Від клубу до свинарника: незвичайна історія столітньої хати з Волині, яку тричі переносили

Четвер, 23 липня 2026, 18:24

На Волині збереглася хата, яка за своє життя встигла побувати сільським клубом, бібліотекою, кормокухнею для свиноферми, а згодом знову стала житлом. Будівлю тричі перевозили з місця на місце, а її стіни стали свідками колективізації, німецької окупації, показових судів, перших кіносеансів і післявоєнного життя села.

У селі Прилісне Камінь-Каширського району й досі стоїть хата з унікальною історією, яка тісно переплелася з історією Волині XX століття. Про її непросту долю розповів краєзнавець Михайло Романік для видання «Нова доба».

Будинок нині розташований на околиці Прилісного, однак спочатку він стояв у селі Бережниця. Після встановлення радянської влади та створення колгоспу у 1940 році хату перевезли до Маневичів (нині Прилісне), щоб облаштувати в ній перший сільський клуб.

Саме тут проходили колгоспні збори, святкували перший урожай, влаштовували танці та загальносільські зібрання. Під час німецької окупації будівлю використовували як молокоприймальний пункт і склад продуктів, реквізованих у селян.

Після визволення села клуб відновив роботу. Згодом у ньому відкрили першу бібліотеку, а вечорами тут збиралася молодь на танці. Особливою подією для селян були кіносеанси, коли раз на тиждень до села приїжджала пересувна кіноустановка. Діти, які не мали грошей на квиток, вигадували різноманітні способи, щоб безкоштовно потрапити на перегляд.

У стінах клубу проводили не лише культурні заходи. Тут відбувалися й показові судові процеси над селянами, яких засуджували до багаторічного ув'язнення за кілька снопів жита чи кілька кілограмів зерна, узятих із колгоспного поля.

Після спорудження нового клубу на початку 1950-х років стару будівлю розібрали й перевезли до урочища Кусі, де вона стала кормокухнею для свиноферми. Згодом, коли господарські приміщення перенесли в іншу частину села, хата знову залишилася без господаря.

Втретє будівлю перевезли в середині 1950-х років. Її придбала жителька хутора Вістрів Ганна Каращук, якій із перевезеної деревини допомогли збудувати нову оселю на околиці Прилісного.

Після смерті жінки будинок знову спорожнів. Пізніше в ньому понад два десятиліття проживала сім'я Ковердюків, яка відремонтувала оселю. Коли ж родина переїхала до нового будинку, хата перейшла у комунальну власність Прилісненської сільської ради.

За словами краєзнавця, ця будівля є не просто старою хатою, а справжнім свідком історії, що пережила колективізацію, війну, радянські репресії, післявоєнну відбудову та кілька переїздів, зберігшись до наших днів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: