(НЕ)пішохідна вулиця Лесі Українки (фото)
Уже більше 30-ти років ми наполегливо переконуємо себе та інших, що вулиця Лесі Українки – "ПІШОХІДНА". Але безуспішно.
"Вулиця Лесі Українки — центральна пішохідна вулиця в Луцьку, яка тягнеться від майдану Братський Міст, перетинає вулиці Сенаторки Левчанівської, Кривий Вал, Пушкіна, Крилова, Градний Узвіз та виходить до Театрального майдану в центрі міста", — так зазначається у всезнайці-Вікіпедії. Ніби все правильно. Окрім одного слова…
Трішки історії. Означення "пішохідна" було не завжди. Вулиця Лесі Українки з'явилась ще в епоху середньовіччя (звичайно, тоді вона мала іншу назву) і була важливою торгівельною артерією. Упродовж століть вона розвивалась, на ній зводились храми, житлові будинки, громадські установи та торгівельні споруди. Тож із часом вона стала дуже людною, і наприкінці ХХ століття виникла ідея зробити її пішохідною. Але сталось це тільки у радянські часи – у 1980-х роках.
Як і колись, сьогодні вулиця Лесі Українки – одна з найбільш людних вулиць Луцька. Тут, як і колись, розташовані ресторани, магазини, офіси, житло, державні організації. І, як і колись, не бракує транспортних засобів – автомобілів, скутерів, мопедів, велосипедів…
Пішоходам доводиться весь час бути насторожі, аби не потрапити під чиїсь колеса. Це нервує, дратує і псує настрій. Ідеш ти вся така "зірка", вигулюєш себе-кохану, неквапливо крокуєш щойно відремонтованою доріжкою, насолоджуєшся літом і запашною кавою, і раптом – "фа-фа!", "бі-бі!" просто за спиною. І полились на адресу водія "ласкаві" слова, "теплі" побажання, а іноді і запашна кава…
Або інший варіант. На вулиці Лесі Українки дуже часто гуляють мами (тати, бабусі – не суттєво) з малюками у візочках. Рівна дорога, немає шуму від транспорту, безпечно. Так мало б бути. Але ж ні – "фа-фа!" і "бі-бі!" знову все псують. І знову "теплі" побажання водіям.
І наче гнів обґрунтований, і невдоволення логічне, але завжди є "але".
Ви коли-небудь рахували, скільки на вулиці Лесі Українки є крамниць, магазинів, кав'ярень, барів, піцерій, аптек? Упевнена, що ні. Також мало хто замислюється над тим, що в усі ці заклади регулярно надходить товар для продажу чи продукти для приготування страв. А як постачальники повинні доставити замовлення? Залишити машину десь на Волі чи біля ринку і все тягнути на собі? В результаті – "привіт, грижа" і "шукайте нового постачальника". Погодьтесь, не варіант.
Також не всі будуть у захваті, якщо центральною вулицею весь день возитимуть таці, навантажені коробками та ящиками. Маневрувати між мішками картоплі та ящиками з пивом – ще те естетичне задоволення. Та й де гарантія, що на тебе випадково не наїде 50 кілограмів напівфабрикатів?
Ось і виходить, що постачальникам доводиться заїжджати на "пішохідну" вулицю. Саме їх автівки найчастіше потрапляють у поле зору. Але ж по-іншому – ніяк. Власники не думали про доїзд, коли відкривали усі ці крамниці, бари, піцерії, а дістається тепер водіям.
А поки іншої дороги не знайшли, стережись автомобіля! Навіть на пішохідній вулиці.
P.S. Звісно, не всі автомобілі на Лесі Українки стоять із суспільно корисною метою. Є просто знахабнілі, ліниві екземпляри, які є постійними героями відомої спільноти у мережі Facebook. Так їм і треба. І емоційні побажання "щасливої дороги" у конкретному напрямку вони теж заслужили!