Після загибелі чоловіка під Бахмутом сплела крила: історія волинянки, яка вчиться жити з болем (відео)
Вона втратила чоловіка на війні, пережила біль, який важко описати словами, але знайшла в собі сили не зупинятися. Сьогодні волинянка Анна Циплюк із села Городище створює унікальні прикраси з бісеру, навчає творчості інших, волонтерить і розвиває власний ветеранський бізнес. А ще зберігає пам'ять про свого чоловіка Олександра Вдовича – військового, який загинув під Бахмутом.
Історію жінки розповіли у програмі «Обличчя війни. Герої серед нас» на телеканалі «Конкурент Волинь».
Від перших хрестиків до унікальних прикрас
Анна називає себе дружиною загиблого військовослужбовця, мамою, майстринею бісероплетіння та макраме. Творчість супроводжує її ще з дитинства. Перші уроки рукоділля жінка отримала від бабусі.
Одного разу бабуся залишила маленьку Анну в сусідів, які саме готувалися до весілля. Подружжя вручну вишивало весільний рушник: чоловік – одну половину, дружина – іншу. Дівчинку настільки вразило, що чоловік теж уміє вишивати, що вдома вона попросила бабусю навчити її цього мистецтва.
Так, хрестик за хрестиком, починалося її захоплення.
Згодом Анна відклала рукоділля, але повернулася до нього під час декретної відпустки. Спочатку знову вишивала нитками, потім додала бісер, а згодом почала використовувати його залишки для створення прикрас.
Так у її житті з'явилося бісероплетіння.
До творчості жінка поверталася і в найскладніші періоди життя. Вона пережила втрату мами, тата, а згодом – і коханого чоловіка. Каже, що робота руками допомагала переживати горе, не залишатися наодинці з важкими думками та поступово повертатися до життя.
З часом Анна почала проводити творчі заняття для інших. Навчала жінок працювати з бісером і нитками, використовуючи рукоділля як своєрідну арттерапію.
Чоловік пішов захищати Україну, а вона – волонтерити
Волонтерство прийшло в життя Анни через особисту втрату. Її перший чоловік, батько дітей, загинув в автокатастрофі після участі в АТО. Тоді її діти потрапили під опіку благодійного фонду «Меценати для солдата» та проєкту «Діти Небесного Легіону».
Жінка була настільки вдячна людям, які підтримали її родину, що вирішила також долучитися до доброї справи. Розуміла: не завжди може допомогти фінансово, зате вміє організовувати людей і гуртувати навколо себе однодумців. Так почала допомагати в організації заходів, зустрічей, фотосесій та інших ініціатив.
Згодом у її житті з'явився Олександр Вдович. Для обох це був другий шлюб. Чоловік служив у 110-й бригаді територіальної оборони, яка після його загибелі стала механізованою.
У перший день повномасштабного вторгнення подружжя фактично розійшлося в різні боки: Анна пішла волонтерити, а Олександр – до військкомату. Він мав контракт із територіальною обороною, проходив навчання та стрільби, тож одразу долучився до захисту країни.
Понад рік військові перебували на північному кордоні України, а потім їх передислокували на схід. Олександр загинув під Бахмутом після артилерійського обстрілу.
«Він залишився моїм Сашком»: яким Анна пам'ятає чоловіка
У цивільному житті Олександр був людиною, яка любила природу, ліс і готувати їжу на багатті. За освітою він був кухарем широкого профілю, хоча певний час працював на пилорамі, а потім на складі автозапчастин.
Особливе місце в його житті посідав казанок, у якому він любив готувати. Після загибелі чоловіка Анна разом із його братом зробили пам'ятні татуювання. І одним із символів, який з'явився в обох незалежно одне від одного, став саме казанок.
Для Анни Олександр і досі залишається не лише Героєм, а й людиною, з якою вона подумки продовжує розмовляти.
«Якщо зі мною трапляються якісь непередбачувані ситуації і я з них так акуратно вирулюю, я завжди йому дякую, бо знаю, що це він десь там допомагає», – розповідає жінка.
Вона зізнається, що подумки часто запитує себе, що сказав би Саша в тій чи іншій ситуації, і ніби чує його голос, підказки та підтримку.
Чоловік дуже пишався її творчістю. Навіть перебуваючи на фронті, показував побратимам роботи дружини та розповідав про її талант. Мріяв, щоб Анна організувала власну виставку прикрас.
Жінка сподівається, що зможе втілити це бажання.
Після загибелі чоловіка хотіла назавжди залишити бісероплетіння
Повернутися до творчості після загибелі Олександра було непросто. Особливо болісним для Анни став один спогад: лише за тиждень до трагедії подруга написала вірш про жінок, які чекають своїх чоловіків із війни. Там були й слова про Анну, яка плете долю, щастя та вкладає у свої вироби сенси.
Після втрати вона не могла уявити, як знову займатиметься цим ремеслом.
«А як я можу після втрати, після такого горя, будучи в такому тяжкому стані, почати знову плести долю, вкладати якийсь позитив? Яке я маю моральне право цим займатися?» – згадує майстриня.
Однак люди почали звертатися до неї, просити прикраси, нагадувати про її талант. І Анна поступово повернулася до роботи.
Перші вироби навіть розпускала, бо відчувала, що вони ще не наповнені тією енергетикою, яку хотіла передати. Згодом створила прикрасу, після якої нарешті дозволила собі називатися майстринею.
Це був гердан із 32 кольорів бісеру, завширшки 72 бісерини, доповнений великими елементами у формі крил.
Саме тоді Анна усвідомила, що її роботи – це вже не просто захоплення, а справжнє мистецтво.
Від особистої справи до спільного бренду Darva
Анна працює з бісером, нитками, гачком та використовує техніку макраме. Останню, до речі, опанувала ще у школі, хоча тоді зовсім не думала, що колись ці навички допоможуть їй заробляти.
Розвивати творчість як бізнес жінку підтримував Олександр. Він захоплювався її виробами та навіть подарував одну з прикрас своєму важкопораненому побратиму.
Ця історія стала для Анни особливо пам'ятною. Майже через рік після загибелі чоловіка з нею зв'язався той військовий. Розповів, що під час лікування, операцій та реабілітації браслет, подарований Олександром, завжди був поруч.
«Він каже: я після всіх виходів з операції, після всіх наркозів перше, до чого торкався, коли міг, – це цей браслет», – пригадує Анна.
Згодом майстриня познайомилася з подругою Олесею, яка також створювала прикраси. Жінки зрозуміли, що мають спільне бачення краси, якості та сенсів, які повинні нести їхні вироби. Так народився спільний бренд Darva – від слів «дар вам».
Кожна майстриня зберегла власну сторінку та індивідуальний стиль. Анна переважно працює з бісером і макраме, а Олеся – з натуральним камінням та намистинами. Водночас вони доповнюють одна одну, разом беруть участь у ярмарках і виконують замовлення.
Серед місць, де можна побачити та придбати їхні роботи, – ветеранські ярмарки, соціальні мережі та крамниці, які підтримують українських майстрів.
Анна переконана: унікальні прикраси не можуть коштувати дешево, адже за кожною стоять якісні матеріали, години ручної роботи та авторська ідея. Деякі клієнти навіть говорять, що хочуть передавати її вироби у спадок.
Українські прикраси з історією та символами
У роботах Анни – не лише краса, а й відтворення українських традицій. Майстриня розповідає про силянки, кризи, гердани та котильйони, пояснюючи їхнє походження і значення.
Наприклад, гердан, який сьогодні переважно сприймають як жіночу прикрасу, історично був чоловічим. А на його звороті, з боку, що прилягав до сонячного сплетіння, іноді кріпили маленьке дзеркальце. За давніми віруваннями, воно мало відбивати недобрий погляд.
Ще один цікавий виріб – котильйон. Такі прикраси дівчата дарували воїнам УПА, коли ті вирушали з дому. Це був своєрідний знак прихильності та оберіг у дорогу. Сьогодні котильйони отримали нове життя: їх носять на одязі, ланцюжках, використовують як підвіски для сумок.
Анна переконана, що українські прикраси не повинні чекати особливого свята, аби їх одягнули. Навіть невелика силянка може стати акцентом повсякденного образу.
Її роботи замовляють не лише в Україні, а й за кордоном. Разом із подругою та в межах проєкту «Нить продовження життя» майстрині представляли вироби на ярмарках в Ізраїлі. Цей проєкт об'єднує дружин і матерів загиблих захисників, допомагаючи їм через творчість знаходити сили жити далі та створювати щось нове.
«Мене надихають люди»
Сьогодні Анна не приховує, що її шлях був непростим. Але саме люди, їхня підтримка, вдячність і бажання бачити її роботи допомогли повернутися до творчості.
Вона продовжує волонтерити, навчає інших, створює прикраси та розвиває власну справу. Серед її мрій – персональна виставка, про яку колись так хотів Олександр.
«Мене надихають люди», – коротко відповідає Анна на запитання, звідки бере сили рухатися далі.
Її історія – про жінку, яка пережила втрати, але не дозволила болю забрати в неї здатність творити. Про любов, яка не зникає після смерті, а продовжує жити у спогадах, символах і маленьких деталях. І про прикраси, у кожну з яких Анна вкладає частинку себе.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.