Як у луцькому храмі виготовляють проскурки для цілої України (відео)
Монахині Свято-Василівського монастиря, що розташований в центрі Луцька, показали та розповіли, як слід підійти до випікання просфор чи кожен може це робити та як спекти по-справжньому смачні просфори.
Про це йдеться у сюжеті 12 каналу.
Просфорня у Свято-Василівському жіночому монастирі існує вже понад 14 років – рівно стільки, скільки ж і сама обитель. Саме тут печуть богослужбовий літургійний хліб. Монахиня Ольга достеменно знає усі нюанси випікання і добре пам'ятає той день, коли взялася за справу вперше. Каже, що навіть подумати не могла, що буде займатися саме цим.
«Це було 1 грудня, три роки тому. Спочатку було дуже страшно, бо це дуже відповідальна справа, але я не думала, що буду пекти просфори, чесно», – зізнається монахиня.
Випікання просфор і справді особлива і дуже відповідальна справа. Монахині кажуть, що будь-яка просфора може стати агничною (агнець – частина хліба, яку священник вирізає спеціальним ножем з просфори, – ред.) Під час літургії ця частинка стає «справжнім тілом Хреста». Тому кожну просфору печуть з трепетом і молитвою.
«Найперше, це місце молитви й тиші. Будь-яка господиня знає, що тісто любить тишу, а просфора – це не просто тісто, це виріб, який має багато сакрального значення і несе таку ж функцію», – каже ігуменя Анастасія.
Вона також додає, що просфорню створювали своїми силами. Спершу пекли в ручну і вчилися на помилках, а зараз процес трохи автоматизували і це значно спростило роботу. За день сестри випікають мінімум 5 000 проскурок, проте перед великим святом виходить у рази більше.
Процес розпочинається зрання. Спершу замішують тісто. Борошно тут використовують одне і теж – харківське, а дріжджі – львівські.
«Насипаємо у мисочку муку. Я не міряла, але десь кілограм шість йде. Висипаємо його у тістоміс та заливаємо окропом, робимо гарячий заміс», – каже монахиня.
Цей процес займає до години, коли ж тісто «підійшло», його починають розгортати та витончувати – розрізають на дві більш-менш рівні частини і переносять на стіл. Спеціальна машина надає необхідної товщини. Нижню частини виготовляють першою, а верхня іде другою. Це робиться не просто так, адже частинки символізують людську та божу природу Ісуса Христа або ж небо та землю. Низи місять «підійти» і коли стануть готовими, то роблять верх просфори і їх з'єднують за допомогою води. На верхи проскур ставлять печатки – христові та богородичні.
«На проскумидію іде чотири христових із зображенням Христа і завжди п'ятою йде богородична», – розповідає ігуменя Анастасія.
Щоб поставити печатку потрібно немало зусиль, а вдень, нагадаємо, сестри випікають мінімум 5 000 просфор. Після того, як частинки з'єднали, їх проколюють, аби випустити зайве повітря і зробити щільними. Оцінюють готовність виробу по кольору скоринки внизу хлібини. Щоб таку зробити у сестер йде близько 1,5 години.
Теплі проскурки мають особливий смак та запах. Монахині кажуть, що він подібний до того, який надає молоко, хоч його в тісто не додають, а використовують тільки борошно, воду й дріжджі. Просфори, які випікають у цьому жіночому монастирі використовують не лише у Луцьку, а й на Франківщині, Львівщині, Запоріжжі та Донеччині.
Проте рук сестер не завжди вистачає, щоб встигнути спекти необхідну кількість просфор, тому допомогти може кожен. Навчитися цього мистецтва приходять багато людей.
Нагадаємо: Митрополит Луцький і Волинський Михаїл відвідав парафію Архістратига Михаїла в цьому селі Горохівського деканату (Володимирський р-н), яка торік возз’єдналася з Православною церквою України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
