30 років у медицині: як подружжя з Волині виростило нове покоління лікарів (фото)

Понеділок, 27 липня 2026, 11:41

У цій родині робочий день не закінчується, коли зачиняються двері лікарні чи амбулаторії. За вечерею тут можуть обговорювати складний клінічний випадок, нові методи лікування або навчання студентів. Алла та Андрій Гуки жартують, що давно намагалися не приносити роботу додому, та зрозуміли: не виходить. Медицина для них – не просто професія, а спосіб життя. І, схоже, саме таке ставлення до справи вони передали дітям, які також пов’язали життя з професією лікаря.

Про це пише «Нове життя».

Любешівці добре знають Аллу Гук як сімейну лікарку Центру первинної медико-санітарної допомоги, а її чоловіка Андрія – як медичного директора Любешівської багатопрофільної лікарні. Та історія цієї родини почалася задовго до того, як вони разом переступили поріг медичного закладу.

Дорога до білого халата

Алла Володимирівна народилася й виросла на Любешівщині. Її мама працювала медсестрою, тож маленька донька нерідко бувала в старій поліклініці. Мама й досі пригадує, як одного разу дівчинка взяла фонендоскоп і заходилася «слухати» пацієнтів. Сама Алла цього не пам’ятає, зате добре знає інше – завжди мріяла стати лікаркою.

Втім, до омріяної професії вона прийшла не відразу. Вступити до Тернопільського медичного інституту вдалося лише з третьої спроби. Перш ніж сісти за студентську парту, дівчина встигла попрацювати санітаркою в лабораторії та пройти підготовче відділення. Згодом ті роки навчать її не опускати рук і вперто йти до мети.

Дорога Андрія Зіновійовича складалася інакше. Він родом із Тернопільщини. Через проблеми зі здоров’ям у дитинстві часто бував у лікарнях і санаторіях, тому професія лікаря поступово ставала близькою. Спочатку закінчив ветеринарний технікум, працював санітаром в обласній дитячій лікарні, а вже потім таки вступив до медичного інституту.

Саме на підготовчому відділенні майбутнє подружжя й познайомилося. Після другого курсу одружилися, разом навчалися, разом складали іспити, а після закінчення інституту доля привела їх на Волинь. Алла Володимирівна повернулася працювати у рідний Любешів, Андрій Зіновійович переїхав сюди з Тернопільщини. Молодим лікарям запропонували вакансії терапевта та педіатра.

centerДіти теж обрали медицину
 

Тридцять років без сумнівів

Подружжя медиків почало працювати в Любешівській центральній районній лікарні. За роки їхньої служби система не раз мінялася: лікарню реорганізували, з’явився Центр первинної медико-санітарної допомоги, пройшла медична реформа. Незмінним за всі ці роки залишилося головне – щоденне спілкування з людьми. Андрій Зіновійович каже, що ніколи не шкодував про обрану педіатрію. А Алла Володимирівна з усмішкою згадує, як колись мріяла стати ендокринологинею. Однак життя розпорядилося інакше, тож вона стала терапевткою, а згодом опанувала сімейну медицину.

Відтоді минуло майже три десятиліття, але свій професійний вибір подружжя жодного разу не поставило під сумнів.

За ці роки змінилися не лише лікарні, а й самі пацієнти. Алла Гук не приховує, що сучасна медицина дедалі більше часу забирає не на спілкування з людиною, а на роботу за комп’ютером. Електронні направлення, декларації, медичні записи стали невід’ємною частиною прийому. Найбільше, каже лікарка, їй бракує можливості просто вислухати пацієнта, не відволікаючись на монітор.

Про медицину в родині Гуків говорять завжди. Навіть коли намагаються не говорити.

– Та ми, напевно, нею живемо! Стараємося не говорити про роботу, але не виходить, – усміхається Андрій Зіновійович.

centerСин Роман поєднує медицину та наукову діяльність
 

Син і донька пішли таким же шляхом

Напевно, саме ці щоденні розмови про роботу, нічні чергування, переживання за пацієнтів і стали для дітей найкращим прикладом. Батьки ніколи не наполягали, щоб син чи донька обирали медицину. Навпаки, кажуть, кожен мав знайти власний шлях. Та атмосфера, у якій вони росли, зробила свій вибір сама.

Старший син Роман до дев'ятого класу мріяв стати пожежником, і про медицину навіть не думав. Усе змінив випадок: після перелому ноги він несподівано запитав у батьків, що потрібно, аби стати травматологом чи нейрохірургом. Згодом обрав анестезіологію. Нині Роман працює анестезіологом-перфузіологом у відділенні кардіохірургії Тернопільської обласної лікарні, бере участь у трансплантаціях органів, викладає студентам медичного університету та займається науковою роботою. Його дружина також лікарка – дерматологиня.

centerСофія обрала лікувальний факультет
 

Софія з дитинства бачила, що професія лікаря не завершується після робочого дня. Саме тому, коли настав час визначатися з майбутнім, дівчина сказала батькам фразу, яку вони пам’ятають досі: живучи в такій сім’ї і щодня слухаючи розмови про лікарню, вона шкодуватиме, якщо не спробує себе в медицині. Школу Софія закінчила із золотою медаллю, національний мультипредметний тест склала на максимальні 200 балів. Її запрошували вступати на стоматологію, але вона свідомо обрала лікувальний факультет, бо хотіла мати ширші можливості для професійного розвитку. Нині дівчина навчається в Тернопільському національному медичному університеті, вже побувала на навчанні у Манчестері, а за програмою Erasmus пів року здобувала знання у Варшавському медичному університеті. Тепер ще вирішує, який саме напрямок спеціалізації обрати.

У родині Гуків уже звикли, що телефон може задзвонити будь-якої миті. У когось чергування, хтось консультує пацієнтів, хтось їде на операцію чи повертається з навчання. Навіть наймолодший член родини – дворічний онук – поки що не здогадується, що виріс у сім’ї, де професія лікаря вже стала доброю сімейною традицією. І хто знає, можливо, через багато років саме він продовжить історію, яка свого часу почалася з маленької дівчинки у старій любешівській поліклініці, яка взяла до рук фонендоскоп і почала «слухати» перших своїх пацієнтів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: