«Головна мрія – перемога»: історія родини Кляченків з Луганщини, що облаштувалася на Волині (відео)
Родина переселенців Кляченків із села Привілля, що на Луганщині, після початку повномасштабного вторгнення знайшла новий дім на Волині – у селі Хмелів Володимирського району.
Про історію родини розповіло «Суспільне».
В окупації людям довелося залишити три будинки та дві квартири, і зараз під одним дахом у новій оселі мешкають 9 осіб. До Волині родина виїжджала у різний час та за складних обставин: батька Катерини Кляченко довелося евакуйовувати практично примусово після перенесеного інсульту, а разом із Катериною зараз живуть її мати, тітка, двоє синів – старший Кирило та менший Микита, племінник Артем і чоловік, який дістав контузію на фронті.
Чоловік Катерини – співробітник ДСНС, який майже рік провів на передовій у Вовчанську на Харківщині, згодом ніс службу на Волині, у Дніпропетровській області та знову повернувся на Харківщину, а нині їздить на чергування до селища Локачі.
«Вони дуже довго там були, поки не влучило в будівлю ДСНС і в сусідню кімнату. І в них там всіх, можна так сказати, була контузія. Як тільки він приїхав, ми придбали житло. І першою справою – поміняли вікна. Хата була не в дуже файному стані, скрізь тріщини. Ось вона тримається за рахунок цих стяжок. Ми в майбутньому плануємо її утеплити», – розповідає Катерина Кляченко.
Бабуся Світлана Кляченко згадує, що вони з чоловіком дісталися Волині у травні, а до їхнього приїзду син упродовж всієї зими робив у будинку ремонт, аби адаптувати житло під потреби паралізованого батька.
Наразі в хаті облаштовано санвузол та кухню, оселя утеплена, для обігріву дровами й вугіллям використовують грубу, а ремонт все ще триває. Попри це родина вже активно налагоджує побут, про що говорила господиня:
«В нас є сушарка. Мені в цьому році подарував чоловік, діти у нас дуже люблять сушки. Я ось на цьому тижні тільки закінчила сушити. У мене діти за три дні з’їли сушені яблука. Я сушила і черешню, і полуницю. До зими, думала, полежить, але все з’їли...».
Аби забезпечити себе всім необхідним, Кляченки обробляють город, вирощуючи картоплю, моркву, цибулю, огірки, помідори, капусту, кабачки, кукурудзу, кріп та петрушку, а також тримають курей, качок, кроликів, собаку та двох котів.
«В цьому році не урожай був по цибулі і моркві, але намагалися зробити все, що від нас залежить і робимо потихеньку. Маємо свої яйця, маємо овочі», – говорить господиня.
Племінник Артем Остренок згадує життя у Привіллі з теплом, адже мав там багато друзів, проте перед евакуацією йому з рідними довелося 15 днів безвилазно провести у підвалі через постійні обстріли та авіанальоти. Усе майно родини на Луганщині наразі зруйноване або пограбоване, а їхній дім залишився без даху зі стінами, посіченими осколками.
«У тому році дзвонили сусіди нам, казали, що мало того, що заходять в хату, то забирають меблі, то унітази позабирали. І навіть плитку з двору позабирали і повивозили. Просто під’їжджають машинами, заїжджають у любий двір, беруть що їм хочеться, розвертаються і виїжджають», – розповідає Катерина.
Повертатися на рідну Луганщину родина не планує, адже там немає ані ліків, ані медичних закладів, ані води чи безпеки.
Пережите сильно вплинуло на психологічний стан дітей:
«Там невідомо, ти сьогодні живеш, а завтра серед ночі, що з тобою може трапитись. Бачу по собі і по дітям, що це на їхню психіку це дуже сильно вплинуло. В мене менший син боїться спати з відкритими вікнами. Хоча він був маленький, всього було йому один рік, як ми виїжджали», – каже жінка.
Головна мрія родини Кляченків – це перемога України, припинення смертей та можливість знову всім разом зібратися за одним щасливим столом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.