«Це моя зброя і мій фронт»: історія військового з Волині, який поєднує службу з письменництвом (фото, відео)

49-річний військовослужбовець Олександр Зіняк із позивним «Лис» поєднує службу із написанням віршів та прози. Родом із Рівненщини, понад 26 років мешкає на Волині, а нині служить на Сумщині. І саме цей регіон став частиною його творчості. Як вдається поєднувати бойові будні з поезією, Олександр розповів кореспондентам Суспільного Суми.

«На Сумщині люди стали інакшими – стриманими, розважливими. У кожному погляді – досвід, у кожному кроці – точність. Бо помилка тут – це не червона ручка в зошиті, це обстріл. І все ж вони не виїжджають», – це уривок з прозового твору «Сумщина. Тримати землю, коли небо вороже» у виконанні автора Олександра Зіняка. Він – військовослужбовець і нині служить на Сумському напрямку.

«Сумщина стала для мене практично другою домівкою. Це місто і область близькі моєму серцю. Я пишу прозу про неї, бо фактично відчуваю її біль, її силу, її мовчазну гідність. Це не просто регіон. Це – символ впертості», – сказав Олександр Зіняк.

Олександр розповідає, що створив понад сотню віршів та стільки ж прозових творів.

«Це моя зброя, моя ідентичність, мій фронт. Я писав ще з дитинства – друкувався в газетах, навіть у літературних. Але по-справжньому почав писати під час війни – на військову тематику, про наболіле, про Сумщину, про реальні події, які тут відбуваються».

До лав Збройних сил України Олександр Зіняк приєднався в 1994 році.

«Військову форму одягнув не через романтику, а тому, що хотів сам чогось досягти в житті. Мій дід, Корф Микола, був військовим, тож я фактично пішов його шляхом. Спочатку – навчальний центр у Десні, потім школа прапорщиків у Бердичеві. Пізніше служив на посаді командира зенітно-ракетного взводу та командира взводу підвозу боєприпасів. Служив і на західному кордоні».

Чоловік пригадує свій перший бойовий досвід під час повномасштабної війни.

«Спочатку я воював на Ямпільському напрямку – це Донеччина. І Серебрянський ліс. Спочатку була тиша перед боєм, яка дуже насторожувала, а потім – хаос і раптове усвідомлення, що ти вже на війні. Перший загиблий у моєму взводі з’явився через 40 хвилин після початку бою – тоді я був командиром. Ворог не питає, чи ти втомився, чи готовий. На початку ми часто були не лише без чітких команд, а й без елементарних умов, без належної взаємодії між підрозділами. Але трималися, бо не мали права не триматися», – розповів військовий.

Попри втому, втрати й біль, говорить Олександр, вірить у перемогу і має мрію.

«Мрію, щоб закінчилася війна. Дійти до перемоги. Після перемоги хочу відкрити власний приватний кабінет психолога. Також прагну працювати з військовослужбовцями та членами їхніх родин.Мрію бути зі своєю дружиною, обійняти своїх онуків і доньок. Ось такі в мене бажання».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• «Дружина мене вимолила»: рідним бійця з Луцька повідомили про його смерть, доки він дві доби стікав кров'ю (відео)
• Після війни знайшов справу для душі – ветеран з Волині вирощує кукурудзу та фундук (фото)
• У Серебрянському лісі захисник із Рівненщини знайшов унікальний артефакт, якому 3,5 тисячі років (фото)