«Для мене це вже моя реальність»: у Луцьку зустріли Павла Літвіна після 50 місяців російського полону (фото)
У Луцьку 25 вересня на Театральному майдані зустріли захисника з Боратинської громади Павла Літвіна, який після оборони Маріуполя провів 50 місяців у російському полоні. Військовослужбовець повернувся в Україну 26 червня, а сьогодні вперше після звільнення приїхав на рідну Волинь. Під час зустрічі Павло розповів, як у полоні подумки прогулювався вулицями Луцька, а також прочитав вірш, який написав у неволі.
Про це пише ВСН.
Попри похмуру погоду на Театральному майдані зібралося чимало людей – небайдужі лучани, рідні військових, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти, військовослужбовці та представники влади.
Павла чекали на площі. Коли захисник приїхав у супроводі колони автомобілів, присутні зустріли його оплесками. Пролунав Державний Гімн України. Після цього Павло підійшов до стенду зниклих безвісти, де тривалий час була розміщена його фотографія як військовослужбовця, який перебував у полоні.
Під час зустрічі Павло розповів, що востаннє був у Луцьку ще у травні 2021 року:
«Перебуваючи в полоні, я подумки часто прогулювався вулицями нашого міста, відвідував свої улюблені місця і вірив у те, що колись настане час, коли зможу здійснити це в реальному житті. Я зараз тут, і для мене це вже моя реальність.
Є багато змін, позитивних змін. Але залишилося для мене тут одне – це відчуття тиші та спокою. Для мене тут усе рідне, завжди приємно повертатися в ці місця».
Повернення на Волинь, до Луцька та рідного села Павло пов'язує зі своїм дитинством і найтеплішими спогадами.
Під час зустрічі Павло також прочитав вірш, який написав у 2023 році, перебуваючи в полоні. Каже, тоді йому було складно, а вірш допоміг підняти собі настрій і знайти сили рухатися далі, вірити у повернення додому.
«Вечір надворі, сонце зайшло. Скільки за день було всього. Важко фізично, морально – мовчу. Важливо – я цей день проживу.
Сплю – мені знову сниться війна. Не може забути пам'ять моя. Зруйнований міст, розбите життя. Жахливою завжди була вона.
Прокидаюсь – і знову в полоні. Сил потрібно доволі. Хочу кричати, а потрібно мовчати. Прийдеться ще довго стояти.
Падаю і знову встаю. Надія допомагає в бою. Мене завжди чекає сім'я. Не буду підводити їх я.
Йшов другий рік моєї неволі. Думками завжди на свободі. Події говорять – це буде не скоро, та все ж повернуся додому».
Після прочитання вірша Павло розповів, що саме стенд із фотографіями військових став для нього одним із найемоційніших моментів після повернення. Він побажав, щоб фотографій військових на стенді ставало якомога менше, а якомога більше родин могли, як і він сьогодні, забрати звідти фотографії своїх близьких.
Павло Літвін народився 13 липня 1999 року в Гіркій Полонці. Після дев'ятого класу вступив до Військово-морського ліцею імені віце-адмірала Володимира Безкоровайного в Одесі. Згодом продовжив навчання в Одеській військовій академії, де здобув освіту за напрямом, пов'язаним із морською піхотою, та отримав офіцерське звання лейтенанта.
Ще під час навчання Павло брав участь у міжнародних військових навчаннях «Сі Бриз-2019» та британській навчальній місії Operation Orbital. Після завершення академії у 2020 році його призначили командиром у військовій частині А1965. З початком повномасштабного вторгнення Павло перебував на передовій, а згодом вирушив на допомогу обороні Маріуполя.
У квітні 2022 року під час боїв за місто військовослужбовець потрапив у російський полон. Наступні 50 місяців він провів у неволі – зокрема, утримувався в Таганрозі, Оленівці та колоніях Мордовії. 26 червня 2026 року Павло повернувся в Україну.
Хресна мама Павла Вікторія пригадує його ще дитиною. Каже, він був хорошим та чемним хлопчиком.
Про те, що Павло живий і перебуває в російській колонії, родина дізналася приблизно через рік після його зникнення. До цього близькі писали, шукали інформацію та намагалися з'ясувати, де він перебуває. Спілкуватися з Павлом під час полону рідним не вдавалося. Про його повернення Вікторія дізналася в день обміну.
«Радість і щастя безмежне», – пригадує вона.
До сьогоднішньої зустрічі хресна мама не бачила Павла після його повернення в Україну. За її словами, військовослужбовець проходив реабілітацію, тому сам вирішував, коли буде готовий приїхати до рідних.
Сестра Павла Олена раніше розповідала, що родина чекала на його повернення понад чотири роки. Увесь цей час вони вірили, молилися, шукали будь-яку інформацію про нього та підтримували одне одного. За її словами, попри всі зміни, які відбувалися за ці роки, незмінним залишалося очікування повернення Павла. Для рідних найважливішим є те, що Павло живий і вже вдома.
На зустрічі Павла сьогодні були й люди, які прийшли не як його родичі, а тому, що самі чекають на своїх близьких. Серед них – Світлана, мама зниклого безвісти військовослужбовця Миколи Ковальчука. Її син також служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти та зник безвісти у 2024 році.
«Я кожного хлопця зустрічаю. Кожного», – розповіла Світлана.
Раніше такі зустрічі відбувалися на Замковій площі. Тепер родини військових збираються біля стенду зниклих безвісти, де розміщені фотографії захисників, доля яких досі невідома.
Сьогодні фотографії Павла на цьому стенді більше немає. Він повернувся додому.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.