Замість зневіри – футбол і сім’я: історія ветерана з Луцька Андрія Бурила (фото)
Андрій Бурило із Луцька після поранення не замкнувся в собі, а повернувся до улюбленої справи, почав грати у футбол і одружився. Тепер він живе у Маневичах, які стали для нього новою домівкою.
Про це пише видання «Нова доба».
З Луцька – на фронт
Андрій Бурило народився та виріс у Луцьку. Після школи здобув фах будівельника в місцевому училищі, а згодом ще закінчив Луцький політехнічний інститут. Працював у будівельній сфері: і на себе, й на фірми.
У 2015 році, коли йому було 26 років, вирішив: час іти боронити країну від ворога. Підписав контракт із Національною гвардією України та служив у зоні між Донецькою і Луганською областями. У 2018 році завершив службу і повернувся до мирного життя. Проте вже в лютому 2022-го Андрій знову став до лав Сил оборони.
«26 лютого я сам пішов у ТЦК, а вже 27-го був у своїй частині», –згадує Андрій.
Поранення біля Роботиного
Андрій виконував завдання в Запорізькій області. Під час штурму села Роботине його підрозділ чекав ворога в лісосмузі. Потрібно було змінити позицію, і саме в цей момент сталася трагедія.
«Я наступив на протипіхотну міну. Відірвало повністю стопу… Мій товариш витягнув мене в безпечніше місце. Потім приїхала евакмашина», – розповідає військовий.
Після евакуації його доставили в Запоріжжя, де стабілізували стан, потім – у госпіталь у Кропивницькому, де зробили операцію. Звідти – до Луцька, в госпіталь МВС.
«У Луцьку дуже хороші умови й професійні реабілітологи. Особливо вдячний Валентину, який допоміг мені пройти через це випробування», – каже мій співрозмовник.
«Думав тільки про те, як вижити»
Попри серйозну травму, психологічно Андрій не зламався. Каже, що одразу прийняв ситуацію.
«Коли побачив, що втратив ногу, думав лише про те, щоб вижити. А те, що немає частини ноги – вже не зміниться. Треба з цим жити. Навіщо думати про те, чого вже не буде? Такі думки лише морально вбивають», – зазначає він.
Протезували ногу лише за пів року – через проблеми з нервом після операції. Загалом Андрій лікувався близько восьми місяців, а тоді повернувся до активного життя.
Футбол на милицях і нова родина
Ще в госпіталі Андрію запропонували приєднатися до луцької команди ампфутболістів «Хрестоносці АМП». До цього грав у футбол, як і більшість хлопчаків, заради забави. Зізнається, що спочатку було важко, адже на милицях треба бігати. Але тепер вже звик. Грає на позиції нападника і намагається забивати голи у ворота суперників.
Познайомився Андрій зі своєю обраницею Наталею ще до поранення – в інтернеті. Спілкувались. Коли приходив у відпустки, їздили одне до одного: то в Луцьк, то в Маневичі. До відрядження на Запоріжжя зробив їй пропозицію одружитися і вона погодилась. Розписалися в Маневичах. А вже після поранення, на четвертому місяці реабілітації, вони справили весілля. Наречений Андрій тоді був на милицях.
«Дружина з розумінням відреагувала на те, що зі мною сталося. Раділа, що я живий», –каже чоловік.
Дружина Наталія має доньку Юстину, якій п’ять років. Андрій чудово з нею ладнає й мріє в майбутньому мати ще дітей. Всі спільно мешкають в Маневичах. Ветерану сподобалось селище через відносний спокій. А от на роботу по будівництву він все ж їздить до Луцька, де більш привабливі пропозиції.
«Не замикайтеся у собі»
Андрій вірить: головне – налаштування на життя.
«Потрібно займатися спортом або улюбленою справою, спілкуватися з рідними. Не замикатися в собі й не пригнічувати емоції», – радить він.
У його футбольній команді також грають хлопці з Луцька, Нововолинська та інші ветерани з ампутаціями. Однією командою спільно намагаються долати труднощі і вірять у краще.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.