Двиготить земля: яке життя у мешканців прикордонного села (фото)
Село Піща Ковельського району розташоване за 3 кілометри від найближчого населеного пункту Білорусі. Періодично в сусідній країні проводять військові навчання, звуки яких, чує усе волинське село. Його жителі продовжують відвідувати сусідню Білорусь, попри відсутність сполучення, бо кажуть, що майже кожен з них має там рідню.
Тож жителі села розповіли чим живе прикордонна Піща, пише Суспільне.
Каже, що пів життя жила на вулиці Брестській, а в магазини їздила до Білорусі, 65-річна мешканка села Піща Галина Занюк. З її слів, вулицю перейменували під час повномасштабної війни – на Лесі Українки. Але табличка із назвою поки що стара.
«Нам тут до Білорусі 3 кілометри. За покупками ми не знали, як це їздити до Ковеля чи до Луцька. Ми лише їздили завжди на Брест», — розповідає Галина.
І зараз жінка збирається їхати до сусідньої держави. Пояснює: в неї там багато років проживає рідний брат. Зараз чоловік дуже хворіє і вона хоче його провідати.
На пряму з України до родича їхати зо пів години, говорить Галина. Але з початком повномасштабної війни усі пункти пропуску між державами зачинені.
Тому їхатиме через Польщу з кількома пересадками, що довше і дорожче. Але і до цього вже звикла.
«Це навіть смішно. Брат живе в Комаровце за 15 кілометрів від нас. Я їду до Любомля, а там маршрутки ходять до польського Хелма, а там вже перевізник возить. Це все гроші. На дорогу доведеться витрати орієнтовно 200 доларів», — розповідає пенсіонерка Галина Занюк.
Гуркіт білоруської військової техніки в селі чути періодично, розповідає староста Петро Мегель. Каже, що востаннє гучно було наприкінці серпня.
Усе тому, що приблизно за пів сотні кілометрів розташований брестський військовий полігон, де тривають навчання, – каже староста.
«В нас земля двиготить, коли в Білорусі навчання, особливо коли вітер в нашу сторону. Не знаємо, що в них в голові. Але, я думаю, що наша влада, військові це все контролюють. Якби загроза була, то вже б нас евакуювали», – говорить Петро Мегель.
У прикордонному селі, як і скрізь, нині сезон збору урожаю. Більшість людей вибирають картоплю або возять з поля гарбузи, каже місцевий житель Роман Редько.
У Білорусі вже багато років проживає його рідна сестра. З нею спілкується телефоном. У перші дні повномасштабного вторгнення, говорить чоловік, було дуже лячно, що може початися наступ зі сторони сусідньої держави.
«За дітей страшно. Але куди нам їхати, де ми потрібні? Зараз вже трохи звикли. А далі хто його знає? Я думаю, що сюди вони не підуть», — каже Роман.
Впевнена, що кордон в надійних руках місцева жителька Ольга Кімачук. У війську в неї служить зять і чоловік, який до війни був фінансистом, а тепер – прикордонник.
Жінка каже, що її чоловік впродовж року охороняв кордон у селі Піща, а тепер його перевели в Донецький прикордонний загін.
«Я нічого не боюся, тільки Бога. А якщо треба, то я сама можу піти на війну, хоча в мене троє дітей», — розповідає Ольга.
У Піщі цьогоріч відкрили новий корпус школи, будівництво якого, розпочали ще 2019-го, розповідає директор навчального закладу Анатолій Цюп’ящук.
Тепер, з його слів, 134 дитини ходять до сучасних, просторих класів і навчаються в одну зміну. В ліцеї є укриття, актова та спортивні зали, їдальня, а також вуличне футбольне поле зі штучним покриттям.
«Навчальні класи були «розкидані» по різних приміщеннях. До прикладу, навчалися в колишньому будинку священника. Основним був, так званий, червоний корпус. Йому скоро виповниться 111 років», – розповів директор ліцею.
Старе приміщення ліцею перебуває на стадії реконструкції. Там планують облаштувати адмінкорпус та комп'ютерні класи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
На сайті використовуються файли cookie. Для згоди, будь ласка, натисніть «Прийняти». Докладну інформацію можна знайти на сторінці Політика конфіденційності.