Магазин раз на тиждень і менше десятка жителів: чим село у серці Полісся приваблює туристів (фото)
На мапі Любешівщини Сваловичі – майже непомітна точка. Село, де нині проживає менше десятка людей, давно втратило інфраструктуру, транспорт і звичний ритм життя. Тут немає школи, магазину чи медичного пункту. Є лише глибока тиша й природа, яка збереглася майже в первісному вигляді. Саме вони й роблять це місце привабливим для тих, хто шукає спокій, відновлення та живе Полісся без декорацій.
Про це пише видання «Нове життя».
Будні у «відрізаному» селі
У Сваловичах нині живе лишень до десяти людей, більшість – старші жінки. Наймолодшим мешканцям уже за п’ятдесят. Їхня буденність – це поєднання самотності, звичної праці і постійної потреби в допомозі, яку не завжди є звідки отримати.
Єдиний день, коли село можна назвати трохи «живим», – середа. Тоді сюди приїжджає магазин «на колесах». Підприємиця Віра Матейчик із чоловіком привозять усе найнеобхідніше: хліб, крупи, овочі, чай, засоби гігієни.
«Веземо те, що просять. Буває, замовляють навіть сало в банці чи потрібні ліки. Заробітку тут майже нема. Але як залишити цих людей? Вони ж хоч поговорити хочуть», – усміхається Віра Хомівна, яка приїжджає сюди вже дванадцять років.
Місцеві зізнаюся: найтяжче для них – це відсутність медицини.
«Як руку зламала, то я мусила машину наймати до Любешова. Тисячі на дорогу не вистачило. А швидка двічі приїжджала останнім часом у наші Сваловичі. Люди ж старі», – каже пані Людмила.
Друге дихання Свалович – зелений туризм
Парадоксально, але село, яке фактично зникає як житлова територія, водночас оживає як приваблива туристична локація. Національний природний парк «Прип’ять-Стохід» розвиває тут маршрути, сплави й екостежки.
«Сваловичі – наша найкраща туристична локація. Ми називаємо його селом-музеєм: старі хати з очеретом, тихі вулиці та велична річка. У нашій хатині мандрівника на березі Прип’яті відпочивають туристи, тут фінішує наш водний маршрут «Мальовниче Полісся» на 18 кілометрів», – розповідає заступниця відділу рекреації і туризму НПП «Прип’ять-Стохід» Віта Домашич.
Для приїжджих Сваловичі – це місце, де час сповільнюється. Тут можна побачити Полісся без декорацій: старі лісові стежки, туман над річкою і повну тишу, яку нині в Україні відчувають далеко не всі. А для Любешівської громади зелений туризм – це й додаткові надходження, а також шанс зберегти територію, що в іншому разі могла б остаточно спорожніти.
Нові дачі та приватне відродження
Поблизу річки дедалі частіше з’являються приватні котеджі. Люди купують старі хати й перетворюють їх на дачі або будують нові будинки для сезонного проживання, облаштовують бані. Дехто вирощує лохину, хтось заводить пасіку, а хтось просто обожнює проводити час на човні й ловити рибу. Люди тут знаходять релакс, спокій та єднання з природою.
Нові будівлі певною мірою змінюють автентичний вигляд села, вносячи свій контраст. Але водночас вони повертають йому життя: доглянуті подвір’я, ремонти, присутність людей – хоч і тимчасова.
Про автентичну красу Свалович уже давно знають і далеко за межами Волині. Тут навіть знімали міжнародний фільм «Пофарбоване пташеня», сюжети для телебачення, сюди приїжджав Дмитро Комаров. Це село стало одним із найвідоміших «тихих» туристичних місць Полісся.
Тиша, що лікує
Повномасштабна війна додала селу ще одну роль – місця відновлення. Сюди приїжджають військові, їхні родини, діти загиблих та зниклих безвісти захисників.
«Наш парк організовує поїздки для таких родин. Дітям дуже потрібні ці екскурсії – безпека, спокій, природа. Ми проводимо для них цікаві квести, готуємо смачну юшку, піднімаємося на оглядову вежу, де з висоти видно всю велич і красу села», – каже працівниця нацпарку Віта Степанівна.
Варто зазначити й те, що для однієї родини це місце стало порятунком. У 2022 сюди втекла від обстрілів сім’я з Харківщини. Батько служить, а його рідні кілька років живуть у Сваловичах. Тож тут знову лунає дитячий сміх – фактично після десятилітньої тиші.
…Нині Сваловичі – це контраст. Тут поєднуються самотність старих людей і нові туристичні стежки. Зруйнована інфраструктура і сучасні дачі. Це село, яке вимирає, і село, яке одночасно відроджується. Тут тиша, яка лякає, й тиша, яка лікує. У час війни такі місця набувають особливої ваги. Вони стають простором відновлення, психологічного перепочинку й нагадуванням про Україну, яка зберігає себе попри все.
Таким чином Сваловичі можуть стати символом нової поліської філософії: коли маленьке село знаходить свій шанс у природі, тиші й чистій екології. І якщо громада продовжить розвивати зелений туризм, підтримувати місцевих і залучати нові ідеї, ця «точка на мапі» точно матиме майбутнє.
Мирослава СТРУК.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.