На Волині провели в останню путь військових Олександра Гнатюка, Ігоря Карпука та Романа Йовика (фото)

П'ятниця, 17 жовтня 2025, 16:54

«На щиті» до Ковеля повернулися захисники Олександр Гнатюк, Ігор Карпук та Роман Йовик. Прощання із військовослужбовцями відбулось на площі Героїв Майдану.

Про це повідомили у Ковельській міській раді.

Вони – ровесники. Народилися й виросли у Ковелі, тут будували своє сьогодення, мріяли про майбутнє, але життя кожного з них забрала війна.

Провести Героїв прийшли їхні рідні, друзі, знайомі та інші мешканці громади.

Як зазначив міський голова Ігор Чайка, їх імена назавжди будуть вписані в історію Ковельської громади.

«Усіх нас зібрали не лише біль і скорбота, але й пам'ять, яка має залишитись з нами – про воїнів, завдяки яким живе наше місто, а країна продовжує боротьбу за своє майбутнє», – сказав він.

Олександр Валерійович Гнатюк народився 29 серпня 1981 року. Навчався у школах №11 та №13, згодом закінчив ПТУ №7, здобувши професію електромонтера. Продовжив освіту у Ковельському машинобудівному технікумі, потім – у Луцькому національному технічному університеті за спеціальністю «Екологія».

Олександр був відкритою, життєрадісною людиною. Любив танці, виступав у колективах «Едельвейс» та «Лісова пісня», з якими гастролював Україною та за кордоном. Під час навчання у Луцьку зустрів свою майбутню дружину Зою. Разом вони створили міцну родину, сповнену любові й тепла. Їхня донечка Настуня стала для батьків справжнім дивом і сенсом життя.

Олександр займався ремонтом автомобілів, розвивав власну справу, завжди допомагав друзям і знайомим. Усміхнений, уважний, турботливий – він був опорою для своїх близьких, серцем родини.

9 березня 2025 року його мобілізували. Служив у складі 5-ї окремої штурмової бригади, виконував бойові завдання на передовій. У коротких телефонних розмовах завжди питав: «Як там Настуня?» – і чекав фото чи відео донечки.

Мріяв показати їй море, провести разом відпустку, зустріти родинні свята, але 10 жовтня 2025 року механік-водій 2-го штурмового відділення 4-го штурмового батальйону військової частини А4010, солдат Олександр Гнатюк загинув біля села Павлівка Пологівського району Запорізької області під час виконання бойового завдання.

Ігор Васильович Карпук народився 26 вересня 1977 року. Навчався у школах №1 та №3, після чого здобув у ПТУ №5 кілька професій – муляра, монтажника залізобетонних конструкцій, електрозварника. З юних років був працьовитим, добрим, щирим. Разом із батьками та двома братами проводив час на дачі, допомагав по господарству, любив риболовлю.

Після навчання влаштувався слюсарем із ремонту газового обладнання у Волинське управління магістральних газопроводів. За кілька місяців його призвали на строкову службу, яку він проходив на Львівщині. По її завершенню Ігор знову повернувся у знайомий колектив, де понад 20 років працював електрогазозварником, пізніше – водієм та монтером із захисту підземних трубопроводів.

У 2000 році одружився, через рік народився син Владислав. Ігор завжди був уважним і турботливим батьком, підтримував тісний зв’язок із сином, навіть коли життя з дружиною розвело їх окремими дорогами.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Ігор не стояв осторонь – допомагав ремонтувати автомобілі для військових. 27 червня 2024 року його мобілізували до Збройних Сил України. Після навчань служив у складі 21-ї окремої механізованої бригади на Сумщині.

Останній раз зателефонував рідним 26 серпня 2024 року – саме того дня, коли росіяни завдали ракетного удару по Ковелю. Він хвилювався, чи все гаразд у батьків. Згодом його підрозділ перекинули на територію Курської області. Там під час виконання бойового завдання Ігор був тяжко поранений. Довго жила надія, що він потрапив у полон, але ДНК-експертиза підтвердила його загибель.

Стрілець-снайпер 1-го механізованого взводу 1-го механізованого батальйону військової частини А4689, солдат Ігор Карпук загинув 1 листопада 2024 року поблизу населеного пункту Погребки Суджанського району Курської області.

Роман Петрович Йовик народився 24 січня 1981 року у Ковелі, навчався у місцевій школі №1. Разом із дружиною Іриною виховував сина Андрійка. Був добрим, щирим, турботливим чоловіком і батьком.

Роман мав тісний зв’язок і з Люблинецькою громадою – саме тут із родиною планував облаштувати дім, жити, працювати, зустрічати онуків і радіти мирному життю. Та війна перекреслила всі плани.

У листопаді 2024 року Роман був мобілізований до Збройних Сил України. Не шукав причин, щоб залишитися вдома – як справжній чоловік узяв до рук зброю і пішов захищати свою родину, своє місто, свою землю.

Після навчання він потрапив на один із найскладніших напрямків – Курський.

У коротких дзвінках з фронту він просив Ірину, щоб син не плакав, якщо він загине. Мабуть, відчував, що часто дивиться смерті в очі.

І тоді сказав: «Я буду берегти вас із небес».

Майже сім місяців він вважався зниклим безвісти. Родина жила надією, переглядала фото полонених, вдивлялася в обличчя, шукаючи серед них свого Романа. Навіть коли у червні надійшла неофіційна звістка, дружина Ірина відмовлялася вірити у страшне. Лише результати ДНК-експертизи підтвердили – Романа немає серед живих.

Під час виконання бойових завдань 11 березня 2025 року старший стрілець-оператор стрілецького відділення стрілецького батальйону, солдат Роман Йовик загинув поблизу населеного пункту Козача Локня Курської області.

У жалобі за Героєм – Романом Петровичем Йовиком, не лише Ковель, а й сусідня Люблинецька громада.

«Ми пишаємося такими, як Роман, Олександр, Ігор, — сказала під час прощання Люблинецький селищний голова Наталія Сіховська. — Це воїни, які вже бачили пекло на землі. Тож хай Господь прийме їх у Царство Небесне. Фізично Герої вмирають, але житимуть доти, доки ми їх пам’ятаємо. Наш обов’язок — не посоромити їхню смерть і довести до кінця справу, за яку вони віддали життя — справу вільної, мирної України».

Поховали воїнів на Алеї Героїв міського кладовища.

Редакція сайту новин Луцька та Волині «Конкурент» висловлює співчуття рідним і близьким захисників.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: