#Сім_сорок. Батьківські вайбер-групи: поміч чи привід для скандалу

Не так давно дізналася, що мої друзі-батьки усі мають на телефонах вайбер-групи, де переписуються з батьками однокласників чи одногрупників своїх дітей. А деякі мають декілька таких груп: до одної включений викладач, а до іншої – ні.

За день у таких групах може бути до сотні повідомлень, коли мова стосується якихось свят, закупівель чи інших рішень батьківських комітетів.

З однієї сторони – це неймовірний засіб комунікації. У часи моїх шкільних років ці питання вирішувалися раз у квартал при особистих зустрічах на батьківських зборах, або ж через записи в щоденник.

Та попри таку, на перший погляд, корисну та сучасну річ – друзі-батьки щиро ненавидять ці переписки.

«Я намагаюся навіть не лізти в ці перепалки!»

«Я їх знаю лише заочно, але вони мене вибісили!»

«Ну якщо комусь не проблема скидатися щомісяця на тюль, диван, подарунок вчителю, то мені – ні! За що ці люди стояли на Майдані?»

«Оце була Покрова, то кожна свою листівку скидала в групу. Скажи, людям зайнятися немає чим?»

І я задумуюся: чи не кращим таки засобом комунікації були батьківські збори, де кожен один одному міг усе сказати в лице, а не за допомогою смайлика? Та й навіщо провокувати конфлікти?

Мої сторонні лайфхаки, які зарити меч війни:

1. Користуйтеся месенджерами, де є можливість зробити канал, а не чат. І нехай адміністратором в цьому месенджері була класний керівник. Він публікуватиме справді важливі повідомлення, а коментувати їх не буде можливості.
2. Зустрічайтеся, а не переписуйтеся.
3. Якщо вже хочете чату, то нехай він буде під’єднаний до смартфону батька, а не мами. Як-не-як, а чоловіки менш емоційні та зазвичай лаконічніші у висловлюваннях.
4. Поважайте одне одного і справді думайте про дітей)