Після рясної зливи діти знайшли скарб – кілограми священного золота (фото)

Середа, 01 жовтня 2025, 14:42

На Тернопільщині понад століття тому селяни випадково натрапили на золоті скарби. Після рясного дощу у розмитому ґрунті пастухи знайшли прикраси, після чого односельці кинулись шукати золото, частина якого безслідно зникла. Деякі золоті вироби збереглися до наших часі – щоправда, тепер вони найімовірніше у москві.

Про Михалківські скарби розповіли у Спілці археологів України.

У 1878 та 1897 роках біля с. Михалків Борщівського повіту на Тернопільщині виявили два золоті скарби загальною вагою понад 7 кг. Михалківські скарби стали перлиною археологічної колекції Музею Дідушицьких у Львові. До їхньої купівлі спричинився багаторічний кустош музею Владислав Зонтак, при сприянні голови повітової ради Борщова Мечислав Дунін-Борковського, перший скарб «менш-більш в цілості потрапив до музею Дідушицьких у Львові».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 25 кілограмів золота та загадковий перстень: два підлітки знайшли найбільший скарб України

Історію відкриття першого Михалківського скарбу описав львівський дослідник старожитностей Антін Петрушевич (1821—1913), зокрема, відзначив, що внаслідок липневих дощів стався сильний зсув ґрунту і місцевий пастух першим побачив «жовту мідь». Насправді літнього дня 1878 року дві дівчинки пасли корову і декілька овець на пасовищі «Передолина», що знаходилось на правому березі ріки Нічлава навпроти села. Після сильної зливи дівчатка побачили прикраси. Самі не наважились їх чіпати і покликали свою матір. Здивована жінка-вдова прийшла з доньками до того місця і натрапила у розмитій глині на справжній скарб золотих речей. Розгрібаючи мокру від дощу глину, знаходила все нові і нові речі, все це складала до подолу, зібравши шість речей, пішла до лихваря. Потім мати пастушок звернулася до графа Мечислава Борковського із сусіднього містечка Мельниця. Тоді ж і з’ясували, що це не мідь, а золото. Дізнавшись про це, мешканці села пішли на місце зсуву шукати золоті речі. Владі вдалося відібрати основну кількість речей скарбу, але невідомо, яка частина з них безслідно зникла.

 

У Львові знаходились: дві орнаментовані діадеми-корони, рельєфна чаша, шийна гривна, фібули, серед яких кілька зооморфних, браслети, фалари, нашивні прикраси, намистини. Вага «львівської» частини скарбу становила понад 3 кг. Друга велика частина скарбу від 1895 р. зберігалася у Природничому Музеї у Відні, а поодинокі предмети — в музеях Будапешта, Кракова, Берліна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шестикласника луцької школи забрали в армію: історія, яку мало хто знає

На початку 1891 р. під час відвідин Львова з михалківськими знахідками ознайомився знаний український археолог Володимир Антонович, згодом вчений писав про це у листах та щоденнику, опублікованому Катериною Мельник. В одному з листів він згадував цікаву деталь: власник музею заборонив служникові демонструвати загадковий скарб. Однак хранителя, німця Владислава Зонтака, «вдалося задовольнити... він украдкою від господаря показав мені скарб... Якби Ви знали, яка це пишність – у всіх бачених мною музеях нічого подібного я не бачив. Ну, описувати скарб не буду, бо, показуючи, Зонтаг узяв із мене слово честі, що описувати не буду, – розповідати не заборонив, значить при зустрічі розповім».

 

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У селі біля Луцька знайшли поховання вбитого воїна зі скарбами (фото)

Через двадцять років, у травні 1897 р. на тому ж місці було знайдено ще один сховок золота. За 27 метрів від першого скарбу лопата копачів наткнулася на щось тверде у землі — це був тріснутий горщик, повний золотих речей. Було встановлено, що і одна, і друга знахідки — то частини цілісного скарбу, який лежав у землі століттями.

Знахідки зі скарбу датовано VIII—VII ст. до н. е. Деякі дослідники навіть схилялися до думки, що Михалківський скарб — не що інше, як «священне золото» агафірсів, про яких писав Геродот. Керамічний посуд, у якому зберігався другий Михалківський скарб, дав підстави стверджувати, що це золото належало до культури фракійського гальштату.

Агафірси — єдине з племен, якого остерігались скіфи. Коли біля 512 р. до н.е. в причорноморські степи вторглись полчища перського царя Дарія з метою покарати скіфів за їх грабіжницькі походи і Мідію, то царі скіфів вислали послів по допомогу до всіх сусідніх племен, в тому числі і до агафірсів (Геродот, IV, 125). Гелони, будини і савромати погодилися вислати свої загони на допомогу скіфам, але агафірси відмовили, мотивуючи тим, що не вступлять у боротьбу доти, поки перси першими не нападуть на їх країну. Скіфи ж, почувши від посла таку відповідь, почали відступати на Подністров'я, заманюючи персів у землі агафірсів. Але останні не підпустили скіфів навіть до своїх границь. Достатньо було вислати глашатая до скіфів, щоби ті відмовилися від своєї затії.

Львівську частину скарбів у 1900 р. задля безпеки було вкладено в Іпотечний банк у Львові. Михалківський скарб не має рівних собі за цінністю серед подібних скарбів у всьому Карпато-Дунайському басейні. Знайдені предмети, як стверджують науковці й історики, належали вождям племені або ж жрецям і використовувались для ритуальних церемоній.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У селі біля Луцька знайшли скарб – «долари» 15 століття (фото)

Однак у Львові не вдалося вберегти цю безцінну колекцію. У 1940 р., після окупації совєтами Львова, «львівську» частини скарбу вивезли зі Львова до москви. Цю інформацію подає Ярослав Пастернак на сторінках «Археології України» (1961). Підтвердження цьому є й у приватному листуванні, що зберігається у відділі археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Директор Ермітажу Борис Піотровський у листі до Ігоря Свєшнікова (від 2 вересня 1964 р.) фактично підтверджує, що скарб знаходиться у росії. Борис Піотровський хвалився Ігорю Свєшнікову, що мав змогу тримати в руках михалківські знахідки у Держфондах срср. Сучасний польський дослідник Габрієль Бжек висловив думку, що зараз скарб зберігається у петербурзі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: