Вишиті рушники з птахами і поліські трави: як волинянка береже автентику Любешівського краю (фото)
У житті Світлани Боснюк із Любешева поєдналися речі, які, на перший погляд, зовсім не схожі між собою. Старовинні рушники з птахами, ягідні плантації, духмяні поліські трави, натуральна пастила, любов до землі та до української спадщини – усе це стало частиною її щоденної праці і внутрішнього світу.
Про неї пише видання «Нове життя».
Волинянка має чимало різних захоплень, і кожне з них народжене не випадково, а виросло з любові до рідного краю. Уже багато років вона вирощує полуницю, малину, лохину, ожину. А паралельно збирає старовинні рушники, зберігаючи історію та пам’ять поколінь. Кілька років тому відкрила ще одну важливу сторінку свого життя – створила власний крафтовий бренд «Біле латаття Волині», під яким виготовляє натуральні трав’яні чаї та пастилу.
Понад сто рушників із птахами
У приватній колекції жінки – більше сотні старовинних рушників із різних куточків України. Усі вони особливі, але об’єднані однією спільною рисою – на кожному живуть птахи. Поміж мережаних орнаментів, квітів і візерунків розправляють крила голуби, півні, ластівки, солов’ї, лелеки й навіть павлини.
Любов до старовинних вишиваних речей у Світлани Боснюк зародилася понад двадцять років тому. Відтоді вона почала шукати давні рушники, берегти їх, розпитувати про історії їхнього походження. Із роками це захоплення лише міцнішало.
«Чому саме рушники з птахами? Бо я дуже люблю птахів. Ми живемо між ними, а вони – між нами. І колись наші бабусі та прабабусі завжди знаходили для них особливе місце на рушниках. Якщо на самому рушнику немає вишитої пташки, то вона неодмінно є на мереживі, на «гарунку», як колись казали в нас», – розповідає пані Світлана.
У її колекції – рушники різних років, технік і кольорів. На деяких майстрині залишали навіть дату створення. Тому нині серед експонатів є полотна 1917 року, рушники 1960-х та інших періодів. Особливе місце займають ті, які походять із родини самої колекціонерки.
«Любов до рукоділля передавалася у нас із покоління в покоління. Власне, із родинних рушників усе й почалося», – каже вона.
Деякі рушники потрапляли до її рук випадково, інші доводилося шукати роками. Та нині жінка мріє не просто збирати їх, а й записати історії багатьох полотен. Бо за кожним – людські долі, дороги та пам’ять. Особливо дорогим для неї став рушник із Донеччини.
«Сам рушник родом із Волині. Він витканий нашою волинською технікою «саврето», а колись був перевезений на Схід. Уже там, на Донеччині, на ньому вишили гладдю квітку. А тепер завдяки добрим людям він знову повернувся на Волинь. Цей рушник 1917 року, і вишитий він не на льоні, а на конопляному полотні. Я називаю його «кам’яна квітка». Це рушник – захід і схід разом, – із захопленням ділиться Світлана Боснюк».
Не менш цікаві, каже вона, рушники із Сумщини, де жінки вручну в’язали дивовижні мережива й обов’язково вплітали в них птахів. І що більше колекціонерка вивчає старовинні полотна, то сильніше переконується: рушники, як і люди, завжди мандрували Україною.
«Тому не можна категорично казати: це лише волинський рушник чи лише харківський. Колись моя бабуся їздила на Харківщину, брала там рушник на взірець, а потім вишивала його вже в Залаззі. Одним словом, Україна єдина. У рушниках, у птахах, у всьому», – говорить вона.
І саме війна, переконана Світлана Боснюк, особливо гостро нагадала українцям, наскільки важливо берегти свою культурну спадщину.
Поліські трави стали справою душі
Ще одне велике захоплення Світлани Боснюк народилося серед нашої унікальної природи — поміж лугів, боліт, пахучих трав і ягідників.
Перші знання про трави вона переймала ще від бабусі із Залаззя, яка добре знала рослини, вміла збирати їх та готувати чаї. Саме ті дитячі спогади й любов до природи з роками проросли у справжню крафтову справу.
«Ми живемо серед такої гарної та унікальної природи, то чому б не використовувати її дари? Спочатку чай почали робити для себе, експериментували з різними пропорціями. А коли виникла думка виготовляти його на продаж, то розуміли, що найважливіше це не нашкодити людям. Бо кожна рослина має і свої протипоказання. Так шляхом проб ми й знайшли саме ті рецепти, які смакують людям і приносять користь», – розповідає пані Світлана.
Створення трав’яного чаю – процес тривалий і дуже кропіткий. Кожну рослину потрібно зібрати у правильний час, висушити й поєднати з іншими інгредієнтами. Наприклад, м’яту для своїх чаїв Світлана Боснюк заготовляє лише в особливому місці – у найнижчій точці біля Сваловичів, де Стохід впадає у Прип’ять.
«Вона там має зовсім інший аромат і смак. Шипшину теж потрібно збирати лише в певний період, на самому початку цвітіння. Тому її й називають цнотливою шипшиною. Саме тоді вона має особливий запах і смак. Іван-чай збираємо на наших луках і обов’язково ферментуємо. А чебрець для чаю треба брати лише луговий. Той, що росте в лісі, ідеально підходить до м’яса», – із захопленням ділиться вона.
Окрім чаїв, під брендом «Біле латаття Волині» виготовляють і пастилу. Усі ягоди для неї вирощують самі на власних плантаціях полуниці, малини, лохини та ожини, які доглядають уже багато років.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.