Поліські хати, вересові пустища й зелені луки: яким був хутір-«ровесник» Маневич
Сьогодні 125 років виповнюється не лише Маневичам, а й ще одній місцині поруч.
Про неї у рубриці «Маневичі 125» розповів краєзнавець Роман Павлюк.
У першій половині ХХ століття Маневичі були оточені численними хуторами та колоніями. Більшість із цих назв давно зникли з ужитку, а від самих поселень лишилися лише ледь помітні сліди, які на місцевості можуть відшукати хіба що уважні дослідники. До наших днів фактично зберігся лише хутір Лоше.
Його поява, як і виникнення самих Маневич, пов’язана з будівництвом залізниці. Тож сьогодні і Лоше заслужено може відзначати свій 125-річний ювілей. Хоча тут ніколи не було станції, біля залізничного переїзду на старій лісовій дорозі з Галузії до Оконська оселилися перші мешканці.
За списками виборців 1928 року на хуторі проживало 16 осіб з правом голосу, а топографічна мапа 1931 року фіксує вже 34 домогосподарства ‒ майже стільки ж, як у колонії Огули, яку сьогодні ми називєамо «бамом». У міжвоєнний період у Лошому діяла чотирикласна початкова школа. Більше того, така ж школа існувала і на ще меншому сусідньому хуторі ‒ Лоше-Северинівському, розташованому на півдорозі до Северинівки.
У родинних спогадах моїх бабусі й дідуся Лоше найчастіше згадувалося в контексті воєнних років. Під час бомбардувань маневицької станції та навколишніх вулиць люди часто тікали саме сюди. Там було спокійніше і можна було бодай трохи перепочити під час нічного авіанальоту. На жаль, така собі своєрідна паралель із сучасністю, яка для багатьох українців звучить надто знайомо.
Сьогодні на хуторі мешкає значно менше людей, але Лоше й далі залишається надзвичайно мальовничим місцем. Тут можна побачити автентичні поліські хати, вересові пустища, зелені луки та старі кремезні дерева.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.