Сучасні фільми та найновіше обладнання: історія першого у Луцьку кінотеатру зі звуком (фото)

«Я сидів у залі і забув про Божий світ. На екрані з'явилися герої казки Уолта Діснея. Це був фільм «Білосніжка і сім гномів». Як я заворожено дивився на екран, слухаючи пісні! Я був під таким враженням від пережитого, що залишився в залі. Почався наступний сеанс, і я ще раз побачив ту прекрасну казку, а потім ще раз», – згадував один із відвідувачів. 

І його можна зрозуміти. Перший в Луцьку кінотеатр зі звуком, оснащений найновішим обладнанням, з найсучаснішими фільмами. Він швидко став улюбленим серед лучан. Кінотеатр «Сонце» увійшов у пам’ять того покоління, яке першим дивилося в Луцьку диснеївські мультики. Ідучи з сеансів, глядачі прямували не додому, а в культову цукерню Розаліні, яка розташовувалася всього за 30 метрів через дорогу.

Маловідомо, що спочатку цей кінотеатр мав називатися «Любарт». Його власником був досвідчений кінолюб Нехем Вайнштейн. У 1920-х він тримав у Луцьку кінотеатр Apollo, але той згорів і більше не функціонував.

…А все почалося з аптеки. Ще в часи імперії Романових на центральній вулиці міста – Шосейній, яку перед Першою світовою перейменували на Імператора Миколи ІІ, – було кілька аптек. Одна з них потрапила на кілька поштових листівок і фотографій вулиці, оскільки містилася у вигідному місці. Неподалік – готель «Європейський», від якого вулиця спускається до Глушця (тепер це спуск вулицею Сенаторки Левчанівської на старий ринок), а біля нього міський сад з каплицею.

Місце приваблювало фотографів. Та й до того ж недалеко був фотосалон, куди вчащала публіка по приватні родинні знімки. Багато власників салонів і друкарень виготовляли й поштові листівки з виглядами міста. Тож будинок з аптекою не загубився у фотографічній невідомості.

Втрапив він і на фото часів Першої світової. Є на листівці і міжвоєнного часу.

Аптека, заснована тут на початку століття, розвивалася. В деяких довідниках у тридцятих вона вже фігурує як «Центральна». Адреса – вулиця Ягеллонська, 37. Сама аптека належала Гершу Далю. Можливо, це родич Лазара Даля, власника аптеки вище вулицею на розі сучасних Лесі Українки та Крилова. Власником же усієї будівлі був Нехем Вайнштейн. Він фігурує у листуванні з міськими і воєводськими органами щодо перебудови його власності під кінотеатр.

Як видно з фото, будинок з аптекою на розі був доволі великим. Вайнштейн вирішив просто надбудувати на ньому додаткові поверхи, щоб можна було на них влаштувати кінотеатр.

По проєкт він звернувся до популярного вже тоді архітектора Францішка Кокеша. Той розв'язав завдання таким чином: залишити тільки перший поверх споруди, а другий частково демонтувати і переобладнати під новий проєкт з додатковою надбудовою.

Поки креслили проєкт, Нехем Вайнштейн, найімовірніше, помер. З середини 1933 року з волинським воєводством щодо будови кінотеатру листувався уже Ілля Поляк, уповноважений спадкоємців Вайнштейна. Оформлення документації відбувалося на його ім’я. Надалі він же і розписувався на штампах кінотеатру, отже, імовірно, був його керівником.

Проєкт затвердили швидко. Кінотеатр був запланований на 480 місць і мав три рівні – партер та два балкони. Перший рівень балконів – з ложами. Адміністративні кабінети, кіноапаратна, фоє, гардероб, технічні приміщення, туалети.

Відкриття кінотеатру «Сонце» (Słońce) відбулося у неділю 12 жовтня 1933 року. Захід відвідало багато людей. Основна брила споруди – це паралелепіпед зі зрізаним кутом. Великі глухі площі фасаду виказують призначення споруди. По периметру з боку вулиць фасад оперізує сітка високих прямокутних вікон.

З технічного погляду, новий кінотеатр був дуже сучасним. Він мав вогнетривку кабіну. Глядацьку залу опалювали теплим повітрям, яке нагнітали вентилятори. Фоє, сходові клітки, туалети мали центральне опалення. В умивальниках – тепла вода. Це важливий елемент, якщо врахувати, що централізований водогін у місті запустили тільки в середині тридцятих. Отже, кінотеатр мав автономні водні мережі. Усе приміщення мало сучасну вентиляційну систему з електродвигунами.

Продуману систему мали й почекальні. Партер, балкони першого рівня і балкони другого рівня мали свої окремі зали очікування, що дозволяло не тулитися великій кількості людей в одному приміщенні.

«Волинські технічні відомості», видання Волинського товариства техніків, високо оцінили луцьке Słońce, віддавши йому «чільне місце серед кінотеатрів на Волині».

Фігурує він у спогадах кількох людей, які в дитячому віці ходили сюди в кіно і на мультики.

«Крім прогулянок та цукерок, велику приємність справляли на мене візити в кінотеатр Słońce. Спочатку я відвідував кінотеатр зі своїми батьками, а коли підріс, моя мама залишила мене самого в залі, а після сеансу чекала на виході. Можна сказати, що в дитинстві я залишався під впливом чарівності десятої музи. Одного разу мама, як завжди, завела мене в кінотеатр. Я сидів у залі і забув про Божий світ. На екрані з'явилися герої казки Уолта Діснея. Це був фільм «Білосніжка і сім гномів». Як я заворожено дивився на екран, слухаючи пісні! Сміявся і плакав разом з іншими дітьми. Я був під таким враженням від пережитого, що залишився в залі. Мама шукала мене серед дітей біля виходу. Почався наступний сеанс, і я ще раз побачив ту прекрасну казку, а потім ще раз. Мама нарешті зрозуміла, чому мене не було. Вийшовши з кінотеатру, вона накричала на мене і казала, що дозволила мені піти самому останній раз», – згадував Тадеуш Марчінковський.

«У кінотеатрах перед війною було багато вестернів. Індіанці стріляли з луків, скакали на конях навколо оборони колонізаторів. Коні та жінки були сховані всередині. Індіанці стріляли, і все більше і більше падали з коня, бо білі мали рушниці. Так що було більше коней без вершників. Пам'ятаю довоєнну польську версію «Білосніжки і семи гномів». Я бачив цей фільм двічі або тричі в кінотеатрі Słońce. Мені не потрібно платити за квиток, бо мій батько будував кінотеатр», – згадував Станіслав Кокеш.

Кінотеатр постраждав під час бомбардувань міста в Другій світовій. У радянський час він більше ніде не фігурує. Сьогодні немає і сліду від будинку з центральною аптекою і «Сонцем». Приблизно в 1960-ті на теперішній вулиці Сенаторки Левчанівської збудували житловий будинок. Він частково розмістився там, де був кінотеатр. На іншій частині залишили невеликий сквер. Сьогодні на місці кінотеатру – кілька дерев, дві лавки і скульптура, що залишилася від міжнародного скульптурного пленеру, який проводили в Луцьку у 2001 році.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• З вини російських солдатів у ХІХ ст. в Луцьку згорів монастир з коштовною бібліотекою
• Що сталось з популярним луцьким фотосалоном Sztuka (фото)
• Атмосферно: Луцьк на поштівках 1910-1930-х років (фото)