Голий на морі: яким себе малював Тарас Шевченко 180 років тому (фото 18+)
Цьогоріч 9 березня виповнюється 212 років з дня народження українського «Кобзаря» Тараса Григоровича Шевченка. Його поетичні твори виходили далеко за рамки його часу, вони – знакові й пророчі. Його внесок у відродження держави неоціненний: він перший слово «малорос» замінив на повноцінне «українець», розбудивши цим і нашу свідомість, і волю до свободи.
Про це пише «Еспресо».
І якщо його поетичні, прозові твори – простір для роздумувань, дискусій і подекуди для суперечок, то його картини – те, чим захоплююся всі: і в нашій країні, і у світі. До того ж у світі за його художньою майстерністю його ставлять у ряди найвідоміших, споруджуючи пам'ятники, влаштовуючи виставки, мистецькі заходи, присуджуючи премії його імені.
Наразі вже відомо відомо понад 1000 портретів, пейзажів, історичних, міфологічних та жанрових композицій Тараса Шевченка у різних техніках, і це ще – далеко не всі його твори, оскільки багато з них зберігаються в приватних колекціях або зникли. Твори митця зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка, чимало робіт художника – у Львівському Національному музеї ім. А. Шептицького, у росії та Казахстані.
Потяг до живопису та малювання у Шевченка був змалечку: він любив розмальовувати крейдою стіни хати, стіл, лавки. Ще маленьким намалював п’яного дяка Богорського, в якого перебував на вихованні після смерті своїх батьків, за що дяк його жорстко побив.
Хлопець втікає від дяка-самодура, а оскільки тяга до живопису перетворилась на мрію, шукає собі вчителя-маляра, час від часу знаходячи таких і тяжко працюючи на них замість малювання.
У 1828 році Шевченко стає наймитом Павла Енгельгарда, багатого росіянина дворянського походження. Павло Енгельгард запримітив талановитого хлопця і вирішив зробити з нього свого придворного живописця і спершу взяв його з собою у мандрівку до Вільно. Там Шевченко і штудіював свою художню майстерність, а затим – і у самого Карла Брюллова в Санкт-Петербурзі.
Автопортрети
Шевченко малював упродовж усього життя і вважається зачинателем українського автопортрету.
Як пише Мукачево.net, на «крамольний» автопортрет свого часу наклало табу як «царське літературознавство», так, звісно, і радянське. В обох випадках нема чого дивуватися. У першому верхівка дрижала, як біс перед ладаном, і перед одягнутим Шевченком, і перед його оголеним, як нерв, словом, а в другому – оголені геніталії підірвали б основи (і це без жартів) безпрецедентно «високої» комуністичної моралі. Плюс працівники Інституту літератури ім. Т. Шевченка, де зберігається оригінал рисунка, дістали б прописку (лише уявити: поет-революціонер, поет-демократ – і голий?!) на Колимі. Тому в Шевченкіані, окрім спеціалізованої, ви не знайдете навіть побіжної згадки про цей автопортрет. Належне хіба що необхідно віддати літературознавцю Сергію Єфремову, котрий репродукував рисунок в академічному виданні, однак увесь тираж сталінські сатрапи 1932 року знищили.
Про історію пікантної самопроекції. У квітні 1847 року Шевченка заарештували по справі Кирило-Мефодіївського товариства. Вирок – солдатська муштра в Окремому Оренбурзькому корпусі під якнайсуворішим наглядом. Згодом – Аральська експедиція (1848-1849). От де й народився неординарний шедевр. Як акцентує Григорій Грабович, у світовому мистецтві оголені автопортрети можна порахувати на пальцях однієї руки. Зрештою, корені Шевченкового, можливо, ховаються і в спілкуванні з художниками Василем Ширяевим, Іваном Сошенком, Карлом Брюлловим, Олексієм Венеціановим, Василем Григоровичем, у навчанні в Академії мистецтв: міг, скажімо, десь щось почути, побачити.
Необхідно бути сміливим і мати неабияке почуття гумору (доказ – ранні автошаржі), аби задум втілити на папері. Та й загалом на тлі поетичної і мистецької творчості початку періоду заслання оголене самозображення видається не лише своєрідним бунтом проти царської заборони писати й малювати, а й відвертим знущанням.
«Сороміцьке» самозображення є крижаною купіллю для обивателів
Припускають, що автопортрет розповідає про певний курйоз (найвірогідніше, поет перед тим, як його малювати, випив децу-дві і був у веселому настрої):
«Може, Шевченко відбився від групи, десь купався або спав, а тепер… поспішає на берег до корабля, який нібито відпливає».
Український історик мистецтва, академік Олексій Новицький (1862-1934) – глибокий знавець автопортретів Шевченка – дав ось який коментар до рисунка:
«Голий чоловік (найімовірніше, щоб приспати цензуру, вони із Сергієм Єфремовим ніде не заїкнулися, що це автопортрет. – М.Ф.) із закинутою на плечі киреєю, вітром розвіяною, іде понад морем, у чоботах, кашкеті, із ціпком у руці. Праворуч нарис човна на два вітрила. Олівцем».
Отож автопортрет не є довершеним на 100 відсотків.
У «захалявній» торбині, мабуть, те, без чого Шевченко себе ніколи не мислив, – перо або олівець, папір або альбом-книжечка-блокнот. Прикметно, що за великим кашкетом очі – в тіні. Тарас Григорович, як пише Григорій Грабович, не видаючи себе зовні, ніби глузує з глядача: мовляв, ви гадали, що «Батько, Пророк не має статі?».
І ще: у поверхневому сенсі автопортрет – що артистичний епатаж, однак у глибшому – абсолютно інше: ствердження своєї людськості. До слова, на всіх автопортретах (принаймні тих, що доступні пересічному читачу) Шевченко серйозний, замислений, скорботний, тому тут мимоволі напрошується з-під вус усмішка, хоча б натяк на неї, однак…
Оголена самопроекція півтора сторіччя чекала на повнокровне життя і нині є ніби викликом тому трафаретному аналізу, дешевому пафосу, який великою мірою перекочував із радянського і в незалежне шевченкознавство (до уваги, зрозуміло, не береться діаспорне). Цей «непристойний» автопортрет є крижаною купіллю і для обивателів, для котрих Шевченко – не людина, а ікона, святая святих, символ, культ, у якому спрацьовує процес компенсації: поет такий великий, що ми й самі не певні його величі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.