Обмили в калюжі й почали цілувати: головний скарб України дивом не знайшли мародери (фото)

Неділя, 21 червня 2026, 19:40

Рівно 55 років тому відбулася подія, яка назавжди змінила українську та світову археологію. 21 червня 1971 року під час розкопок скіфського кургану Товста Могила на Дніпропетровщині, експедиція під керівництвом видатного археолога Бориса Мозолевського знайшла скіфську Золоту пектораль – шедевр античного ювелірного мистецтва, якому немає рівних у світі. ЮНЕСКО назвала її одним з найвизначніших археологічних відкриттів людства ХХ століття.

Про унікальні історичні деталі знахідки розповіли у Національному музеї історії України, публікуючи спогади самого першовідкривача.

Ця знахідка була справжнім дивом, адже курган уже встигли пограбувати ще в давнину, а самі розкопки проходили в екстремальних умовах. Дно могили містилося на глибині 8,5 метра, а в підземеллі стояла вода по коліна.

«Солодко тенькнуло в серці»: як багнюка приховувала золото

Як згадував Борис Мозолевський у своїй книзі «Скіфський степ», грабіжники винесли з головного склепу майже все. Вони розкидали кістки царя, розбили обладунки та зброю. Проте доля вирішила зберегти головний скарб для людства. Сакральна прикраса лежала всього за 10 сантиметрів від того місця, де порпалися мародери.

Точний час відкриття відомий до хвилини – 21 червня о 14:30.

«Я розчищав один із сагайдачних наборів і, згортаючи густий глиняний чамур (багнюку), що вкривав долівку, відчув, як пальці щось боляче дряпнуло. У серці солодко тенькнуло. Обережно відгорнувши чамур, я побачив, як зблиснуло золото... Пальці я, виявляється, подряпав об гострий козячий ріг», – описував цей момент археолог.

Порушуючи сувору наукову методику, бо терпіти далі було понад людські сили, дослідники підняли прикрасу, обмили її в калюжі, що збігала в копанку, винесли на світло і від радості почали цілувати як діти.

Замість ейфорії – колосальна втома

Попри масштабність відкриття, першою емоцією Мозолевського була зовсім не радість, а абсолютне виснаження. Останні місяці команда працювала на межі можливостей, під постійним тиском того, що курган міг загинути через забудову навколо.

«Часто мене запитують, що я відчув, коли було знайдено пектораль? Втому. Коли воно таки з’явилося, автоматично включилася підсвідомість: заспокойся, вже сталося, це – пік, ти не брехун, тепер на хвилину можна й розслабитися. На інші почуття енергії бракувало», – щиро зізнавався дослідник.

Містика скіфського степу: зірка, що перетворилася на золото

Золота пектораль вагою 1150 грамів, виготовлена у 370–350 роках до н.е. грецькими майстрами на замовлення скіфської знаті, вразила світ своєю філігранною точністю. Але для самого Мозолевського вона стала чимось більшим, ніж просто археологічним артефактом.

В останню ніч перед завершенням розкопок археолог не міг заснути й пішов до розритих курганів у нічний степ. Опустившись у порожню гробницю, він підняв голову і побачив, як крізь щілину в дерев’яному щиті на нього дивиться одинока зірка – перша, що зазирнула туди за останні 2300 років.

«І тоді я зрозумів, чого так довго шукав для порівняння із пектораллю: звичайно ж, це був не витвір людської руки, а зірка, що впала із неба й перетворилася на золото, уламок блискавки, диво, що стрічається раз на віку і назавжди робить людину причетною до таємниці», – писав Мозолевський.

Сьогодні оригінал Золотої пекторалі є головним скарбом Музейного фонду України та зберігається у Скарбниці Національного музею історії України, залишаючись символом нашої тисячолітньої культури та незламного духу дослідників.

Золота пектораль об’їздила увесь світ – вона побувала у провідних музеях кількох континентів. На відміну від того, хто її знайшов – Бориса Мозолевського не випускали з країни.

Академія наук України свого часу відстояла, щоб пектораль не забрали до росії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: