, на воду.

Ой ти, дівчино, ти, моя голубко,

Сядай на човен і злегенька хутко.

Ой ще дівчина в човен не вступила,

Як уже вода човна затопила.

Ой дайте, дайте довгую тичину

Виратувати молоду дівчину.

Ой ратуй, ратуй, козаченьку, ратуй,

ТО будеш мати от батька заплату.

От батька одную, од матира другую,

Ой ратуй, ратуй мене молодую.

Ой я не хочу заплати брати,

Одного я хочу – на рушничок стати»

Записала у селі Стобихва Камінь-Каширського району пісня, яку виконували на Івана Купала.

ЧИТАТИ ТАКОЖ:

• Русалки в житі та вінки для корівок: як Зелені свята на Волині святкували
• Вербову гілку на рушник та волочене похресникам: Великдень на Волині
• Свято Водохреща: кого вода лікує, а кого калічить