«Я багато раз її похоронив»: щемлива історія пари прикордонників з Нововолинська, які пережили пекло полону (відео)

Прикордонників-кінологів з Нововолинська Іллю та Аліну війна розлучила в Маріуполі. Дівчину звільнили з полону в жовтні 2022 року і відтоді вона чекала на повернення коханого додому. За цей довгий період від нього не було жодної звістки. Та 3 січня 2024 року пролунав дзвінок і вже за кілька секунд почулося рідне й довгоочікуване «Це я…».

Наразі Ілля Музика проходить реабілітацію та нарешті має можливість міцно тримати свою наречену за руку.

Про нелегкі випробування й перші емоції зустрічі розповіла Державна прикордонна служба. 

«Ми їхали на «Ілліча». І хтось там, я не пам'ятаю хто, крикнув всередині, що всі дівчата, які є, всі збираємося в одному місці. І я їй віддав собак, поцілував і сказав: «Щасливо!». Я буду мати зв'язок, – я кажу, – з тобою обов'язково зв'яжусь. І там я з нею останній раз і побачився», – сказав Ілля.

Вони обоє потрапили у ворожий полон, де не мали жодної звістки один про одного.

«Слова, які він сказав мені останні, коли ми з ним бачили перед полоном. Він сказав, що ми пройдемо через все, щоби не було. Але я маю триматись, і те, що він мене любить. Ну, я просто не могла здатись», – згадує Аліна.

«І все, тоді зв'язок обірвався, і до 3 січня 2024 року я не чув, я не мав ніякої звістки ні на рахунок батьків, ні на рахунок Аліни, взагалі нічого», – наголосив Ілля, тримаючи міцно кохану за руку під час інтерв'ю.

«Він думав, що мене взагалі в живих немає», – додала прикордонниця.

Після 5 місяців у неволі дівчина повернулася на Батьківщину та продовжила службу.

«Я молив Бога, щоб Аліна була жива-здорова. Я вже думав, що її немає. І можна так сказати: дуже багато раз я її похоронив. Біля мене були хлопці, які казали: «Ілля, вона сильна, ти не переживай, все буде добре», – розповідає прикордонник.

3 січня 2024 року з полону повернувся Ілля.

«Весь час, який я був у полоні, я знав номера телефоні напам'ять, до кого мені треба в першу чергу подзвонити. Виходячи з автобуса, підійшов до людини і кажу: «Дайте, будь ласка, мені подзвонити. А він: «Да, звичайно». Він мені дає телефон, я його взяв у руки, я три секунди стою і думаю: «А як? Куди нажимати?». Я відвик від того всього. І я набрав батька і кажу: «Ти знаєш, хто це дзвонить?». Він: «Ні». Кажу: «Тат, це я». А він: «Хто я?». Кажу: «Тат, це Ілля». І все, там началося: крики, писки. Він кричить, він плаче. Каже: «Синок, ти живий? Ти вернувся? Я думав, що тебе вже немає давно. Кажу: «Да, я живий-здоровий. Все Слава Богу. Я в Україні. Нас обміняли». І після того я одразу запитався: де Аліна. Я дуже боявся почути, що її нема. А він каже: «Аліна, Слава Богу, вже рік, як вдома», – згадував Ілля.

«Я приїхала перший день сюди, я в перший момент сказала: «Він, взагалі, не змінився. Як був, таким і лишився». Ну, тільки схуд і все», – сказала, дивлячись на Іллю, Аліна.

Після майже двох років розлуки закохані знову разом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

• «Моя душа в полоні»: в Ковелі – акція на підтримку полонених захисників Маріуполя (фото)
• Окупанти розстріляли українських військовополонених під Запоріжжям