Про незмінних

Нарешті землю притрусило снігом, наче й морозець взявся – Новий рік на носі. Луцьк обговорює свої ялинки, пенсіонера-сніговика та ілюмінації на центральних вулицях. У соцмережах вискакують реклами з пропозиціями подарунків на свята, де-де-де українці вже діляться своїми домашніми ялинками або ж світлинами зі шкіл-дитсадків – настрій як треба.

Якраз саме у цей період передноворічної метушні, перед першим числом першого місяця нового року, найчастіше закінчуються робочі контракти із директорами бібліотек, головними лікарями медзакладів, керівниками музеїв тощо і оголошуються конкурси на вакантні місця. Щоби в новий рік – нова людина. І от про конкурси.

Про пошук нового керівника повідомляють активно і вчасно. Роз'яснюють усі умови, дають перелік усіх необхідних документів, створюють відповідні комісії, згодом – звітують про їхню роботу. А чи є результат?

Із того, що згадалося: влітку на Волині шукали директора для Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки. Відповідно до конкурсу, керувати бібліотекою доручили Людмилі Стасюк. Вона ж і очолювала заклад до того ж. Те ж саме і з дитячою бібліотекою – після конкурсу директором стала Наталія Граніч, яка вже керувала закладом. Екс-директор краєзнавчого музею Анатолій Силюк теж після конкурсу став не "екс". Із нещодавнього – в.о. головного лікаря волинської "інфекційки" Руслан Морочковський після конкурсу позбувся приставки "в.о". І таких прикладів немало.

Люди, які вже довгі роки – незмінні керівники, звісно, мають величезний досвід, знають усілякі тонкощі і "гріхи" своїх закладів, у них налагоджена робота з усіма потрібними структурами і є чіткий план діяльності на усі наступні роки. Але, може, якраз у тім і справа?

Є ще одна причина, чому заклади роками очолюють одні і ті ж люди, – ніхто не подається на конкурси, окрім них самих. Усе це деколи нагадує президентські вибори в Росії. Ніби й можна балотуватися, але нащо ті проблеми.

Чому нові люди не беруть участь у конкурсах? Бо знають, що програють, а якщо й виграють, то бояться, що "не зживуться" з новою роллю. Бо не хочуть мати справу із писаниною і збиранням тонни документів. Бо просто ніхто нічого не хоче змінювати.

Рубрика СІМ_СОРОК є формою блогу, в якій журналісти виступають як вільні дописувачі та висловлюють своє бачення тих чи інших ситуацій. Редакція може не поділяти думку автора. Якщо в публікації вказана інформація, з якою Ви не погоджуєтесь, зв'яжіться з редакцією.