«Ляк та переляк»: у Луцьку студент-художник перетворює нічні кошмари на мистецтво (відео)
Лучанину Владиславу Лебедю – 23 роки. Він студент, художник, проводить арттерапевтичні заняття у студії «Пятерня» й мріє видати свою власну терапевтичну казку з авторськими ілюстраціями. Ранок свій починає зі запису снів.
Як розповів Суспільному Владислав Лебідь, любить записувати побачене уночі або ж робити з цього замальовки, бо такі чернетки потім можуть стати сюжетами повноцінних картин.
З його слів, малювати почав змалку, у п’ятому класі пішов до художньої школи, однак надовго там не залишився, після трьох років залишив навчання.
«Настільки система мене пригнітила. Я себе завжди порівнював з іншими, й це порівняння якось перебило бажання малювати. Мене не тягнуло до цього протягом п'яти років», – зізнається він.
Про своє хобі згадав уже у 2020-му після складання Зовнішнього незалежного оцінювання. Тоді його найвищий бал складав 132 з 200, каже Владислав. Перед ним постали два варіанти – вступити на факультет фізкультури або ж повернутися до колишнього захоплення і спробувати вивчати графічний дизайн у Луцькому національному технічному університеті.
Владислав Лебідь. Студент
Зі слів хлопця, після першого курсу зрозумів, що хоче малювати ще більше. Однак мусив зробити перерву: потрібні були гроші, зокрема й для купівлі техніки для продовження навчання. Каже: через два роки поновився на курсі й вчиться далі, хоча має сильнішу тягу до традиційного образотворчого мистецтва.
«Дизайн – це все-таки сфера обслуговування. Я віддаю дизайн замовнику, а творчість – це про те, що я створюю. Та творчим людям важко себе прогодувати, якщо ти непопулярний. Я до цього йду, але треба з чогось починати», – зауважує художник.
На перервах Владислав працює над своєю книжкою «Ляк та переляк» – пише поему та створює до неї ілюстрації. Зазначає, що любить змальовувати страшні образи, але подавати їх через висміювання.
«Щоб люди дивилися: «Мене це лякає». Проте розуміли: «Це смішно подано, тому я не боюся». Так долаються страхи», – пояснює він.
Владислав Лебідь. Художник
Влад наголошує: мистецтво – це вільний прояв, утім варто розвивати у собі й академічні знання, такі як композиція чи кольори. Твір не завжди може бути зрозумілим для глядача, тому його творцю потрібно підтримувати зв’язок з аудиторією, якщо потрібно – пояснити свій задум.
Переконаний: якщо художник хоче рости й чогось досягнути, він має тримати міцний контакт з глядачем.
«Коли художники кажуть: «Любіть мене, бо я такий». «Не розумієте мене? Мені все одно», це рідкість, що вони стають дуже великими. Люди, як правило, пізніше це бачать в них. Можливо, після смерті. Мені важливо пізнати цю комунікацію (з глядачем – ред.) живим», — каже він.
Одним із його масштабних проєктів є мурал у Будинку офіцерів. «Смерть пташиного короля» створений у межах соціально-культурного проєкту «Інший поруч», який організував Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК). Головним символом роботи Владислава став лебідь.
«Це наче полювання на лебедя. Але насправді стріляє не браконьєр. Лебідь стріляє сам в себе. У свій вид птаха», – пояснює автор муралу.
Владислав Лебідь. Викладач у студії «Пятерня»
В арт-студії «Пятерня» Владислав Лебідь проводить уроки з малювання, ліплення, аплікації. До громадської організації «Пятерня» спершу потрапив на запрошення художника Івана Петрука та очільниці ГО Тетяни Мялковської написати мурал усередині студії.
Згодом доєднався до артреабілітаційного табору для дітей «Теплі долоні» від ГО й відтоді став її частиною. Додає, після власного досвіду навчання у художній школі, намагається у своїй роботі давати учням більше свободи у проявленні своїх поглядів, але й не забувати надавати художню базу.
«Діти – це найщиріші люди, яких я зустрічав. Якщо я бажаю щирості – а я її бажаю – то я буду спілкуватися з дітьми, бо вони нічого не приховують, вони чесні, вони яскраві. Мені не складно з ними», – каже він.
Зі своїм колегою Сергієм Ничем проводить у межах студії сеанси з інтуїтивного малювання та саундхілінгу – зцілення звуку. Головна мета таких заходів – порелаксувати.
Сконцентруватися на своїй уяві та емоціях допомагають помаранчеві стрічки, які за бажанням учасники можуть зав’язати на очі й створювати малюнки, спираючись на власні відчуття.
Владислав Лебідь та вплив війни
Батько Владислава служить у ЗСУ з 2014 року, тому каже, що не раз замислювався, що настане час і йому теж доведеться стати військовим. Розповідає: зміни через війну помітив і у собі, і у своїх вихованців та відвідувачів арт-студії.
«Люди стали більше рухатися. Якщо раніше була тенденція до того, що ми живемо в романтизованому світі, то зараз люди розуміють, що ми живемо тут і зараз, ми завтра можемо померти, і нам треба щось робити. І це зустрічається і в дорослих, і в дітей», – пояснює він.
Для молоді, переконаний Владислав Лебідь, важливо рухатися до самостійності, шукати опору в собі, бути щирим, чесним. Бо це найсміливіше, що можна робити у світі, додає він.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.