Замислився про завершення кар’єри ще після Олімпіади-2020, – Михайло Романчук

19 січня 2026 року увійде в історію українського плавання: саме у цей день Михайло Романчук оголосив про завершення своєї спортивної кар’єри. Цю звістку срібний та бронзовий призер Олімпіади у Токіо повідомив на пресконференції в Олімпійському домі. 

Одразу після цього титулований український плавець завітав на Велике Спортивне Шоу на Champion Radio і розповів про своє нелегке рішення, подальші плани у спорті та багато інших цікавинок. 

– Михайле, сьогодні ти офіційно оголосив про завершення кар’єри. А от в думках, як давно ти прийшов до цього рішення?

– Хороше питання, бо насправді, я давно усвідомив, що Олімпійські ігри 2021 року мають бути моїми основними іграми у кар’єрі. І після них я мав замислитись над тим, чим займатися далі. Рішення про закінчення кар’єри назрівало від дня до дня. І звичайно, що після Олімпійських ігор у Парижі все одно хотілося завершити кар’єру на більш позитивній ноті. Але певні психологічні обставини не дали змоги мені повернутися у басейн та в спорт… Я вирішив займатися зовсім іншим напрямком: тренерство, кемпінги, словом, функціонерська діяльність. 

– Але зараз ти досить легко говориш про завершення своєї професійної кар’єри. Практично все життя ти у спорті і цей етап тепер завершено…

– Просто ви не були на пресконференції. Там дійсно вона була дуже емоційна, відверта, щира… Очі наливалися сльозима. Це було важко, бо це спорт, якому я віддав 22 роки. Хотілося б завершити його красиво, пресконференцією. Мені здається, це вдалося. Тому що пресконференція вийшла емоційною та такою, сімейною…

– Що за психологічні моменти, які завадили після Олімпіади повернутися на високий рівень?

– Якщо коротко, то це депресія. Бо коли ти їдеш на Олімпійські ігри, ти хочеш повноцінно показати себе і свою роботу, представити гідно свою державу. Але коли ти хворієш на коронавірус за день до свого основного запливу – це надзвичайно боляче. Тим паче, що до цієї Олімпіади я був дійсно класно готовий. Ми проробили дуже класну роботу з тренером. За два дні до змагань я проплив дуже класну серію, результати були на високому рівні і можна було боротися за олімпійські нагороди. Не кажу про перемогу, бо там перемогли з рекордом світу. Але боротися за друге та третє місце можна було. 

Великий тиск спортсмен створює сам на себе і так само, публічний тиск створюється на спортсмена надзвичайний! Бо коли після невдалих виступів тебе просто знищують, то це все має свій вплив на кожного спортсмена, хочемо ми того чи ні. 

– Розкажи про Олімпійські ігри 2021 року. Я був куратором трансляцій на Суспільному і у нас був Сергій Фесенко, олімпійський чемпіон 1980 року. Він мене запевняв ще після кваліфікаційних запливів, що це буде золота медаль. Але у фіналі ти не зумів виграти…

– Та нема тут що розповідати, це було п’ять років тому. Життя рухається далі. На тій Олімпіаді я виграв дві нагороди: срібло і бронзу. Звичайно, коли я туди їхав, то хотів завоювати лише перемогу. Бо після бронзи на 800 метрів я був не те, щоб знищений, але емоційно виснажений. Якби не моя дружина, яка була поряд і дала, будемо відверто говорити, мені триндюлей за те, що я засмутився нагороді, про яку мріють більшість спортсменів… Напевно, я б не зміг зібратися. На ту Олімпіаду я їхав за двома золотими медалями. 

Мали місце ще й певні обставини, на які ми вплинути не могли. Наприклад, США викупили усі ліцензії на трансляції і відповідно, фінальні запливи всі перенесли на ранок. Напевно, це було найбільшою складністю для мене. Бо всім спортсменам пливеться ввечері набагато краще.

– Ти сам як вважаєш: це була твоя помилка, що ти не зміг виграти? Бо Фесенко казав, що ти був готовий на 100% стати олімпійським чемпіоном. Наскільки я пригадую, у тебе був конкурент, який постійно додавав на останніх 50-100 метрах дистанції. Фесенко розповідав, що такий тактичний варіант треба було врахувати і забезпечити собі гандикап на останній відрізок…

– Сергій Фесенко сам був олімпійським чемпіоном і прекрасно має розуміти, що коли ти пливеш в басейні, то завжди викладаєшся на всі 100%. Всі ми прекрасно розуміли, у кого який фініш, хто як фінішує. Але коли ти пливеш на максимум, то віддаєш всього себе. Тому так, я був класно готовий, сперечатися з цим ніхто не буде. Так склалися обставини. Сказати, що я припустився якоїсь помилки – я не скажу.

– Срібна та бронзова медалі – ти був задоволений таким результатом?

– Бронзою розчарований, а сріблом задоволений. 

– Сьогодні більше про емоції. А от якщо згадувати найяскравіший момент твоєї кар’єри, то що ти будеш згадувати все життя?

– Кожна медаль є дорогоцінною. Я не можу виділити якусь одну, то в топі буде стояти бронза Олімпійських ігор. Саме бронза, а не срібло. Тому що це перша олімпійська медаль. Ти пізнаєш її ціну, коли вже її отримуєш і коли мине час і емоції відійдуть. 

Якщо ж про якийсь один момент говорити, то це буде 2022 рік. Вже у нас повним ходом триває російське вторгнення. Мій тренер служить, батько служить, я поїхав до Німеччини тренуватися, адже планував участь у чемпіонаті світу в червні та чемпіонаті Європи у серпні. І коли я здобув дві бронзи чемпіонату світу, одна на дистанції 5 км на відкритій воді, то це запам’ятовується.

І так само Рим, 2022 рік, серпень. Коли на дистанції 800 метрів я був четвертим, після цього запливу я почувався знищеним і вже збирав речі, щоб їхати додому. Але на дистанції 1500 метрів я тоді фінішував з рекордом України. Причому, 1200 метрів я плив за графіком рекорду світу. І коли ти виграєш у італійця в нього вдома, це дійсно дуже круті емоції. Особливо знаючи те, як вони ставляться до мене. Італія – прекрасна країна із прекрасною плавальною історією. Тим паче, що Грегоріо Палтріньєрі – це мій основний конкурент, але навіть попри це в Італії до мене ставляться тепло ще з 2016 року.

– Ти якраз поринув у спогади. Якраз коронна дистанція – 1500 метрів. Срібло на ній – для тебе окей?

– Я вважаю, що так. Тому що краще бути другим, ніж четвертим. Коли між першим та четвертим місцем у нас різниця 1,5 секунди на дистанції 1500 метрів, коли ми пливемо 14 з половиною хвилин. Я вважаю це дійсно хорошим результатом. Так, на той момент, можливо, я не повністю був ним задоволений. Проживши п’ять років після Олімпіади я зрозумів, що я зробив від себе максимум, як на тренуваннях, так і на запливі.

– Зараз, коли ти завершив кар’єру, ти все одно залишаєшся в басейні?

– Я ж відкрив свою кадемію, тому я завжди приходжу в басейн з дітьми. Треную дітей, дорослих. Я людина, яка любить плавання всім своїм серцем і всім життям. 

–  Ще з кінця минулого року ти перебував на посаді віцепрезидента Федерації плавання України. Які у тебе амбіції на цій посаді?

– Хочеться, щоб українці чекали нагород в плаванні не кожні 17 років. Бо переді мною останні олімпійські медалі вигравалися у плаванні ще у 2004 році. Хочеться зробити так, щоб ці медалі були регулярними. Почнемо з того, щоб хоча б вони з’явилися. А для цього потрібно дуже багато працювати. До своїх нагород я йшов 20 років. Сподіваюся, що я зможу допомогти юним спортсменам виграти медалі набагато швидше, ніж за 20 років. 

– З одного боку ти маєш статус одного з найбільш титулованих плавців України, з іншого – чи готовий ти пожертвувати цим статусом, щоб виховати нових чемпіонів?

– Як тренер, як менеджер – так. Я відкрив свою академію в Хмельницькому, у мене є Romanchuk Camp, до якого приїздять діти з усієї України, які готові до нас приїхати, отримати якісь знання та досвід. На кожен camp ми запрошуємо різних гостей. На першому кемпі у нас був Євгеній Богодайко, найтитулованіший серед наших паралімпійських плавців. На останньому був Максим Овчинников, фіналіст чемпіонатів Європи, призер чемпіонатів Європи U-23. Я передаю свої знання та досвід, мотивую молоде покоління спортсменів до занять плаванням. Зараз є надзвичайно багато проблем у плаванні, з якими я намагаюся боротися.

– Твої головні поради підростаючому поколінню?

– Я ніколи не вважав себе талановитим плавцем. Мій талант – це тяжка праця. Без цього я би не досяг нічого. Запорука результату – це робота. Важка, кропітка, але завжди потрібно йти до своєї цілі та мети. Мотивація рухає весь цей процес. 

– Я пригадую, який великий хейт був з боку вболівальників, коли тобі ледь не виправдовуватися доводилося. Мені настільки це було образливо дивитися, бо ви поїхали туди вигравати медаль, а тут довелося виправдовуватися. Що у вас було всередині в ці моменти?

– Коли ми були на пресконференції в Українському домі, то я би там розніс кожного другого, якби не дружина. Ми стикалися з багатьма хейтерами, які могли нас знищувати усіма правдами і неправдами. Але було багато і підтримки. Мати її надзвичайно приємно. В кожній діжці є крапля дьогтю і ця крапля була дуже болісною. І мені кажуть: "А от на тебе витратили стільки-то грошей". Але мені не дали їх наперед! Мені виплатили їх за мої попередні заслуги. І в той рік я здобув золото та срібло чемпіонату Європи. То які можуть бути питання до моїх результатів? Так, на Олімпіаді сталася прикра ситуація, але ми всі люди, ми не роботи. Спортсмени картають самі себе набагто більше, ніж хтось інший. Нам не потрібно пояснювати, що ми зробили неправильно, ми і так це все знаємо.

– Ти говориш, що дружина слугувала тобі підтримкою тоді. Але минає рік і фактично, вже тобі доводиться бути підтримкою для дружини. Як вона переживає цю дискваліфікацію?

– Ми в очікуванні нашого поповнення зараз, нашої принцеси. З одної сторони, це важкий період нашого життя, а з іншої – це найкращий період нашого життя, бо ми довго планували дитину, ще з Олімпіади 2021 року. Оскільки її було перенесено, наступний олімпійський цикл складав вже три роки. Були підозри, що Марина не встигне відновитися та вийти на пік форми до Олімпійських ігор-2024. Тоді було ухвалено рішення пожертвувати сімейними питаннями заради Олімпіади. На Оліміпіаді-2024 у нас не вийшло досягнути омріяних результатів, тому настав час приділити увагу нашій сім’ї.

– До речі, куди принцесу будете віддавати: на плавання чи на легку атлетику?

– В теніс. 

– То ви зараз Australian Open дивитися?

– Авжеж. Я жартую, що там більше грошей є. 

– Але там спершу багато вкласти треба.

– Слава Богу, можемо собі дозволити, щоб наша донька обирала ту сферу діяльності, яка їй дійсно подобається. Буде це спорт, мистецтво, культура чи політика – не так важливо, наша задача як батьків – підтримувати і сприяти її розвитку у тій сфері, де їй буде комфортно.

– Ти говорив, що на олімпійську медаль у плаванні нам довелося чекати 17 років. В чому ти вбачаєш головні наріжні камені або точки перепони, які є в українських спортсменів. 

– Їх, насправді, дуже багато. Одна з таких проблем – інфраструктура. Останнє, з чим я стикнувся: їздив у Черкаси на майстер-клас і дізнався, що там немає державного басейну і навіть спортивної школи з басейном нема! Зараз Міністерство молоді та спорту запускає клубну систему. Але не у всіх батьків є можливість зараз віддавати дітей в приватні секції. Це коштує грошей.

Навіть якби клубна система працювала тоді, коли я вперше прийшов до басейну, а це 2002 рік, то у моїх батьків не було можливості сплачувати мої тренування. Саме тому ми пішли у звичайну дитячо-юнацьку спортивну школу, щоб я навчився плавати. Саме завдяки тому, що я пішов плавати, я потрапив до свого тренера і тепер сиджу тут із вами.

– Зараз, прощаючись зі спортивною кар’єрою… Перед її початком, напевно, окреслював собі якісь цілі. Підійматися двічі на олімпійський п’єдестал – це дорого вартує всіх тих вкладених зусиль. Яка наступна мета у житті? Чого хотілося б досягти?

– Щоб Україна запам’ятала мене не лише як спортсмена, а як хорошу людину, яка показувала результат на різних рівнях, і як спортсмен, і як функціонер.

– Як змінився твій побут після завершення кар’єри?

– Він змінився сильно. Після Олімпійських ігор був важкий час, але я піднявся і почав втілювати у життя ті проєкти, які були у мене в голові. Щось виходить, щось ні, але зараз, коли я встаю о 5-й ранку майже щодня і приїжджаю додому о сьомій вечора, тому що все це забирає великий об’єм часу, розумію, що можливо, бути спортсменом не так вже й важко. Бо там ти зранку прокинувся, потренувався 2,5-3,5 години, прийшов, тобі зробили їсти. Ти пообідав, поспав, сходив на вечірнє тренування. У тебе є час відпочити. 

– Тобі цей новий ритм життя подобається?

– Так, мені подобається. 

– Можливо, є амбіції з часом стати президентом Федерації плавання?

– Є.

– Оце і буде головний інсайд нашого ефіру.

– Дякую всім, що розвиваєте спорт своєю працею. Впевнений, що всі разом ми будемо рухатися до нашої спільної великої мети. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Якщо хтось з українців виграє медаль на ОІ-2026, це буде просто супер, – Вадим Гутцайт
• Луцькі «Хрестоносці» здобули першу перемогу у чемпіонаті України з ампфутболу (фото)
• Замість зневіри – футбол і сім’я: історія ветерана з Луцька Андрія Бурила (фото)